Частину обставин або речей навколо нас змінити не можна. Так вже повелося. Але при цьому деякі з них умудряються так міцно засісти в думках, що не просто не викурюються звідти, але і заважають зосереджуватись на чомусь новому, все більше заповнюючи собою свідомість.Про них немає сенсу (читайте, не можна) говорити. Вони нічого не значать для будь-кого іншого, ніхто не зрозуміє суті, або не зможе допомогти, або просто посміється.Це ж можна змінити? Ну хоча б з мільйонною долею ймовірності, при...

Читати далі...

Снег заметает следы.. Гаснет окно... Человек, или дерево ты - Темноте всё равно. Холод притаился за дверью, Подсмотрел наши сны. Снился лес, где мы - как деревья, А деревья - как мы... Между нами проложены рельсы И летят поезда. Мы друг друга из сумрака леса Зовём иногда. Пассажиры слышат немного Этот звук, Принимая его за дороги Скрип и стук. Наши ветви ломались под тяжестью снега, Скрипели стволы. Нас пугали шаги человека И скрежет пилы. Мы сплелись в неподвижном...

Читати далі...

В дитинстві я був зовсім не схожий на себе теперішнього. Зараз навіть мені самому важко повірити, що то був саме я. З самого початку, коли я тільки почав говорити і усвідомлювати себе, став озвучувати майже усі свої думки.Я міг розповісти абсолютно незнайомим людям на зупинці від чого здохла наша кішка. Смішив продавщиць на базарі запитаннями типу «скільки коштує цибуля?», хоча в дошкільному віці вона мені була абсолютно непотрібна, та й не було за що купувати. Міг з непідробним обуренням...

Читати далі...

Моя хвороба спочатку здавалась мені легкою застудою, якій взагалі не варто було приділяти особливої уваги. Проте через кілька годин, увечері, температура піднялась до сорока і навідріз не хотіла нічим збиватись. Тому терапевт, якого я викликав зранку, безапеляційно відправив мене до лікарні. Так досить швидко із свого затишного ліжка я перемістився на лікарняні нари.В палаті, в яку мене помістили, було усього два ліжка: моє – ліворуч від дверей, ще одне, порожнє – праворуч. Зліва від входу були ...

Читати далі...

Деякі люди відомі у суспільстві набагато більше, ніж того заслуговують, а інші – навпаки, несправедливо забуті. Аби трохи вирівняти цю несправедливість, хочу розказати про відомого в минулому криворізького промисловця – Сергія Колачевського. Для Кривого Рогу він мав би бути фігурою не менш знаковою, ніж відомий у нас Олександр Поль, але порівняно з ним є зовсім «нерозкрученим». А дарма.Колачевський народився у селі Федорівка сучасного Олександрійського району Кіровоградської області. Незважаючи ...

Читати далі...

Сьогодні, ідучи вулицею, бачив як спілкується глухоніма пара. Зрозуміти нічого з їхньої «розмови», звісно, я не зміг, але судячи з емоційної насиченості жестів, говорили вони про щось важливе і напевно цікаве. І було в суті цієї беззвучної розмови щось неймовірно сумне. Я ж, хоч і маю нормальний слух і голос, не знаю, про що говорити. Нікому.

Навколо холод, темрява і тиша,Заклякли занавіски на вікні,Кімната стала непомітно іншаІ спить з твоїм портретом на стіні.До нього б доторкнутись ненарокомРоздерти фальш яскравих кольорів,І рушити туди сміливим крокомКрізь морок в якийсь інший із світів,Де все не так, хоча і не даремноТам можна також страх і біль знайти,Та все одно він кращим є напевно...Бо там є ти.Та не розірветься пожовкле полотнищеІ не відбудеться ніяке із чудес,Ніяк не підійти до тебе ближчеІ не знайти під жодним із небес.І ...

Читати далі...

Я повернусьІ зраджу всіх, Хто доторкнувсь,Та не вберіг...Й повіє він,Мій вітер змін!Пробач мені...Усе.Амінь.(с) ОпіумОбвалена місцевість навколо шахти ім. Орджонікідзе у Кривому Розі. Скіф обіцяв викласти незабаром текстовий супровід. Ну а я залишу це все без коментарів. [Приєднана картинка]Ці ж фото у кращій якості: http://photo.i.ua/user/3593109/274978/...

Читати далі...

Моя клітка нічим не особлива і не цікава. Багато людей навколо мають куди більші і просторіші клітки або навпаки – набагато тісніші, та більшість із них не знає про їх існування, або робить вигляд, що не знає, бо не так вже й легко подивитись в очі своїм страхам і визнати, що вони не просто є, а коїться там щось геть страшне. Тому вони і живуть далі мовчки, удаючи сліпоту, і так само мовчки носять над головами і навколо себе важкі залізні ґрати, які душать з усіх боків і іноді стикаються з...

Читати далі...

Хлопець пройшов всередину, слідом за господарем. Останній був невисоким пузатим чоловічком, лисим, зате з вусами. Вдягнений був, як і потрібно, у камуфляжну форму з біркою охоронця. Тим більше, без неї мав би виглядати геть жалюгідно.- Рано ти, - сказав Санич, сів за стіл і почав писати, вдаючи зайнятість.Зрештою сам швидко покинув це, виставив дві склянки і дістав з торби з-під столу літрову пластикову пляшку самогону. Випили не закусюючи, заговорили про те та інше. Чоловік хвалився, що...

Читати далі...