Приховані скарби Краснограду

2. Точніше, все ж другою, бо спочатку заскочив у сусіднє село Берестовенька. Воно знаходиться осторонь великих автомобільних доріг, зате має вокзал. І якраз зранку зручно, що дві електрички з Харкова на Красноград ідуть з інтервалом у півтори години, якраз достатнім, щоб збігати на інший кінець села та назад.

3. А все заради Покровської церкви 1912 року, досить незвичної з виду: хрещатої в плані з чотирма пірамідальними кутовими вежами.

4. І дуже цікавої в деталях:

5. Шкода тільки, що двір був зачинений (і з чотирилапими охоронцями, судячи зі звуків).

6. Довелось обходитись видами через щілини і над парканом. Всі вежі храму були знищені за совєтів, а коробка використовувалась як клуб та конюшня. Нині вони відновлені.

7. Сховався від чужака:

8. Хай і село, Берестовенька має власний діючий вокзал. Будівля проста, але ніби як старовинна:

9. І з грубкою в порожньому залі очікування.

10. Із вокзалу почалося моє знайомство і з Красноградом, тут він куди гарніший та відповідний статусу міста. Збудований у 1898 році:

11. Від нього зовсім близько до виїзду на південь, куди я і побрів. Забудова цього району складається з банального приватного сектору, але ось такі ворота дуже його оживляють, мі-мі-мі.

12. Залізниця перетинає автомобільну трасу перпендикулярно, якщо піднятися на насип, звідти видно сусіднє село Наталине:

13. А також комбінат хлібопродуктів на краю міста, із якого мене цікавила крайня зліва цегляна будівля.

14. …що являє собою просто гігантський паровий млин братів Кричевських (1905). Пофоткав його і зблизька, правда, через дорогу, бо мало там яка охорона на діючому підприємстві.

15.

16. Звідти повернемося в місто. Основні його пам’ятки не видні з головної дороги, і всі, хто пролітає транзитом з Дніпра на Харків чи назад, може запримітити хіба дивні земляні насипи, які насправді є місцем, з якого Красноград і народився.

17. Мова про Бєльовську фортецю – десяту в лінії земляних укріплень, що зводились для захисту південних меж Російської імперії від татар. І як по-різному склалася доля цих фортець, одні з часом втратили населення і загубилися в степах, а навколо цієї виросло немале місто.

18. Збудували її всього за три місяці 1731 року (зайве навіть говорити, наскільки то була пекельна в плані інтенсивності праця). У 1784 році Бєльовськ перейменували на Костянтиноград на честь цесаревича Костянтина. В 1923 році він став Красноградом і вже в наш час якось уникнув декомунізації на пару з майже братнім Червоноградом на Львівщині. Ну, припустимо, «красний» у назві тепер ніяк не пов’язано з комунізмом і означає «красивий». Тим більше, так і є насправді.

19. На валі фортеці встановлено стелу на честь 280-річчя міста і, до купи, звільнення від нацистів. В 1967 в неї ще й заклали послання нащадкам (ото табличка в кам’яній основі), яке мали відкрити ще в 2017, але схоже, забули чи забили.

20. Місто досить компактне, за фортецею – автовокзал, а через дорогу від нього майже одразу потрапляєш у історичний центр. Першою попадеться чоловіча гімназія, нині сільгосптехнікум:

21.

22. Тихий скверик у центрі зі страшненьким готелем «Ювілейний» на задньому плані.

23. Будинок культури, як і технікум, явно кінця 19 ст.

24.

25. Телефонна станція.

26. Банк, як у минулому, так і зараз.

27. Найгарнішою з очевидним відривом спорудою міста є колишня земська управа (1913), що своїм видом переносить кудись у напрямку Полтави. І тут доречно згадати, що Красноград – не Слобожанщина, до 1932 року відносився до Полтавської губернії.

28. Тепер всередині засідає міська рада та пов’язані з нею організації.

29.

30. Довго не міг зрозуміти, що це за будинок, поки не згадав, що та ж сама земська управа, але з двору. Тиловий вигляд абсолютно відрізняється від пряничного фасаду:

31. Ще один модерновий особняк.

32. Місто зелене аж занадто, що заважає фотографувати, але бродити його вулицями вкрай приємно.

33. Виловлюючи навмання цікаві будинки, яких немає в списках пам’яток.

34.

35. Навіть цей конструктивістський монстр районного суду не виглядає тут зайвим:

36. Так дійшов до земської лікарні (1914), також однієї з найкращих будівель міста.

37. Тут же мене застала обіцяна прогнозом злива, на щастя, геть коротка.

38. На жаль, споруда використовується лише частково (принаймні виглядає такою завдяки цілим новим вікнам), а вцілому критично просить ремонту.

39.

40. Сподіваюся, її все ж доведуть до ладу і не втратять на рівному місці, схоже, єдиний екземпляр красноградської неоготики.

41. У якісь роки всередині знаходилося пологове відділення, про що й нині нагадують наскальні написи на яскравій червоній цеглі.

42. Капличка в дворі лікарні:

43. Особняк Шиндлера 1914 року займає краєзнавчий музей.

44. Який мав би працювати щодня, але на день Конституції вони зробили собі вихідний. Клієнтоорієнтованість наших музеїв давно не дивує, але тут прикро за неможливість потрапити в двір, де сховався ледь не міні-скансен: з вітряком із села Нова Чернещина, трактором «Універсал», та навіть хатою 19 ст. Із навколишніх вулиць цього всього не видно…

45. Також у місті тьма пам’ятників, але їх майже не фотографував. От лелеки на честь чорнобильців зачепили:

46. У черговому сквері сховався… зубр. Це подарунок місту від одного з підприємців. Ну зубр, то й зубр, раз поставили, най буде.

47. Поруч колишній народний дім, потім кінотеатр, а зараз магазин, і на цьому все. Обійшов я місто дуже швидко, тому по гарячих слідах здалося, що воно не дотягнуло до моїх очікувань. Але кілька місяців потому, коли враження вже уляглися, розумію, що воно було цілком варте тієї поїздки.