Гранітні гіганти над мертвою водою

2. Під’їхати на авто можна досить близько, далі трохи пройтися по курній степовій дорозі, за якою вже розгортається провалля:

3. Дорогу помітно оживляв спанієль однієї з учасниць групи, явно більш енергійний, ніж вся решта учасників разом узятих, ну і фотогенічний дуже. Я би відзняв цю псину хоч на фоні кожної наступної локації, але вона так носилася, що це при всьому бажанні майже нереально.

4. А потім почалося царство каменю.

5. Актовський каньйон має площу 250 га і до 50 метрів глибини, являючи собою розлом в українському кристалічному щиті, добряче за віки відшліфований Мертвоводом. Річка з такою назвою не могла не породити пару темних легенд про її походження, але й виглядає нині більше мертвою, ніж живою. Навіть не віриться, що сто років тому вона була судноплавною, але зведення дамб і забір води в сільськогосподарських потребах взяли своє.

6. Тому деінде води в каньйоні взагалі не видно, хоч виглядає він від цього не менш епічно.

7. Найбільш характерні скелі мають власні імена. Ось «верблюд»:

8. «Африка».

9. Вона ж на загальному плані, майже в центрі кадру:

10. Стежка тягнеться в основному зверху.

11.

12. Та деінде можна спуститися й до води, але звідусіль видовище заворожуюче.

13.

14. Береги потроху обростають палатками, влітку їх, мабуть, значно більше.

15. Одна з найцікавіших скель – «співрозмовники», вони ж «собутыльники» (ага, в українській навіть слова такого нема).

16. За ними починається чи не найгарніша частина каньйону, принаймні того шматку, що я бачив, а бачив далеко не все.

17.

18. Зовсім близько, якщо по прямій, знаходиться Арбузинський каньйон на річці Арбузинка, яка тут же поруч впадає у Мертвовод.

19. Якщо наблизити зумом, стає видно головну причину, чому ми туди не пішли – це ось такі буси переважно з Одеси, через що там просто пройти проблематично, не кажучи вже про можливість спокійно помилуватися природою. І це ще прогноз злив із грозами трохи людей полякав. Бум внутрішнього туризму – то, звісно, добре, але не завжди.

20. Тому відправились на обід в Актове, і це привід поговорити про об’єкти готельно-ресторанного типу, яких тут аж один. Мова про садибу «Під лелекою», де можна зупинитися з палаткою (своєю чи орендувати тут же), замовити їжу або готувати самим. Що цікаво, назва правдива, і лелеки не бутафорські, а цілком справжні (гніздо видно на задньому плані).

21.

22. Потім вирушили у найбільш віддалений та маловідомий каньйон – Петропавлівський. На тому ж Мертвоводі, тільки кілометрів на п’ять вище за течією від Актовського.

23. Тут уже річка хоча би на річку схожа, утворюючи деінде навіть те що називають водоспадами, але будемо відверті, то просто пороги.

24.

25. Вода то несеться із шаленою швидкістю, то утворює майже нерухомі заводі.

26.

27.

28. Тут було трохи більше часу придивитися до деталей. Ніколи не бачив стільки молодила одразу.

29.

30. Цілі поля диких фіалок.

31.

32. І надто яскраві на тлі сірих каменів прудкі ящірки, названі так теж цілком справедливо. Їх піймати у кадр ще складніше, ніж спанієля.

33. Одвічна для мене загадка, як вони так носяться на таких коротких лапах.

34. У Петропавлівському каньйоні теж деінде можна спуститися до самої води, є місця і відносно придатні для купання, хоч я і утримався. У травні температура води вже цілком прийнятна.

35. Але найбільш гарно там все ж зверху.

36.

37.

38. Люди:

39.

40. Одна з іменованих скель – «Тещин язик», глибоко в каньйоні:

41. Ближче:

42. Знову ж таки, тут теж можна було б ще стільки бродити, та в один день все разом вмістити важко. Ну поки хоч так, а там раптом в Актовому бахнуть нормальний готель, або я таки подружуся з палатками, і тоді можна буде обійти це все детально й без поспіху…

43.

44. Наостанок – ще двійко фото головного енерджайзера того дня, які вдалося зробити в режимі безперервної зйомки дорогою назад.

45.