Вулицею Пирогова повз музей-садибу і до кінця

2. Вхід у парк платний, окремо оплачується фото, вхід в аптеку та будинок. Актуальний розклад роботи та ціни можна подивитися на сайті.

3. У парку я бував у травні-липні у різні роки, і що запам’яталося, він постійно потопає у квітах.

4.

5. Можна зустріти білок, само собою. Правда, мені вони вирішили показатись лише раз.

6. А от восени у парку виявилось на диво понуро і безрадісно.

7. Єдине, що добре у хмарній погоді, – так зручніше фотографувати будівлі. Під сонцем вони геть не виходять через сильний контраст тіней від навколишніх дерев.

8. Це аптека-музей.

9. Перед операційною застигла черга із воскових відвідувачів. Усі без масок, неподобство якесь.

10. Відвідувачі є різні. Пирогов завжди знаходив час для найбідніших, незалежно від статусу та статків його пацієнти мали чекати у спільній черзі.

11. У аптеці звичні для аналогічних музеїв склянки, ступки та супутні інструменти.

12. А сам лікар застиг у операційній.

13. Перед входом до будинку – черговий бюст, четвертий з початку вулиці, якщо я ніде не пропустив. Шанування Пирогова співрозмірне з поклонінням святим, але це заслужено. Із усіх діячів минулого, певно, тільки лікарі можуть мати безкомпромісно позитивний ореол. Особливо, якщо їх напрацювання допомагають рятувати життя, коли їх самих уже давно немає.

14. Парадний вхід:

15. Тильна сторона з терасою куди більш приваблива:

16. І в літньому варіанті, обов’язково з живими квітами.

17. Вхід до будинку коштує дорожче, ніж усе інше разом узяте, раз все ж пішов і туди, подивитись що та як. Експозиція велика, хоча і досить вузькоспеціалізована, як на мене.

18. Тому серед документів, фотографій, мемуарів, медичного приладдя і т. д. мені найбільше запам’яталися шикарні печі. У покинутих палацах їх найперше трощать вандали у пошуках скарбів, і що вони залишились тут – немала удача. Бо й будинок, і усипальниця Пирогова переживали різні часи, куди гірші за нинішній.

19. Робочий кабінет.

20. Карта перебувань (червоні точки – тривалих, блакитні – тимчасових). Як для 19 століття, побачити країн та місць у своєму житті вчений встиг немало.

21. Бюст номер п’ять, здається.

22. Серед стандартних бюстів виділяється динамічний цікавий пам’ятник, на якому Пирогов штопає руку якомусь матросу, явно без анестезії. Оцінити його можна тільки оглядаючи на всі 360 градусів, одним фото не обійдешся.

23.

24. Ні, це не знаряддя для тортур, а хірургічне причандалля тих часів. Коли хочеться полаяти сучасну медицину, корисно згадати, що якісь сто з лишком років назад банальні апендицит чи пневмонія означали вірну смерть.

25. Від усієї території парку відкрита для відвідувачів відносно невелика частина, але й там достатньо алей, щоб вдосталь погуляти.

26.

27.

28. Деякі дерева пам’ятають особисто Пирогова.

29. …але й вони не безсмертні.

30. Господарська будівля з дерев’яною терасою:

31. Нижче садиби вулиця тягнеться понад більшим із Вишенських озер. На тій стороні – мікрорайон Вишенька, насправді лише незначна його частина.

32.

33. Помітив і пташку, яку раніше зустрічав тільки зрідка в сільській місцевості.

34. Пірникоза, чи що воно таке? Ще й із дитятком.

35. Пірс для рибалок, які дуже інтроверти.

36. Далі починається мікрорайон Пирогово, колишнє село, поглинуте Вінницею. Хоча деякі атрибути окремого населеного пункту лишились, як от хрест на в’їзді.

37. У межах селища вулиця тягнеться ще кілометр з копійками, за номерами будинків доходячи до 360. Символічно, що в її кінці знаходиться і місце спочинку великого лікаря, усипальницю якого спорудили на кладовищі села Шереметка, як воно називалося на той момент.

38. Брама-дзвіниця:

39. Микола Пирогов помер від раку у 1881 році. З ініціативи дружини його тіло було забальзамоване за ним же винайденим рецептом, невдовзі вдова викупила ділянку на кладовищі для усипальниці. У 1885 році над склепом звели церкву, освячену на честь Миколи Чудотворця. Це вона і є:

А під церквою так само лежить забальзамоване тіло вченого, що багато кому не дає спокою. Я, звісно, теж маю свою думку щодо такого типу поховання, але залишу її при собі. І всім раджу. Відзначу тільки, яка титанічна робота виконана вченими починаючи з Д. Виводцева, що першим бальзамував тіло, продовжуючи тими, що змогли його врятувати із критичного стану в 1945 році, та й зараз час від часу «ремонтують». При тому, це досі саме тіло людини, що померла 140 років тому, і аналогії з опудалом на Червоній площі недоречні.

40. Вхід у склеп можливий тільки у супроводі працівників музею і платний, колись я там був, не фотографував, бо не можна, але й зовсім не хотілося насправді. У двір церкви натомість можна заходити вільно й безкоштовно, вдалося навіть її інтер’єр підглянути. На цьому місці, як я вже сказав, вулиця закінчується, а отже, пора закінчувати і розповідь про неї.