Генічеськ. Там, де море по коліно

2. За звичкою пішов дивитись цікаві точки на карті міста починаючи з найбільш віддалених від центру. Спочатку на територію районної лікарні, куди побоювався взагалі не потрапити через карантин, але влітку там все виглядало так, наче ніякої епідемії не існує. На тлі невеликого Генічеська лікарня виглядає гігантською, має декілька корпусів, і саме єдиний, що представляє історичну цінність (1893 року), знаходиться у плачевному стані.

3.

4. А від нього подати рукою до моря. Точніше, тут це навіть не відкрите море, а Утлюцький лиман, тому під Генічеськом і без того неглибокий Азов взагалі непристойно мілкий.

5. Пляжі на східній стороні міста дикі і не прибираються від водоростей. Народ плаває, тим не менш.

6. На кручі над морем стоїть маяк, пам’ятка 1877 року.

7. Від нього вийшов на проспект Миру й почалапав у центр. По мірі наближення до цивілізації проспект стає гамірним і людним. Зі своєю глибиною моря Генічеськ – найперше дитячий курорт, тому скульптури на алеї відповідні.

8.

9. Хоча є і серйозні, пам’ятник україно-грузинській дружбі, наприклад.

10. З того місця починається старе місто, фрагментами вціліле.

11. Промовисто південне:

12. Місцями убите, не без цього.

13. Варто завернути на Монастирську вулицю, що уходить під гору, оголюючи види на море та туристичні фавели над ним.

14. На ній же знаходиться кафедральний собор Пресвятої Богородиці (1903), розміщений нетипово для церков не на найвищий точці, а відчутно нижче рівня вулиці.

15.

16. Центр міста з ратушою Укртелекомом.

17.

18. Куди цікавіший явно дореволюційний дім за ним. Причому у списку пам’яток він значився як цінність не завдяки архітектурі, а як будинок першого ревкому Генічеська, а нині знятий з обліку взагалі. Йобаний стид.

19. Арка купця Калімбета (1909), один із символів міста.

20. На перехресті з Вокзальною вулицею зберігся найбільш симпатичний, як на мене, шматочок повітового Генічеська.

21.

22. Від нього потопав до входу в порт, де не знайшов нічого цікавого. Хрін знає, що я там відмічав на карті, можливо ось це?

23. Поруч із ним через територію готелю Наріман можна вийти на своєрідний оглядовий майданчик з видом на порт. Правда, на вході в двір висить табличка, що стороннім проходити через територію не можна, але у мене слабне зір завжди чомусь у такі моменти. До того ж, готель очевидно доживає віку, судячи зі стану. Порт, до речі, теж.

24.

25. Звідти рукою подати до залізного мосту, ще одного символу міста.

26. Мости такого типу спроектував австрійський інженер Фрідріх Рот, а будувала на початку 20 ст. фірма Waagner-Biro, що успішно функціонує й понині. Саме цей міст збудували німці під час Другої Світової в білоруській Орші (але можливо, перенесли з іншого місця), а вже в 1951 його перекинули сюди, на протоку Тонку між містом та стрілкою. Особливість цієї конструкції, що вона досить легко розбирається і транспортується. Деякий час він був залізничним, але залізниця для Арабатки не годиться, що і підтвердив шторм 1968 року, повністю її знищивши.

27. З того часу міст перекваліфікувався в автомобільний, але з будівництвом поруч більш сучасного втратив свою роль. Нині він використовується як пішохідний та вело-мото, хоча поки я там був, один автомобіль теж проскочив. Ну і само собою популярне місце для рибалок та пірнальників-екстремалів.

28. Конструкція заворожуюче чудова, і як же добре, що в Генічеську знайшлись небайдужі люди які врятували її від тупої здачі на метал і нині намагаються розкрутити як одну із родзинок міста.

29. На стрілці рейки проходять ще кілька метрів і обриваються в пустоту.

30. Південніше видно новий міст – надійний, функціональний, але з виду нічим не видатний.

31. Міська сторона навпроти стрілки має індустріально-брутальний вигляд.

32.

33. Тим не менш, наші люди і тут відпочивати умудряються.

Єдиний раз до цього я був у Генічеську у одному зі своїх минулих життів, у нереально далекому 2012 році, коли приїхав сюди із Сімферополя з метою вперше поплавати в Азовському морі. То була чи не найгірша за плануванням моя поїздка, достатньо тільки сказати, що нічого із показаного вище я не бачив або вже не пам’ятаю. І хоча тепер закрив цей гештальт, місто все одно залишило по собі відчуття недоговореності. Можливо, тому що шукав я тут насправді не це все, а себе на вісім років молодшого, людей, які тоді були поруч, але вже ніколи не будуть, і назавжди втрачене відчуття безпечності передостаннього року без війни.

34. Недалеко від залізного мосту звертає на себе увагу покинута силікатна коробка, примітна тим, що була старим вокзалом Генічеська.

35. Кілька років тому пасажирський вокзал з якоїсь радості перенесли на два кілометри далі від тупика. Стара будівля ще якийсь час послугувала для прийому вантажних потягів, а як тільки її списали, звідси спиздили все, починаючи від дверей і закінчуючи залізничними рейками.

36. Із артефактів хіба що кахлі на підлозі лишились. Дивно, чому мудрий працьовитий нарід не умудрився і їх віддерти.

37. Я не знайшов ніде пояснень причини переносу вокзалу, але вийшло таке шось. Новий знаходиться фактично за містом, дуже далеко від центру чи автостанції. Він теж не фонтан в архітектурному плані, але живий, світлий та людний, і влітку приймає одразу кілька пасажирських поїздів. Із нього через два дні і я покинув Херсонщину й поїхав у Запоріжжя. Але то вже зовсім інша історія, а до того ще була Арабатська стрілка з її теплим морем та рожевими озерами. Далі буде.