На уламках Вінницької Єрусалимки. Частина 1

2. Сучасні новобудови змішалися з радянськими та дореволюційними будинками.

3. Вершечок вежі позначає самісінький центр, ну а міська рада – все-таки одне з найбільш потворних породжень радянських архітекторів, і то не тільки моя думка.

4. Видно звідси і кілька нетривіальних будинків, зокрема дачу Майка, яка також за межами Єрусалимки, але в цю нотатку я її втулю, трохи згодом.

5. Або ось такий примітний цегляним декором дім, швидше за все початку 20 ст.

6. Всі ці кадри я робив з одного дворику будинку 127 на вул. Коріатовичів. Тут не тільки один з кращих оглядових майданчиків міста, а й постійно оновлюваний креатив від мешканців.

7.

8. Та пора йти далі. За винятком дворику, вулиця Коріатовичів – одна з найменш приємних, фактично внутрішня об’їзна з вічно шаленим трафіком і убитими тротуарами. Старі будинки по ній також є, але фоткати їх незручно, і взагалі не хочеться тут затримуватись.

9. Дім на вул. Городецького зблизька:

10. З сусіднього повороту можна вийти до дачі Майка, одного з найбільш примітних, але й загадкових будинків району. Відомо про нього трохи більше, ніж нічого. Зведений на початку 20 ст. (1910?), до 1913 належав В. В. Долженкову-Любиму – колезькому раднику, про якого теж практично не зберіглося інформації.

11. До речі, дім має куди більш відомого практично близнюка на протилежній стороні півострова, про якого розкажу в наступній частині. Але цей мені подобається більше, краще заходить в кадр і має більше збережених автентичних елементів.

12.

13.

14. До речі, чому його називають саме «дача Майка», теж ніхто толком не знає.

15. Далі по Коріатовичів підхожу до перпендикулярної вулиці Миколи Оводова, яка обома кінцями впирається в Буг, виступаючи заодно західною межею Єрусалимки. На південь вона продовжується мостом на Старе місто, перед яким у хащах сховалася стара службова споруда.

16. На північ вулиця уходить під помітним кутом вгору, справа обрамляючись гранітними будинками житлово-торгівельного купецького комплексу. Навіть з недолугою почварою по сусідству, вони все одно чудові та атмосферні.

17.

18.

19. На протилежній стороні за деревами виділяється шикарно декорована сталінка. Підозрюю, у країні, де всі були рівні, тут зрештою могли оселитися лише рівніші за інших.

20. Класичний пам’ятник Магдебурзькому праву, що його місто отримало в 1640 році.

21. Цікавинки на цій стороні замикають відносно відомі «революційні» ворота.

22. Але все основне там направо. Піднімаюсь вгору і вглибину двориків, де є, наприклад, такий старий будиночок.

23. У тому ж дворі клацнув цікавий новобуд з оригінальною кутовою вежею, а вже вдома прочитав, що насправді це особняк кінця 19 ст. Ніколи б не подумав, ну раз так пишуть…

24. Далі пішов блукати навмання периферійними вуличками.

25.

26. Іноді все аж настільки погано:

27. У дворі на стику Монастирської та Кропивницького можна знайти дім з поважними контрфорсами, який датується серединою 18 ст. Житлової архітектури такого віку в Україні не так вже й багато, якщо розібратись.

28.

29. З того ж двору тимчасово прострілюється вид аж на Соборну з домінантами у виді костьолу монастиря капуцинів, Укртелекомом та новим ТРЦ Cloud. Дірка утворилась на місці готелю «Центральний», колись вишуканої споруди, що останні роки свого існування простоювала у вигляді потворної сірої коробки. Зрештою доведений до аварійного стану готель знесли, щоб втулити щось нове, але не факт, що краще.

30. На наступному перехресті Монастирської з вулицею Мури ми побачимо, власне, Мури – оборонні споруди монастиря єзуїтів. Зведені в 1610-х роках, найпевніше, зараз це найстаріші будівлі Вінниці. Хоч і перебудовувались не раз, і зараз знаходяться в стані затяжної реставрації (судячи з металочерепиці, такої собі за якістю).

31. Цікаво, як багато матрацних туристів, прогулюючись Соборною, навіть не підозрювали, що в двох хвилинах ходу поруч є яка-не-яка, а фортеця?

32. Решта забудови вулиці куди молодша за ці стіни, але колоритна. Ну і як на мене, «вулиця Мури» на слух вийшло не дуже, може, варто було б погратись при перейменуванні – Мурів, Мурівська, Мурована?..

33.

34.

35. З практично безперервним потоком зебільного звіздєца можна і про пошук польського коріння задуматись.

36. Меморіальна дошка в пам’ять про поета Юхима Аптекмана (1946-1966), що тут жив, а загинув під час несення військової служби у Раві-Руській. Виконана відомим подільським скульптором Альошкіним (хто бачив інші його роботи, легко вгадає стиль).

37. Будинки цієї частини району – фактурна цегла, часто потемніла від часу:

38.

39.

40. Хоча деінде з-під облізлої штукатурки виглядає і дикий камінь.

41. Один з моїх улюбленців на початку Монастирської:

42.

І, як вже, мабуть, стало очевидно, хоча вулиці досі дуже колоритні, ні євреїв, ні чогось єврейського на них зараз годі й шукати. Особливо чорними роками для Єрусалимки став період нацистської окупації – під боком Вервольфа її мешканців нищили з особливою агресією. Ну і вихід у 90-ті в Ізраїль мав датися взнаки…

43. На новому будинку на розі Монастирської та Коріатовичів з’явився крутий яскравий мурал. На жаль, знайшлися дебіли, що швидко обляпали його чимось чорним, тому тут використаю старе фото.

44. Іще одне нагадування про жителів старої Єрусалимки – пам’ятник під кафе «Панъ Заваркінъ та синъ». Його я вже показував.

45.

46. І тільки темні цегляні будинки, можливо, пам’ятають зовсім інших мешканців цих кварталів.

47.

48.

49. «Дикий» стріт-арт задвірок вінницького середмістя.

50. Деяким будівлям, на жаль, залишилось недовго. Я ж перебираюсь на північну сторону відносно Соборної, але то вже тема для окремої розповіді.