У тіні великого міста

Історично це були два окремі поселення, Нижні та Верхні (Муровані) Панівці, об’єднані лише у 1967 році. Сама назва Верхніх Панівців підказує, де шукати замок. Я ж стартую з нижньої сторони.

Мощена дорога різко уходить до Смотрича, а на пагорбі на тій стороні уже видно те, що у списку пам’яток фігурує як «комплекс споруд замку».

Спускаюсь до річки.

«Смотрич треба форсувати вбрід», - сказав мозок.

«Нафіга?»

«Треба, кому кажу».

Ну ок, можна й так. Течія слабка, дно видно, глибини максимум по коліно.

Паралельно є пішохідний місток, але в такому стані, що незрозуміло, який із шляхів більш ризикований.

Уже в статусі підкорювача водної стихії видираюсь на замковий пагорб, і он він, той місток, - так далеко внизу:

Найкраще збережена частина споруд на пагорбі має форму літери П, повернутої вершечком на захід. Південне крило – по ідеї зараз школа:

З кінця 16 ст. це далеке село на околиці Речі Посполитої стало притулком для громади кальвіністів. У таких диких на той момент краях вони рятувались від переслідувань з боку католиків.

З дозволу Яна Потоцького у 1590 році вони будують тут свій колегіум. У сучасному виді – це два крила навколо надбрамної вежі (правда, вже із замурованими входами), що слугувала південними воротами у замок. Ще правіше у кадр не влізла колишня кірха/костьол.

У цих будівлях зараз містяться сільрада, будинок культури та дитячий садок, тому мурал цілком доречний.

Усе що лишилось від замку із протилежної сторони – руїни північно-західної вежі:

Та деінде видно у бур’янах фрагменти північного муру:

Є і сюрприз для тих, хто не дивиться під ноги.

На схід і вниз від пагорбу розташована Успенська церква 1758 року.

Добірка панівецьких котиків:

Дорога на північ знову спускається в долину Смотрича і йде майже паралельно руслу. Руїни вежі звідси виглядають наче самотнє обламане ікло колись потужної щелепи.

На березі річки у хащах заховався млин, певно, найменш відома стара споруда села. Як і інші пам’ятки Панівців, млин у катастрофічному стані. Знайти його без координат у навігаторі було б вкрай складно.

Але найбільш ефектною цікавинкою села є залізничний віадук початку 20 століття, що знаходиться на його північній околиці. Ця залізниця мала з’єднати Кам’янець та Борщів, що тоді відносились до різних імперій, Російської та Австро-Угорської. Але завадила Перша Світова; і сто років потому виконані на совість гігантські опори так само наїжачено та сюрреалістично підіймаються над каньйоном Смотрича.

Мені ці могутні «бики» до болю нагадали Червоний міст у рідному Кривому Розі, тільки з тою різницею, що там залізниця була, але її розібрали.

Зараз же єдиним шляхом на протилежний берег є черговий пішохідний місточок. У цьому місці річка вже каламутна і непрохідна вбрід.

Погляд з північного берегу:

На опорі з каменю викладена дата 1916.

Дорога від віадуку до траси тягнеться узвишшям, із якого відкриваються чудові панорами на міст зокрема та все село взагалі.

Замковий пагорб:

Я уходив все далі убік шумної цивілізації, і по праву руку видозмінювались панівецькі краєвиди з ледь відчутним натяком на початок осені.

А по праву руку за полем нависали багатоповерхівки Кам’янець-Подільського – такого близького і такого далекого водночас.