Мінськ, ч. 3. Світ скульптур і найцікавіша вулиця

«Дівчинка з парасолькою» (там же) установлена в пам’ять про трагедію 1999 року на станції метро «Неміга». Тоді люди масово кинулись у підземелля, щоб сховатись від сильного граду, утворилась давка, у якій загинуло 53 людини, переважно молоді дівчата.

«Екіпаж» або «Губернаторська коляска» чекає мінського градоначальника під ратушею. Автори В. Жбанов, В. Завадський, Ю. Поляков, О. Тухто.

На площі Незалежності стоїть «Зодчий» - узагальнений пам’ятник архітекторам Мінська, установлений на 940-річчя міста.

«Ваги» - іще одна композиція у центрі, присвячена отриманню містом Магдебурзького права у 1499 році. Скульптор О. Прохоров.

Нетривіальний пам’ятник білоруському краєзнавцю, етнографу, художнику і астроному Язепу Дроздовичу. Скульптор І. Голубєв.

Багато цікавих робіт є за межами центру, без підготовки усі не знайдеш, тому я і пропустив немало, але і познаходив дещо. Одразу декілька скульптур Жбанова стоїть на площі перед Комаровським ринком.

«Дама з собачкою».

«Фотограф».

Гуси на фонтані.

«Кінь і горобець». Кінь особливо шикарний, коли я побачив його уперше, у темряві, прийняв за живого.

«Торговка насінням» - єдина із ринкового ансамблю робота іншого автора, О. Купріянова. Кажуть, і у торговки, і з коня горобців регулярно крадуть.

Багато скульптур прикрашають Театр опери та балету, як саму будівлю, так і двір. Їх автора(-ів) не знаю.

«Опера».

«Балет».

«Стомлені балерини».

Ряд бронзових статуй з’явився і під цирком по завершенні його реконструкції у 2011 році. Скульптор С. Бондаренко.

Все продумано до найменших деталей. Он у півня навіть годинник є, щоб звірятись, коли кукурікати

Дівчата пускають віночки у одному із парків.

Одна з найстаріших скульптур Мінська, «Хлопчик із лебедем» 1833-34 років авторства Теодора Ернста Каліде. Правда, з тих пір неодноразово ламалась і відновлювалась.

Чи не найменш відомий пам’ятник, двірничці, бо стоїть у звичайному дворі звичайного спального району. Я і сам би не знайшов по другому разу, якби й захотів. Район площі Бангалор, мені здається.

Ну а тепер обіцяна найцікавіша вулиця. Щоб знайти її, треба пройти на південний схід від центру, обійти стадіон «Динамо», який зараз на реконструкції, і перетнути річку. Орієнтир – стіна пам’яті Віктора Цоя у сквері перед мостом.

За річкою ми потрапляємо у стару промзону. Більшість її заводів уже не діють, але деякі ще робочі, наприклад дріжджовий (ви одразу відчуєте це по запаху).

Вітаю – це вулиця Жовтнева (або Кастрычніцкая, якщо білоруською мовою).

Ми точно туди прийшли? Точно!

По-перше, 100-річні заводи для Мінська уже рідкість. По-друге, хоч і покинуті, вони тут не простоюють задарма, а перетворились на шикарну арт-галерею просто неба.

Першим впадає у вічі «піксельний» портрет графа Чапського, міського градоначальника у 1890-1901 роках.

Ну а далі тільки встигай клацати фотоапаратом.

Гусляр.

Хороводи погано видно за автомобілями.

Ось ця картина – найбільший шик, як на мене. В один кадр не влізе.

Маленьким стінам дістались картинки поменше.

За гранню всяких обмежень і здорового глузду, це ж чудово.

Зубр – один із символів Білорусі, тому він популярний персонаж.

Здебільшого закладені цеглою вікна (зі сторони Жовтневої) – іще одна добірка невеликих класних картин.

Цей космос мені варто було вмістити в один кадр.

Милота неймовірна:

Є і таке (Сервер с этой фотографией временно не доступен. Пожалуйста, зайдите позже).

Іще пару вікон:

Деякі будівлі не розмальовані, але прекрасні самі по собі.

Дорогою до метро був помічений іще один зубр, але уже скульптура.

Є і в інших куточках міста стріт-арт, треба тільки мати удачу його знайти. Птахи на березі Свіслочі:

Паровоз у спальному районі:

Словом, півтора дні для огляду такого міста виявилось критично мало. Із нашим життям не буду загадувати наперед, але якщо колись ще потраплю в Білорусь, продовження буде обов’язково. Тому, завершуючи останню, на даний момент, замітку про Мінськ, поставлю в кінці не одну крапку, а цілих три…