Почаїв: дві святині за один візит

Здається, уся сутність містечка просякнута християнськими святинями. Дорогою нам трапляється іще ціла купа релігійних пам’яток (заради справедливості слід зазначити, що більше у Почаєві дивитись нема чого).

Духовна семінарія, наприклад.

Каплиця просто у стовбурі мертвого дерева.

Церква Миколи Чудотворця.

Барокова церква Всіх Святих (1775) на аскетичному монастирському кладовищі.

Зелена уквітчана стіна кладовища личила б і більш веселим місцям.

Скит, хоч і має почаївську прописку, знаходиться за добрі 3 кілометри від найближчих міських будівель.

Брама.

Скит (це поняття означає чернецьку обитель, що живе за більш суровими і аскетичними законами, ніж звичайний монастир) виник тут ще у 1203 році – ще раніше, ніж місто чи лавра. Його існування кілька разів переривалось із-за нападів татар чи епідемій. З 60-х років минулого століття тут влаштували притулок для душевнохворих.

Але з часом обитель усе одно повертала собі своє первісне призначення. Так сталось і в 1990 році.

На території є декілька виразних красивих церков.

Собор Святого Духа.

У Преподобного Онуфрія шикарнюща борода.

Тут все зелено і доглянуто.

За стіною – монастирські сади і городи.

Вертаємось до міста. Першою на горизонті з’являється лавра (вона стоїть на пагорбі), звіддаля схожа на казковий замок.

Статус лаври мають лише історично найвизначніші та найбільші монастирі. В Україні таких три православних (ще є Києво-Печерська і Святогірська) та одна греко-католицька (Унівська).

Перші ченці з’явились тут ще у 1240 році, рятуючись від монголо-татарської навали. Спочатку вони мешкали в печерах, з часом з’явилась дерев’яна церква.

У 16 ст. зводиться мурований монастир. Кошти на це виділила Ганна Гойська, тодішня власниця цих земель, вона ж подарувала ченцям чудотворну ікону Богоматері. У 1712-1831 роках монастир належав уніатам, після чого його повернули православним.

Таким чином, переважну більшість періоду свого існування святиня залишалась одним з найпотужніших форпостів православ’я в Україні, не поступившись ні польському окатоличуванню, ні войовничому радянському атеїзму.

Дві різні християнські течії залишили по собі і виразний архітектурний слід. Тутешні храми стилістично різноманітні і несхожі один на одного.

Успенський собор виник якраз в уніатські часи за проектом архітектора Г. Гофмана.

Святі ворота – головний вхід до лаври. Безумовним її мінусом є маса прошаків, особливо циганок, які і досить нахабно жебракують, і дивляться, що де можна сперти. Якщо зсередини їх випроваджує охорона, то за воротами вони геть нарвані.

Дзвіниця – одна з домінант обителі, її видно майже звідусіль.

Збудована в 1861-71 роках за проектом архітектора Раструханова. Є третьою за висотою в Україні – 65 метрів.

Новобудована каплиця на честь 2000-річчя Христового.

Вежа Успенського собору.

Інтер’єр.

«Благословення» на фотографування всередині храмів можна купити гривень за 5 у лавці одразу за воротами.

Двері як витвір мистецтва.

Обходимо собор. З його тильної сторони можна потрапити в підземну церкву святого Іова Почаївського.

Розписи підземної церкви.

У Святого Іоанна Руського вираз обличчя, ніби завтра понеділок і йому треба на роботу.

У церкві є кімнатка з мощами Святого Іова, але її ми оминули із-за великої черги та браку часу.

Дзвіночок.

Преображенський собор, 2011-13 рр. Збудований, аби можна було умістити прочан у випадку реставрації у старих соборах.

Водонапірна вежа.

Троїцький собор має староруський стиль. Архітектор – А. Щусєв, роки будівництва – 1910-13.

Розписи.

Один з фасадів.

Хе-хе

Іще трошки лаври в деталях – ліпнина та інше.

Вид на Почаїв із лаврської стіни.

Цікаве оформлення паркану дорогою до автостанції.