Одеса-2. Скульптури і стріт-арт

Друге християнське кладовище, на яке я зайшов із-за згаданої в попередній замітці церкви. Тут є (згідно з вказівниками) поховання жертв голодомору 1921 року, репресій 1937-38 років, присутній меморіал воїнам Великої Вітчизняної. Центральна алея оточена старовинними похованнями із пам’ятниками-ангелами усіх мастей.

Є тут і склепи. (А ще величезні зграї цілком живих приблудних собак).

Підозріла компанія під ТРЦ «Сади Перемоги». Хто вони такі, я так і не зрозумів.

Під час блукань задвірками Аркадії подумав було, що втрапив назад у СРСР, але то виявилось лише студмістечко Юридичної академії.

Висоцький закляк у польоті біля Одеської кіностудії.

Арман-Емануель дю Плессі Рішельє, а коротко просто Дюк.

Катерина II в оточенні фаворитів, із яких я сходу назву лише Потьомкіна. Вважається засновницею Одеси, хоча (як і у випадку з Сімферополем чи Севастополем), по суті це було перейменування і перебудова уже існуючого поселення Хаджибей, відвойованого за її часів у турків.

Пам’ятник дружині моряка на морському вокзалі.

Пам’ятник Апельсину, що символізує одну переломну в історії міста подію. Погугліть, вона таки цікава.

Сад скульптур – музей під відкритим небом, де зібрані невеликі (десь на половину людського зросту) металеві монументи. Приведу тут деякі з них.

Пам’ятник Жванецькому, а ще у місті є бульвар його імені. Я – не шанувальник творчості Жванецького, але вважаю дуже похвальною ініціативу одеситів увіковічити свого відомого земляка ще за життя. Зазвичай у нас чомусь заведено дочекатись, доки відома людина склеїть ласти, а потім журитись з приводу непоправної втрати.

Є там ще колодязь для здійснення бажань і інші цікаві дрібнички.

Ільф та Петров.

Зменшена копія пам’ятнику Катерині. Фаворити тримають в руках «12 стільців», Збірку творів Жванецького і інші тематичні книжки.

Гоголь за трійкою крилатих коней.

…а ззаду тихенько примостився чортик.

Фотограф біля одного з місцевих ательє.

Пам’ятник Стіву Джобсу. Є і таке.

12-й стілець.

Леонід Утьосов (хоча він насправді Лазар Вайсбейн, та яка різниця). Кількість охочих сфоткатись на лавочці така велика, що піймати її пустою було величезною удачею.

А ця статуя цілком жива і спиталась мене, чи нема закурити

Невеличка шахова дошка.

Вороб’янінов і Бендер. Добре, що Одеса – не Жмеринка.

Ну а тепер настав час настінної творчості. Після Вінниці, Одеса друге місто (із бачених мною особисто), де народ второпав, що яскраві картини виглядають набагато привабливіше однотонних стін. Наперед прошу вибачити, якщо по пам’яті вкажу якусь локацію невірно.

Виконана у виді півкола кінцева трамвайна зупинка маршруту №5.

Місток у дендропарку.

Сумний чупакабрик на Адміральському проспекті.

І поруч ось така стіночка.

Будка на Французькому бульварі.

В районі канатної дороги.

Там же.

Новий базар, зовнішні стіни якого являють собою довжелезну атмосферну картину.

І тут ще не все, частину не вдалось зняти із-за припаркованих машин.

Рогатий-хвостатий снайпер, вул. Градоначальницька.

І адресу вказувати не потрібно:)

Будка навпроти кірхи.

Іще дві – в районі Олександрівського проспекту.

Коли політика перетворюється на якийсь треш. І таких повно по всьому місту.

А ось ця соціальна реклама досить влучна.

Ось власне і все, що хотів розказати про Одесу. Зайвий раз хочу подякувати Богу, що в складний і смутний час так чи інакше уберіг її неповторну красу од війни. Сподіваюсь, що мир буде тут та на всій нашій землі і надалі, і що це була далеко не остання подорож в таке прекрасне місто.