Профіль

N****

N****

Україна, Ізяслав

Рейтинг в розділі:

В порожнім храмі не живуть Боги...

В порожнім храмі не живуть Боги.

 І наші душі - радість не відчують.

 Лише невтішно шепчуть корогви

 Про те, що люди більше не шанують.

 

 В порожнім храмі тихі голоси

 Такі відлунні і такі печальні,

 Що, Боже правий, милістю спаси:

 Не дай нам днів зазнати поминальних.

 

 Прости, що ми в неправді живемо -

 Йдемо до тебе, як сусіди в гості.

 І молитов премудрих не вчимо,

 Неначе в світі виживати просто.

 

 Неначе біди обминули нас,

 Неначе віра та не нам потрібна.

 Нам, мабуть, легше нарікать на час,

 Як признаватись, що думах бідно.

 

 В розбиті вікна вітерець війнув -

 Помножив голос на далекі луни.

 Прости, мій Боже, і мою війну:

 Що я про інших думаю так сумно.

                                                Г.Чубач

Не сольются никогда зимы долгие и лета...

* * *

Не сольются никогда зимы долгие и лета:

у них разные привычки и совсем несхожий вид.

Не случайны на земле две дороги - та и эта,

та натруживает ноги, эта душу бередит.

 

Эта женщина в окне в платье розового цвета

утверждает, что в разлуке невозможно жить без слез,

потому что перед ней две дороги - та и эта,

та прекрасна, но напрасна, эта, видимо, всерьез.

 

Хоть разбейся, хоть умри - не найти верней ответа,

и куда бы наши страсти нас с тобой не завели,

неизменно впереди две дороги - та и эта,

без которых невозможно, как без неба и земли.

Булат Окуджава.

Медленно, тяжко и верно...

Медленно,тяжко и верно

В черную ночь уходя,

Полный надежды безмерной,

Слово молитвы твердя,

Знаю - молитва поможет

Ясной надежде всегда,

Тяжкая верность заложит

Медленный камень труда.

Медленно, тяжко и верно

Мерю ночные пути:

Полному веры безмерной

К утру возможно дойти.

                             Александр Блок

Баллада о времени

Замок временем срыт и укутан, укрыт

в нежный плед из зеленых побегов,

но…развяжет язык молчаливый гранит –

и холодное прошлое заговорит

о походах, боях и победах…

Время подвиги эти не стерло:

Оторвать от него верхний пласт

или взять его крепче за горло –

И он основа тайны отдаст!

Упадут сто замков, и спадут сто оков,

и сойдут сто потов с целой груды веков,

и польются легенды из сотен стихов –

про турниры, осады, про вольних стрелков.

Ты к знакомым мелодиям ухо готовь

и гляди понимающим оком.

Потому что любовь – это вечно любовь,

даже в будущем вашем далеком.

Звонко лопалась сталь под напором меча,

тетива от натуги дымилась,

смерть на копьях сидела, утробно урча,

в грязь валились враги, о пощаде крича,

победившим сдаваясь на милость.

Но не все, оставаясь живыми,

в доброте сохраняли сердца,

защитив свое доброе имя

от неведомой лжи подлеца.

Хорошо, если конь закусил удила

и рука на копье поудобней легла,

хорошо, если знаєшь, откуда стрела,

хуже, если по-подлому – из-за угла.

Как у вас там с мерзавцами? Бьют? Поделом!

Ведьмы вас не пугат шабашем?

Но не правда ли, зло называется злом

даже там, в светлом будущем вашем.

И во веки векав, и во все времена

трус,  предатель – всегда презираем.

Враг есть враг, и война все равно есть война,

и темница тесна, и свобода одна –

и всегда на нее уповаем!

Время эти понятья не стерло,

нужно только поднять верхний пласт

и, дымящейся кровью из горла,

чувства вечные хлынут на нас!..

Ныне, присно, во веки веков, старина, -

и цена есть цена, и вина есть вина,

и всегда хорошо, если честь спасена,

если другом належно прикрита спина.

Чистоту, простоту мы у древних берем,

саги, сказки из пришлого тащим,

потому что добро остается добром –

в прошлом, будущем и настоящем!

 

                      Владимир Высоцкий

хто розуму не має

  • 01.04.11, 21:59

Хто розуму не має, тому й коваль не вкує.

Розумний учить, дурний повчає.

Дурний язик голові не приятель.

Пси виють, а місяць світить.

                             Українські народні прислів'я.

Я вас кохала...

Я  вас  кохала?  У  якім  столітті?  
При  вас  губила  геть  усі  слова.  
У  тім  жаркім,  у  тім  пістрявім  літі  
Від  сонця  аж  дзвеніла  голова.  
На  вас  молилась...  В  тихім  вечорінні  
Од  ніжності  —  була  аж  золота.  
Тепер  у  слів  моїх  такі  крижинні,  
Ще  й  іронічні  —  боже  мій!  —  уста.  
До  вас  —  сльозою,  голосом  —  до  вас,  
Зіницями  —  до  вас  лиш  говорила.  
Невже?  В  якім  житті  було  це,  милий,  
І  відійшло,  й  перебуло  свій  час?  
Де  голос  той?  Де  та  сльоза  у  тиші?  
Сьогодні  час  прощатись  і  прощать.  
За  все  вас  вибачаю,  а  найбільше  
За  те,  що  перестала  вас  кохать.  
Вже  спомин  відболів  мені
(ах  спомин,  
То  наче  сплеск  пташиного  крила).  
Така  стрімка,  така  сліпуча  повінь  —  
Жаль,  відійшла,  так  швидко  відійшла.  
Уже  не  квітне.  Вже  не  пломеніє.  
Як  легко  це  —  душі  без  болю  жить!..  
Прощаю  вас...  Прощаюсь...
І  не  вмію  
Самій  собі  любов  свою  простить.

                              Ганна Світлична

отак...

Отак, як зроду, потаємно, з тилу,

Усіх міщан ощирені лаї

Ненавидять в мені мою скажену силу,

Ненавиджу я слабкості свої.

 

І скільки їх! Я зіткана з печалі.

Для ближніх знято тисячі свитин.

Коліна преклонивши, як Почаїв,

Стоїть душа перед усім святим.

 

Дзижчать і жалять міріади версій.

Ну що ж, нехай. Я сильна, навіть зла.

Я знаю: слабкість — це одна з диверсій.

А я ще в диверсантах не була.

                                     Ліна Костенко

Що я знайшла і що згубила

Що я знайшла і що згубила

У цім блакитнім мареві життя?

Палала я чи мляво тліла

Під сяйвом ясних зір ? – якби знаття

Життя – як іспит неостанній,

Крізь муки й піт його перетина.

Холодні дні були, безбарвні,

Та тішила мене краса земна.

                               

              Людмила Романенко

мерка достоинства женщины

  • 22.03.11, 20:54

Меркою достоинства женщины может быть мужчина, которого она любит.

                                                                                      В. Белинский

Есть времена, есть дни...

Есть времена, есть дни,когда

Ворвется в сердце ветер снежный,

И не спасет ни голос нежный,

Ни безмятежный час труда...

Испуганной и дикой птицей

Летишь ты, но заря - в крови..

Тоскою. страстью, огневицей

Идет безумие любви...

Пол-сердца - туча грозовая,

Под ней -все глушь, все немота,

И эта - прежняя, простая -

Уже другая, уж не та...

Темно, и весело, и душно,

И, задыхаясь, не дыша,

Уже во всем другой послушна

Доселе гордая душа!

                    Александр Блок