ОПОВІДКИ ЗІВ'ЯЛОГО ЛИСТОЧКА

Маленькі казки, етюди із шанхайського життя.

Присвячую своїм дорогим шанхайським друзям.

ПРЕЛЮДІЯ

Була осінь, ставало вже холодно. Перша осінь, яку я мав прожити у Шанхаї. Я часто згадував Японію, де лишилися мої щирі дру­зі, згадував токійську вес­ну, яка завжди вливала в мене нові сили, і на серці ставало ще сумніше, ще хо­лодніше. Я був такий са­мотній у цьому великому незнайомому місті.

На щастя, я зустрів тут двох моїх друзів, яких знав ще в Японії. Вони приїхали сюди незадовго до мене і теж почували себе в Шан­хаї дуже сиротливо. Ми  стали майже нерозлучні, і Китай залишався для нас загадкою, та ми не мали ні  сил, ані бажання розгадувати її. Я поривався до Європи, мої друзі мріяли про  південні острови і Тібет. Ми і почували, що наш корабель щастя   розбився вщент, і Шанхай здавався нам пустель­ним островом, на який викинули нас бурхливі хвилі. Ми не сподівалися ані збудувати нові кораблі, ані знайти тут другу вітчизну. Безнадійно дивилися на гамірливе людське море, стоячи на цьому пустельному острові, та­кі самотні і чужі всім. Коли ми з усмішкою на устах і з невимовним болем у серці блукали по величезному шанхайському базару, де сновигали й лементували, про­давали, купували й обдурювали одне одного тисячі лю­дей, нам здавалося, що ми — у непролазному темному лісі. Іноді ми бродили навмання по Сіньшицзе — Новому Світу, вулиці театрів, барів, картярських домів та всіля­ких інших розваг, і нам не раз спадало на думку, що тій .людині, котра прагне самоти, зовсім не треба іти в го­ри,— досить потрапити їй на цю вулицю, в цей «новий світ», і вона відчує себе більш одинокою, аніж десь се­ред безлюдних хребтів Гімалаїв.

Якось блукаючи отак без всякої мети містом, ми зне­нацька спинилися вражені перед величезним деревом. Листя на ньому вже геть облетіло, і тільки один зів'я­лий листочок ще тримався на гілці — один-єдиний лис­ток на могутньому дереві... Невимовне хвилювання охопило нас. Ми стояли мовчки, нерухомо, і тисячі безрадісних думок терзали наші серця.[ Читати далі ]

памфлет 

„Полюбила москаля — ще і зуби вишкіля!” 

Фольклор

Завітайте, панове й пані! Буде карась у сметані, а як карася не буде, то вибачте, добрі люде! Зате буде Москаль — за Чорта вищий на цаль. Із нечистим вони брати — сам не йдеш, так бабу пусти! Не жалкуй грошенят — хоч кирея з вітру та лат! Не шкодуй вертепникові ласки — гучніше в долоні ляскай!

Протаґоністом української комедії (радше, кумедії) є Москаль. Без нього вітчизняне дійство втрачає сіль, стає прісним.

[ Читати далі ]

Олег Зав’язкін

Анатема

памфлет

Усім московським попам присвячую

Пливе він між базарними ятками, черевом розсуває люд, пускає бороду по вітру віялом, і ведуть його попід руки двійко волохатих чортенят — руде та чорняве, крутять хвостиками, а руде ще й накульгує на праву задню ратичку.

[ Читати далі ]

Мирослав Петрович Мисяк – однин з провідних діячів української громади в Ялті (Крим). Очолює Всесвітньо-українське Патріотичне об’єднання «Корона». яке проводить діяльність з відродження пам‘яті  історично-політичних заслуг  короля Данила Галицького в українській історії.

            Сьогодні Мирослав Петрович спрямовує свою діяльність на відродження музею Михайла Коцюбинського в Сімеїзі (Ялта, Крим).            У пропонованій статті Мирослава Петровича подаються цікаві факти з вітчизняної історії, зокрема окремі  важливі аспекти діяльності короля Данила ГалицькогоА також висвітлює деякі сторінки свого славного роду.

(Вадим Оліфіренко, кандидат педагогічних наук, літературний критик, член Національної Спілки письменників України) 

Мисяки – вартові короля Данила

7 жовтня 1253 року, за успішні дії в часи визволення Батьківщини від монголо-татарських завойовників – Золотої Орди, правнук великого князя Київської Русі Володимира Мономаха Данило Романович (Галицький) був коронований християнською церквою, і став першим королем Русі – України. 31 травня 1223 року молодий Волинський князь Данило Романович перший із князів Київської Русі віч-на-віч зустрівся з монголо-татарськими завойовниками в битві на річці Калці, що недалеко від міста Донецька. Князь Данило Романович під час битви був поранений в груди, але поле битви не покинув. Донецька земля омита кров’ю князя-короля Данила Романовича(Галицького) . В цій битві ні одна зі сторін не отримала перемогу, після битви монголо-татарські завойовники повернули свої «тумени» на схід, в Монголію. Битва на річці Калці, 31 травня 1223 року має велике ідеологічне значення: 1. Київська Русь похоронила міф про непереможність монголо-татар. 2. Київська Русь не дала монголо-татарам виконати наказ Чінгіз-хана, завоювати всю Європу. 3. Київська Русь спасла Європу від монголо-татарського рабства. В 2001 році Україна відзначала 800-річчя князя-короля ДанилаРомановича і 26 жовтня того ж року Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах відкрив у Львові пам’ятник королю Данилові. На прес-конференції, автор цих рядків, як голова Всесвітньо-українського патріотичного об’єднання «Корона» запропонував побудувати на місці першої битви Київської Русі з монголо-татарськими завойовниками, на річці Калці, меморіал з пам’ятником молодому князю Данилові Романовичу. Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах підтримав цю ідею, але як показало життя тільки на словах. Про це писала газета «За Вільну Україну» 2-3 листопада 2001 року м. Львів, стаття «Державний муж Король Данило», автор Мирослав Паранчак. Ксерокопію даної статті, я, 9 січня 2003 року вислав прем’єр-міністру України Віктору Януковичу, і нагадав, що 31 травня 2003 року минає 780 років першої битви Київської Русі з монголо-татарськими завойовниками на річці Калці, сучасна Донецька область. Надіявся, що прем’єр-міністр України Віктор Янукович, як донеччанин, виконає те, що підтримав його попередник Анатолій Кінах. Замість конкретного діла прем’єр-міністр України отримав листа від Міністерства культури і мистецтва України, від 02.04.2003 року, № 19-1994/18, в якому говориться: «Щиро вдячні Вам за лист з інформацією, щодо першої битви Київської Русі з монголо-татарськими завойовниками на річці Калці. Водночас повідомляємо, що Міністерство культури і мистецтв України не отримувало доручення Кабінету Міністрів України щодо спорудження пам’ятника Данилові Галицькому на місці битви на річці Калці (Донецька область).  Відповідно, це питання управліннями і відділами Міністерства не опрацьовувалися. З повагою, Перший заступник Державного секретаря В.Г.Романчишин». Ось, так! Меморіали, пам’ятники ворогам України будуємо,

[ Читати далі ]

Після виступу 18 лютого 2011 р. міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка у Верховній Раді стосовно ситуації навколо українських громадських організацій в Росії та діяльності Бібліотеки української літератури в Москві, прес-служба Об’єднання українців Росії розповсюдила коментар, в якому відобразила своє бачення ситуації з цих питань. Позиція ОУР відрізняється від оцінок глави українського МЗС. Висловлюємо жаль, що Посольство України в Російській Федерації досить нервово відреагувало на цей коментар. [ Читати далі ]

Молодого воїна впізнати легко. Не підігнана форма, перетягнута дерматиновим («діди» носили м’які шкіряні) ременем висить мішком, причому ремінь перетягнуто так, щоби неможливо було просунути палець між ним і кітелем. Скажімо, «черпаки» (від 1 року служби) такого носити собі вже не дозволяли. Цю категорія можна порівняти з дрібною шляхтою, яка мала широкі привілеї. Такому не личило махати віником, перемивати посуд за весь батальйон, тощо. Тож, перше, що робить новоспечений «черпачок» - підганяє штани і кітель по тілу. Нерідко це виглядало гротескно, як казали: вшився аля гумовий виріб №1. Отже, «духів» впізнавали не тільки наші, але й афганці з легкістю неймовірною, бо він мав бути схожим на «чмо у ботах». Звісно, так піднімався авторитет Червоної Армії в очах народів світу. Капелюха молодий носив з опущеними донизу крисами. Очі, що бояться зустрітись із поглядом представника вищої касти. Зношені шкарбуни на ногах (нові відразу вимінювали діди). [ Читати далі ]

СПОГАДИ ІГОРЯ РУБЦОВА ПРО АФГАНСЬКУ ВІЙНУ
    Повертаюсь від високих матерій до суворого армійського буття. Мене виховували у повазі до всякої людини. Якої вона нації – не цікаво було. Таким я й лишився, хоча, свідомо відмовився від ідей інтернаціоналізму, космополітизму. Вони як булька луснули у казармі. Армія допомогла стати націоналістом у тому значенні, як це розуміється світовою спільнотою. Це глибока повага до всіх націй. Це усвідомлення себе як представника окремої, самодостатньої, унікальної нації, яку не можна «розчинити» у казані, де розвиваються інші народи. Однак, на службі я дізнався, що є «чурбани» і є… Не хочу!!! Це принизливо звучить.
    А земляки гуртувались за етнічною ознакою. «Дух»-українець шукав підтримку у «діда»-українця.
[ Читати далі ]

Інформаційне повідомлення про зустріч активу Об'єднання українців Росії з Послом України в Росії та засідання ради ОУР

5 лютого 2011 р. за ініціативою Посольства України в Росії відбулася зустріч з активом українських громадських організацій Росії. У зустрічі взяли участь керівники ОУР, представники регіональних українських організацій, які входять в ОУР, з Архангельська, Башкортостану, Єкатеринбурга, Карелії, Курська, Москви, Московської області, Нижнього Новгорода, Новосибірська, Норільська, Самарської області, Санкт-Петербурга, Саратова, Омська, Татарстану, Томська, Тюменської області, Ульяновської області, Хабаровська, Якутії, Ярославля та інших регіонів Росії.

[ Читати далі ]

Присвячується світлій пам‘яті мого вчителя, викладача Донецького національного університету, досліднику і видавцю творів Миколи Федоровича Чернявського, кандидату філологічних наук Костенку Володимиру Васильовичу

 

Про трьох поетів Із берегів однієї степової донецької річки

 

Донеччина не може похвалитись великою кількістю своїх річок, вода ж на Донбасі високо цінується здавна, бо її хронічно не вистачає для сільського господарства і для промисловості, для великих міст, містечок і сіл.

На слуху донеччан здавна такі річки, як Донець, Вовча, Кальміус, Самара та інші. Серед них відомі і три Торці, які несуть свої води до Сіверського Дінця в середині Донеччини, це –Торець Казенний, Торець Сухий і Торець Кривий. Всі вони увійшли до історії краю через свою історичну та економічну важливість.

На берегах Торця жили та творили відомі поети, художнє слово яких стало досягненням не тільки літератури рідного краю, але й всієї української.

[ Читати далі ]

Звернення до діячів культури України та діаспори, засобів масової інформації, керівників різних рівнів адміністрування, до людей доброї волі про відродження музею Михайла Коцюбинського в смт.Сімеїз (м.Ялта, Крим) .