Христя Алчевська і Крим

Христина Данилівна мала широке коло знайомих серед російської й української інтелігенції. Її діяльність цікавила Достоєвського, Тургенєва, Толстого, Успенського, Короленка, Франка, Павлика. З усіма ними вона листувалась і зустрічалася. Головною справою, якій віддала майже 60 років життя, стала приватна жіноча недільна школа, на утриманні X. Д. Алчевської була і школа в селі Олексіївціка на Донбасі. В будинку Алчевських часто бували українські письменники Г. Хоткевич, О. Олесь, Г. Григоренко, П. Куліш, М. Вороний, Т. Рильський. Це був цвіт тогочасної української інтелігенції, і юна дівчина Христя переймалася турботою про теперішнє й майбутнє рідного народу, про його подальший культурний розвиток. З Донеччиною (до революції Катеринославщини) майбутню поетесу поєднували подорожі на канікулах усією сім‘єю у село Олексіївку на Луганщині, де діяла школа , якою опікувалася Христина Данилівна. Саме в Олексіївці Христя зазнала важливого ідейного впливу від письменника і просвітителя Бориса Грінченка, який працював вчителем разом із своє дружиною МарієюЗагірною в Олексіївській школі. Саме Б.Грінченку Христя завдячувала пробудженням національної свідомості, любові до української мови. Все своє життя письменниця пронесла в серці теплі спогади про Б.Грінченка, про його непересічну особистість. У своїй автобіографії ( “Спомини і зустрічі“, 1928 рік) вона згадувала: «...він на мене, 9-ти або десятилітню дитину, справляв враження обуреної людини... Завжди він сварився з усіма за щось, все йому того ж хотілося, очевидно, й того не вистачало, чого шукали героїні Ко-билянської, але я ставилась дитячою душею до цього зовсім спокійно через те, що пояснювала це собі в усякому разі не складною причиною: Грінченко, звичайно, як і я, любить село й Україну, думалось мені.От він і сердиться…“ І далі: “З його дочкою Настею розмовляли ми українською мовою і в ляльки тулялись так, як щирі українки...“1 Пізніше поетеса не раз повертатиметься у своїх творах до образів свого дитинства і зокрема до села Олексіївка на Донбасі. Критики вбачали в Алчевській ній поетесу квіток, романтичної туги за сонцем,, за високостями уявлюваного дівчиною ідеалу, за чистою красою. Добре це чи погано? Гадається, що така оцінка не повинна сприйматись однозначно, бо хто з поетів не любив сонце, хто з поетів не страждав у пошуках високих ідеалів?! А хто з них не прагнув чистої краси? Ознаки тонкої вразливої душі притаманні віршам Христі Алчевської. В одному з віршів вона проголошувала : Люби життя: в нім є краса, Хоч люди й журяться похилі, Хоч горе бачать небеса, І тане мрія в небосхилі…. ( “Люби життя…“) Таким постає поетичне кредоАлчевської – любити життя, яким воно є, бачити в ньому прекрасне і лихе… У віршах поетеси звучать мотиви природи, кохання, тонкого відчуття щастя людського спілкуванню. Пейзажна лірика посідає значне місце у доробку Алчевської: Місяць ясний.Темна нічка,Плесо тихих вод, Вся в алмазах срібна річка. Хатка і город… (“Місяць ясний, Т емна нічка…“) Та не лише такі мотиви хвилюють душу поетеси. Вона активно розробляла у своїй творчості громадянську соціальну тему, співзвучну з ідеями її духовних вчителів І.Франка,Лесі Українки,Б.Грінченка. У свої віршах вона прагнула виявити себе поборницею вільнолюбних сподівань народних мас, прогресивної української інтелігенції. Ці думки носили яскраво виражений загальнолюдський потяг до свободи, , хоча й були національно конкретними: О, як востаннє листя сяє! О, як шепоче осінь та… Се – ніби юність промовляє, Се мрія серця золота; Живи!Люби!Кохай Вкраїну! Поверне кращая доба… В краї не буде смерті й тліну, Не смерть міцна, а боротьба! (“Голос життя“) Уважно приглядаючись до віршів поетеси, ми побачимо немало конкретного в її поглядах на життя. Це, перш за все,прагнення Алчевської бачити рідний рай, Україну,і вільною і демократичною.Така думка проходить через десяткм її творів. Вже в лдному з перших своїх віршів вона писала: Великеї Сонце! Зійди над землею, Закутою в горе,сповитою в тьму, Великеї Сонце!Зійди над сльозами, ,Над морем страждання Над путами сну… Великеє Сонце!, збуди Україну… ( “Великеє Сонце! Зійди над землею“)… Поетеса часто звертається до теми Донеччини, окресленої перш за все враженнями і спогадами про Олексіївку. У Віршах “Далеко-далеко від рідного краю…“,“До братів-земляків“, “Мені здається., все то снилось…“ Х. Алчевська відтворю образи донецького степу, який запав у її душу на все життя: Лечу на крилах мрій в безкрає поле миле В обіймах чар якихсь, на крилах забуття. Та потім схаменусь і бачу, що далеко, Далеко я від вас, від мріючих степів… (“До братів-земляків“) Так, Донбас-Донеччина став другим рідним краєм поетеси, який приваблював її своєю непишною природою, милими спогадами дитинства. Та не тільки образи донецького краю виливався у вірші поетеси Алчевської., не менше важливе місце у її творчості займали кримські краєвиди, дивовижна неперебутня краса Чорного моря. І це не випадково. Христя у дитинстві багато разів бувала на славних берегах південного Криму разом із своїми братами і сестрами. У Симеїзі, серед дач високоповажних людей Росії іхній батько, багата для тих часів людина, побудував дачу, де їхня сім‘я і відпочивала…Була дача Алчевських і в Алушті це дача О.Бекетова, зятя Олексія Алчевського. Щодо глави сім‘ї Олексія Алчевського треба сказати, що він був надзвичайно відомою людиною, як банкір, промисловець і крупний меценат, глибоко пройнятий українською ідеєю. Життєвий шлях і здобутки цієї надзвичайної людини ставлять її в один ряд з найбільш сильними і дієвими постатями українського відродження. Більше того, це той рідкісний випадок, коли український суспільний рух було реалізовано не тільки в культурно-просвітницькому напрямі, але й шляхом бурхливого промислового розвитку на теренах Східної України. На жаль, радянська влада не оцінила заслуги Алчевського у різних галузях господарства. Мало того, родина Алчевських зазнала переслідувань від нової влади. Радянська влада наклала жорстке табу на це ім’я, обмежившись кількома фразами-штампами, що походили з вкрай упереджених оцінок діяльності О. Алчевського, зроблених В. Ульяновим-Леніним. Розправа нової влади над родиною Алчевського (у 1920 р. син Дмитро був розстріляний більшовиками у Сімферополі, Григорій і Христина Данилівна загинули від голоду, позбавлені засобів існування та можливості працевлаштування), красномовно свідчить про ставлення «Країни Рад» до спадщини Алчевських. Що ж виняткового зробив цей чоловік, які мотиви лежали в основі його багатогранної діяльності та чому замість пам’ятників і вшанувань він отримав довготривале забуття, з якого повною мірою не повернувся й до сьогодні? Ім’я Олексія Алчевського, яке «вибухнуло на промисловому небосхилі пишним метеором», було широко відоме в суспільному середовищі останньої чверті ХIХ ст., причому не тільки в Російській Імперії, але й у Бельгії, Франції, Британії, чиї капітали конкурували в промисловості Донбасу. «Фінансовий геній», «велетень», «піонер Донецького Басейну», «несамовитий українець» – такими й подібними характеристиками охрестили О. Алчевського на шпальтах газет і журналів. На його смерть видатний бельгійський банкір А. Вандевіль, капітали якого працювали в Російській Імперії, написав: «Гігант, який жертвував усіма особистими інтересами заради справи, пав... Оплакуєш цього генія, цю велику людину. Його фінансово-промислова діяльність заслуговує на пам’ятник».2 Починав свою діяльність Олексій Алчевський у Сумах Харківської губернії. Але відомим у ділових колах України став 1868 року, коли потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку. Він став першим у Російській імперії приватним акціонерним банком. 1871 — бере участь у створенні Харківського земельного банку і у 1871-1901 рр. був головою його правління. Сам Алчевський великими капіталами не володів, але він зміг все вміло організувати. З часом у нього з'явився контрольний пакет акцій. О.Алчевський фактично став повним розпорядником обох банків. Вони обслуговували різні підприємства Алчевського. Банківський бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником. На своїх землях він 1875 року заснував гірничо-промислове товариство, правління якого розміщувалося в Харкові. А 1895 року взяв активну участь у створенні Донецько-Юр'ївського металургійного товариства з правлінням у Петербурзі. Входив до дирекції цього товариства. У роки промислового піднесення (1890-ті рр.) підприємства Алчевського залучали також іноземних інвесторів. До кінця XIX ст. власність О.Алчевського оцінювалася в 12 млн. крб. На кримському березі Чорного моря , в Сімеїзі (Понизівка) Алчевський придбав ділянку землі і побудував там 1886 році дачу. Кримські краєзнавчі довідники писали, що в Алчевських була ідея побудувати на цьому прекрасному місці місто-сад, подібний порбудованому в Сімеїзі. У 1903 році в Харкові було видано план маєтку, на якому було відзначено вулиці, алеї парка майбутнього курорту: Гірська, Морська, Церковна, Лісна та ін. І сьогодні алеї парка в Понизовці багато в чому повторюють задумане місто-сад. З прізвищам Алчевських сьогодні в Сімеїзі пов‘язують красивий старовинний будинок , що зберігся на території сучасного будинку відпочинку «Понизовка“. Це оригінальний будинок з баштою й гостроверхим дахом серед доглянутого парку. На краю стрімчака перед будинком – оглядовий майданчик, з якого відкривається дивовижний вигляд :безмежне море, широкий пляж,оддалік фороське узбережжя. У місцевих знавців старовони існує велика ймовірність того, що це дача Івана Алчевського, збудована за проектом Бекетова. У післяреволюційний час у цього будинку був інший господар, знавці старовини стверджують, що це був Лаврентій Берія. Крим мав значний вплив на Христю Алчевську, на її творчість: тут вона ще з часів дитинства відпочивала разом із своїми братами і сестрами . Багато листів послала Христя Алчевська з улюбленого Криму до своїх друзів і знайомих Ользі Кобилянській,М.М.Мочульському та ін., це були листи відправлені з Алушти, Ялти, переважно з готелю “Росія“, або просто позначені словом “Крим“ без уточнень місця.. Так в одному з листів до Ольги Кобилянської за №55 від серпня 1914 року, Алчевська писала: “ А нині, до половини російського серпня – Крим, г. Алушта, дача О.М.Бекетова, Я – над морем з Мамою і братами…“3 Дача Алчевських була в Сімеїзі.Це зараз сучасний курорт “Понизовка“, розташований в одному з наймальовничих куточків Південного узбережжя. З півночі він захищений високими кручами Айпетринської яйли, у західній частині знаходяться миси Трійці й Узун., зі сходу –мис Кікенеїз. Саме це місце обрав свого часу командир грецького батальйону генерал Феодосій Ревеліоті. Дача генерала “Свята Трійця“знаходилась ближче до моря, десь на місці сучасного курорту.1886 року ця дача була продана частинами. Одну ділянку в сина генерала купив художник О.І.Куїнджі, життя якого в Криму пов‘язане з найживописнішими місцями Криму –Мшаткою, Мухалаткою, Алупкою, Кікенеїзом. Центральна частина дачі була придбана родиною Алчевських. В Алчевських була ідея збудувати на цій прекрасній ділянці місто-сад. У 1903 році у Харкові було видано план маєтку, на якому були сплановані вулиці, алеї і проспекти майбутнього курорту. Як відзначають місцеві краєлюби, і сьогодні алеї парку в Понизовці повторюють задумане колись місто-сад. З ім‘ям Івана Олексійовича Алчевського краєзнавці пов‘язують красивий старовинний будинок, схожий на фортецю, яка збереглася на території сучасного будинку відпочинку “Понизовка“.Оригінальний будинок з баштою і гостроверхим дахом розташований серед доглянутого парку. Є підозра, як вважають краєзнавці, це була дача Івана Алчевського., збудована за проектом архітектора Олексія Миколайовича Бекетова. У листі до О. Кобилянської від13 липня 1916 року вона захоплено писала про кримські красоти: “Боже мій, мила Ольго… Так сумирно злітає зараз вечір кругом на мімози й кипариси кримські , на спокійне, безмежне море , а Ти, моя голубка, – стільки терпиш і духовно, і матеріально, стільки страждаєш, і не зі мною, не тут, а там, з близькими, в громі і червоних потоках і жахові жорстокосердого життя!“4 У листі до М.М.Мочульського від 5 березня 1917 року поетеса називає Крим “благословенним півднем“5 Христя писала про Крим у віршах і в прозі.. В оповіданні “Асан і Зейнеп“ відтворює письменниця кримський берег у полудень, коли море «сине, синє, воно тремтить і переливається, грає тисячами барв…Чинари й тіни орішники якось замліли від палючого сонця;вони всі скупчилисьнад холодним струмочком, ніби чекають чогось… Далі подається опис татарського аулу, його мешканців, які беруть з джерельця воду..В оповіданні переповідається про кохання хлопця Асана і дівчини Зейнап пригоди їхніх непростих стосунків.. малюються картини чудової кримської природи, на фоні яких і розгортається сюжет оповідання. Тема кримської природи присутня і в оповідання про нещасливе кохання “Метелик“, де прекрасні краєвиди стають дисонансом нещасливому коханню. Душевний настрій поетеси часто співпадає зі станом природи, бурхливим Чорним морем, зі степом. У вірші “В Грзуфі“ поетеса зізнається у любові до двох складових свого самовідчуття: до моря і до степу. Вона пише: Мені зрідні осяйне Чорне море: Мов океан, весела й вільна я, Луна мій спів, літа душа моя. І вічно юні думи без вагання Біжать і йдуть, і товпляться в мені, І як орли, щезають вдалині, І в душать будять бурні хвилювання6. Красоти Крима, зворушливі стани Чорного моря зображені у віршах Алчевської, що відносить творчість поетеси до небагатьох українських письменників-маринистів початку ХХ-го ст. До цієї плеяди належать Леся Українка, Микола Чернявський Олександр Олесь. Поетична палітра творів Христини Алчевської збагатила українську літературу , розширила уявлення читачів про незабутні красоти Криму, а реалізовані архітектурні прагнення родини Алчевських доповнили кримське узбережжя здобутками нового слова в цьому виді південної української культури. 1Христя Алчевська.Твори.–К.:Видавництво художньої літератури “Дніпро“, 1990.–С.416. 2Гайко Геннадій. Світоглядні орієнтири Олексія Алчевського як імпульс економічного розвитку Донецького басейну//Донецький вісник Наукового товариствам Т.Шевченка. Історія. Філософія. Т .30.–с.46.–Донецьк: Східний видавничий дім, 2010.–С.45-59. 3Христя Алчевська.Твори.–К.:Видавництво художньої літератури “Дніпро“, 1990.–С.493 4Там само, С.502. 4Там само ,С.232. 6Там само, С.507