Недалеке майбутнє.

Один Підприємець повернувся на Україну після кільканадцяти років перебування за кордоном. Хотів розбудовувати своє підприємство та почати працювати  у своїй Батьківщині.  Замовлень  в нього було багато, і роботи мали б бути зроблені терміново. Вирішив піти до газети, щоб розмістити оголошення, що шукає людей на роботу. Пішов. В редакції державного видання побачив старенького чоловіка. Запитав у нього:

-- Ви приймаєте оголошення?

-- Так.   

Підприємець здивувався, бо чоловік, на його думку, вже давно мав би бути на пенсії, але сказав:

-- Я хочу розмістити оголошення. Шукаю людей на роботу, на будову - терміново!

-- Ясно - сказав старший чоловік та крикнув -- Маріє! Ходи, хтось прийшов до тебе!

Двері  кабінету поруч відчинилися та на порозі з`явилась жінка, а власне бабуся. Пан Підприємець був дещо здивований - "Та ж їй щонайменше 80 років" - подумав, а старша жінка сказала:

-- Добрий день, моє прізвище Левчук. Марія Анатоліївна Левчук, я займаюся оголошеннями про роботу. Увійдіть, будь ласка, до мене  та сідайте, мені треба на декілька хвилин вийти, але  повернуся якомога щвидше!.

Підприємець увійшов, сів та чекає. Чекає і чекає, а жінки немає. Нарешті, після години прийшла, стала в порозі і подивилая на нього, немов налякана, чи здивована.

-- А ви хто такий? - запитала. Підприємець спочатку не знав, що відповісти. Подивився пів хвилини на жінку і сказав:

-- Та ж ми з вами говорили годину тому. Я хочу розмістити оголошення у вашій газеті. Шукаю людей на роботу. - Жінка подумала та враз  посміхнулася несміливо і сказала:

-- Я вас дуже перепрошую. Я забула, що ви прийшли. Вибачайте, але в моєму віці таке часто трапляється. Мені вже 85 років... А щодо оголошення про роботу, мені треба вас попередити - буде тяжко кого-небудь знайти. Але ви самі переконаєтеся.

 - Підприємець продиктував їй, що написати в оголошенні, заплатив гроші, зібрався, щоб вийти і ще запитав:

-- Чи моє оголошення буде у завтрашній газеті?

-- Якщо не забуду, тоді буде - відповіла бабуся.

-- Будь ласка, постарайтесь не забути - це термінова справа!

-- Буду старатися, але пообіцяти не можу - відповіла вона, а  Підприємець вийшов.

Наступного дня Підприємець купив газету і став шукати свого оголошення. Знайшов та подумав - "На щастя не забула, зараз будуть дзвонити кандидати на роботу". І дійсно, тільки про те згадав, зразу подзвонив телефон. І так було увесь день. Зрештою  Підприємець домовився з десятьма чоловіками  про зустріч наступного дня, щоб обговорити умови зв'язані з роботою в його підприємстві.

Зранку, коли Підприємець прийшов до свого офісу, чоловіки вже чекали у  кабінеті.  Він запитав у своєї секретарки:

-- Прийшли?

-- Прийшли, але... - Вона не встигла закінчити, бо Підприємець вже її не слухав. Відчинив двері свого кабінету та остовпів... Не міг повірити в те, що побачив... Чоловіки, дійсно, прийшли, але це були... пенсіонери. Підприємець оговтався та запитав:

-- Ви прийшли на роботу?

-- Так - відповів той, що стояв найближче...

-- А скільки вам років? - звернувся до нього пан Підприємець.

-- Я ще не старий, посеред нас я наймолодший, мені 75 років - відповів той.

Підпрємець подивився на нього, придивився до них всіх та сказав:

-- Але то тяжка робота, на будові. В мене терміни, ви не встигнете зробити вчасно цієї роботи, ви не зможете її зробити. А взагалі, ви мали б бути на пенсії...

-- Ви нічого не знаєте? - Обізвався один із дідусів -- То ж в нашій державі нема вже пенсій. Всі працюють до кінця життя або доти, доки ще можуть що-небудь робити.

Підприємець подумав та сказав:

-- Я нічого не розумію, ви кепкуєте з мене. Ідіть звідси, ви не зможете працювати на будові. Що тут відбувається? Не було мене якийсь час на Батьківщині, а  повернувся - застав якісь дивні речі...Йдіть собі додому, ван не правати, а вже відпочивати пора.

Пішли. На другий день ситуація повторилася. На третій день - те саме. Підпрємець  вже почав боятися, що й справді не встигне зробти дорученої роботи і  доведеться платити великий штраф. Що ж було  робити? Вирішив, що візме тих дідусів на роботу.

З самого ранку дідусі  почали працювати, хоч працювати - це за велике слово. Протягом всього робочого дня не зробили майже нічого. Один зразу, коли прийшов, ліг спати. Другий пішов кудись та не повернувся - забув дорогу назад. В іншого заболів хребет - впав на землю та треба було покликати швидку. Інші намагалися що-небудь зробити, але не було в них сили, щоб носити тягарі... Для  Підприємця день був зовсім невдалим. Замість улагоджувати різні, вкрай важливі справи, він мусив працювати разом із дідусями, щоб хоч що-небудь було зроблено. Коли після роботи, виснажений, прийшов до дому, майже плакав. "Що мені робити?" - думав. " Не зроблю цієї роботи, доведеться платити штраф, навіщо я повертався сюди?". Взяв пляшку горілки, сів та увімкнув телебачення, щоб подивитись новини. Почув щось таке:

"Наша держава невдовзі розориться. Батьківщина тоне. Наш борг перевищиує уяву. Не встигаємо будувати нових доріг, не будуємо нових домів, ніхто не хоче вже в нас інвестувати. Праця до кінця життя, без пенсії нічого  не дає, старші люди не мають сил працювати. Це майже кінець. Нема вчителів, нема лікарів,  нема молодих людей, які могли б піднести нашу державу з колін. Проведення Євро 2012 на території нашої країни  під великим сумнівом.." Підприємець був шокований!  Налив скланку горілки, випив, налив другу - теж випив. Вирішив дізнатися в чому річ. Подзвонив до свого друга:

-- Привіт, Дмитро!  

-- Привіт! Ти повернувся із-за кордону?

-- Так. Скажи мені, будь ласка, що тут відбувається? В чому річ з тими пенсіями? Я не в курсі. Не можу збагнути про що йдеться.

-- Ти повернувся... А я казав Тобі - залишайся, не повертайся, не відкривай в нас підприємства, бо розоришся. А Ти мені не вірив.

-- Але що сталося? - пан Підприємець був розхвилюваний. Налив собі ще одну склянку горілки та випив.

-- П'єш? - Запитав Дмитро -- Горілка Тобі ні в чому не допоможе, краще - втікай звідси! Тут вже нема ніякого майбутнього, наша держава на самому дні. А буде ще гірше! Я вже спакувався та завтра буду їхати - поки ще можна виїхати, поки ще в нас є водії...

 Підприємець не міг зметикувати про що його друг говорить. Був вже спокійніший, завдяки горілці, але почував себе дивно, чогось боявся. Нарешті запитав у свого друга:

-- Скажи мені, будь ласка, що відбувається? Чи це якась війна, чи що?

-- Яка війна? Просто нема в нас кому  працювати. Майже зовсім  немає  молодих людей, залишилися тільки пенсіонери.

-- Як то пенсіонери? А де всі? Що? У вас була якась епідемія? А що з Євро 2012?

-- Ні. Просто молоді виїхали за кордон. Особливо до Польщі, там працюють, між іншим, на будовах стадіонів на Євро.

-- Всі виїхали??

-- Ні. Ще не всі.

-- Тобто де ці, що не виїхали, чому вони не працюють?

-- В них нема часу на такі дурниці, як праця для Батьківщини. Вони увесь день стоять під консульствами...

-- Але чому!? Нащо вони там стоять!?

-- Чекають в черзі... Щоб отримати документи на виїзд...  

********************************************************************************

НАША СЛАВНА УКРАЇНА
Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай,
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?

І в щасливі й злі години
Ми для неї живемо.
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо.
В. Самійленко