Свершилось. Рок рукой суровой
Приподнял завесу времён.
Пред нами лики жизни новой
Волнуются, как дикий сон.

Покрыв столицы и деревни,
Взвились, бушуя, знамена.
По пажитям Европы древней
Идет последняя война.

И все, о чем с бесплодным жаром
Пугливо спорили века.
Готова разрешить ударом
Ее железная рука.

Но вслушайтесь! В сердцах стесненных
Не голос ли надежд возник?
Призыв племен порабощенных
Врывается в военный крик.

Под топот армий, гром орудий,
Под ньюпоров гудящий лёт,
Все то, о чем мы, как о чуде,
Мечтали, может быть, встаёт.

Так! слишком долго мы коснели
И длили Валтасаров пир!
Пусть, пусть из огненной купели
Преображенным выйдет мир!

Пусть падает в провал кровавый
Строенье шаткое веков,-
В неверном озареньи славы
Грядущий мир да будет нов!

Пусть рушатся былые своды,
Пусть с гулом падают столбы;
Началом мира и свободы
Да будет страшный год борьбы

Валерий Брюсов

stihi-rus.ru

Сегодня, когда так много наций в мире,

Приверженцы Путина, украинофобы и прочие, кто в вечных поисках бандеровцев-фашыстов, расскажите, пожалуйста, что такого плохого для России в торговле Украины с Европой?

И покажите хоть один ПОДТВЕРЖДЕННЫЙ факт преступлений Бандеры, или в котором есть за что зацепиться для проверки (даты, названия местностей, связь с другими историческими событиями)

Я не за Европу или Бандеру, я не могу вас понять..

Дивися, безкрайнєє, синєє небо,
Стоїть над землею, неначе шатро.
Воно посилає любов нескінченну
І щиро дарує надію й добро.
У цьому шатрі килими золотаві –
Із соняхів, жита, пшениці, вівса.
А десь майоріють, як крапельки неба,
Волошки блакитні. Яка ж то краса!
Тут мешкають люди привітні та чесні,
Хліб–сіллю гостей зустрічають вони.
Земля наша щедра, родюча, багата –
Усіх нагодують безмежні лани.
Хай знає весь світ про казкову країну,
Де синєє небо та жовті поля.
Хай квітне щаслива моя Україна!
Найкраща, безцінна, любима земля

Ой, яка чудова – українська мова!
Не загинула вона у течії віків.
Мова солов’їна, мова колискова
Рідного народу і моїх батьків.

Я - це ти, а ти - це я
Разом ми одне ціле
Не розділити нас ніяк
Навіть коли між нами милі

Ти - моя, а я - твій
Інь і Янь нашого часу
Тобі погано, я сам не свій
Ти море перед моїм баркасом

Моі думки - твоі думки
Робим одне і те саме
Ми два однакових струмки
Переливаючись у великі лимани

Голос твій - моя розрада
Голос мій - твоя печаль
Для нас обох найтяжче зрада 
Для нас обох найгірший жаль

Очі твої - мій дорогоцінний скарб
Очі мої - твоє прокляття
Вони набрали наяскравіших барв
Через них побачив у душі твоій багаття

Душа твоя - моя ніжна ласка
Душа моя - твій страшний сон
Цей сон перетвориться на казку 
Наші серця заб'ються в унісон.

Чому тобі присвячую вірші?
Чому на аркуші ім’я твоє римую?
Чому для тебе місце у душі
Ще досі я плекаю і пильную?

Ніколи не жаліюся в журбі,
І цих віршів нікому не читаю.
Лише буває інколи, вночі
Я місяцю їх тихo сповідаю.

Моя надія як зів’ялий цвіт,
Нехай лиш вітер сторінки гортає…
Минає час, але чому ж тобі
Вірші без назви досі я складаю?

© Красницька К.