***

- Тримайся, друже, не вмирай!
- Покинь мене - це марна справа..
- А ну не зли мене! Мовчи!
Іще не все у нас пропало…
Ще трохи потерпи, ми майже вже на місці.
- Я чую постріли… за нами ворог йде…
- Тобі здається, бо ти зранений й втомився.
- Я слабну… в вухах щось гуде…
- Ей, ей! Зберися, трохи почекай!
Ще трохи й вирвемось!
- Уже байдуже…
Покинь мене… я лиш пустий тягар,
Зі мною ти не вийдеш, друже…
- Давай домовимося зараз так:
Усе, що хочеш ти мені сказати
Я вислухаю лиш тоді, коли опинишся
На койці у лікарні, у палаті!
А зараз пельку затулив,
Зібрав всю волю, міць і силу,
І поможи мені тебе тягти!!
- Як?
- Балачкою дурною не біси, а!
Замовкли друзі, вечір наступав…
І вороги ще десь брели по сліду…
Один тягнув, другий мовчав -
Не міг друг друга свого залишити!
Знайшли обох під ранок на зорі,
Спасибі медикам - обох урятували:
«Один – легкий, другий – тяжкий,
Ще трохи й другого б не стало!»
В палату сонце ясне загляда,
І щось собі пташки співають
- Ну, друже, що тоді хотів мені сказать?
- Коли?
- Уже й не пригадаєш?
Як тяг тебе у себе на горбі,
Ти все мені про щось торочив…
- Не пам’ятаю, що хотів сказать тоді,
Та знаю я, що зараз мовить хочу!
Спасибі, брате!
- Ми ж не…
- Уже брати!
- Аби не ти, мене б на цьому світі вже не було,
Я б згинув там, у тій траві…
- Давай забудем, брате, то уже минуло…

02.06.15

Світлана Пазиченко

RedDina

***

Останні статті

Коментарі