Тодось Осьмачка. Забутий.

ЗАБУТИЙ

Тин із пожеж на захід упав,
сонце вдавив у степи…
там під житами козак умирав,
кров його в землю текла крізь піски.

З паном не бився козак за жупан,
тяжко з ним бився за волю в степу:
пояс червоний йому розірвавсь
гострим багнетом,
де ниви ростуть.

Журиться жито, схилившись у луг:
колос, мов камінь, втопило в туман;
вовк на могилі зайнявсь і потух —
зуби за лісом сховав…

Кров попід степом до гір дотекла
в горах пробила між скелями хід…
Яром прорила рови до села —
хату підмила вдові.

Сніп розірвала вдова у дворі —
кров її сина курить…
Він розколовсь на колосся вдові
й нині без вітру в току шелестить.

Ліс нахилив свої списи на схід:
довгі у сонці кінці розпіка;
вовк у степу на забитого зліг,
зуби до сонця в крові підійма!

1923 р.