Україно, містична і дивна,Ти у Бога єдиний мій Рай,І твій час не пройде і не сплине,Але вірно себе обирай.Скільки гнули тебе і ламали,Скільки крові попили твоїй.Це ж всі бачили, мусили, знали,Ось обличчя твоє, ось твій стрій.Хочеш, себе в обірване дрантя,Хоч до скону усіх обертай,Не сховаєш багатого плаття,Що у тебе з народження, знай.І ця гордість природжена, сива,І терпіння одвічне твоє,Це і горе твоє, це і сила,Занепасти яка не дає.Скільки тебе тягнули в безодню,Нагинали, як гілку плоди,Ти...
Читати далі...