Треба щастям ділитися вміти,Та не самі щасливі чомусь тільки вміють.Ви любов, як насіння посійте,Але у багатьох то є зуби дракона, як зійдуть.Ні, чужого собі не бажаю,Нема сил у ті сходи каміння жбурляти.Я щаслива вже тим, що я маю,І не треба насильно мене підкоряти.Що на втіху твою не танцюю,Не засмучуйся, то лише тінь Мінотавра в його Лабіринті,А жахи твої я не малюю, То знервовані рухи заляканой миті.

Не потребуючи пояснень,Не вимагая співчуття,Не вислуховуючи блазнів,Не марнотратячи буття,Слідів не хочу залишати,Ні влада, слава не пече,В життя прокрустове солдата,Своє підводячі плече.Ніхто не винен, просто склалось,За своїм покликом, саме,Я в кожен крок луной верталась,Як пісня в степ, як воля в сни.І пролунавши розумієш,Минає все, минають всі,Запам'ятай, якщо посмієшМинучой вічністю душі,Що тільки той, хто любить правий. Але те тільки пережить,Ніяк інакше. Знати мало.Безслівно в...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Там тонкие линии, очень пластичные в сердце,Как легкие птицы размашистой вязью парят,И хочется с ними в едином желании спеться,Гармонией красок и смыслов графический ряд.Под стать алебастру просвечивать солнца улыбки,Под стать алебастру невинной блистать чистотой,И все понимать, и любые прощая ошибки,Быть нежно любимой, а не фанатичной святой.

Він все одно буде моєю тайной,Коханням усього мого життя,Реально, ментально та інтегрально,Єдиною тайной, що знаю я.Яку я не те щоб від всього світуПриховую в небі своєї душі,Не те, щоб ховаюсь, та ніде діти,Він до розуміння мого ключі,Як тест, скільки здатна цей світ любити,Наскільки людина, наскільки звір,Він - все, що я можу у Бога просити,Він - все що отримую, тільки вір.

Життя - це казка, радість і надія,Хай попри все, хай іноді, алеЯ інше не шукаю і не вірю,Все інше забагато замале.В глибинах космосу народжується вітер,Та з подиху коханого життя,Твоєю здібністю наповнений любити,Він - простір-час, що змінює буття.І рух весни розбурхує волосся,І мріями народжується все,Лише тому щасливо все зійшлося,Бо щастя кожен у собі несе.

Прощенье еще нужно заслужить, И пережить в мучительной попытке,С комком у горла преданно любить,Когда вокруг все рушится и зыбко.И с ласковой улыбкой по углям,И с кротостью над дикостью, и грязью,Прощение приходит по следамИз прошлого, загадочною связью.Осознанно к обидчику само,Когда и пережить, и натерпеться,Уж довелось с избытком и сполна,И совесть отпустила боль от сердца.

Ти як ніжний вампір випиваєш до дна мою душу,І шукаєш там спокою наче вночі немовля,Я кружляю метеликом біля вогню, бо я мушу,Бо ти є моє все, моя вся неосяжна земля.Ти мій іспит і залік, і я як завжди не готова,Хоч вивчаю весь час я по зорям на дотик тебе,І весь час все спочатку і знову, і знову, і знову,А в періоді кожного разу єдина молитва:"змогли!"[Приєднана картинка]

Той вирок проголошений ще другом,Те каяття, що вводить мене в гріх,Спасіння, що сприймаєш, як наругу,Страждання, що прийняв один за всіх.І аналогій не шукай, бо їх немає,Довіку тут історія одна,Хтось продає тебе і не питає,Але любов...у кожному вона.

Катапультировалась в пространство,Свела счеты, баланс и тату.Весь текст в название без абзацев,Кирилл с Мефодием в запятой.Кирзовый галстук - бравада,Ключ - несуществующие адреса,Если и дальше так, то не надо,Мой салонный допросник заполнен, аут, все."Ты ничего обо мне не знаешь,Кроме названия, которое сам дал" -Говорит этот мир и не возражаешь,Хотя то, что важно ты все-таки знал.Я умею быть неблагодарной,Как мало кто умеет быть.В лунном периоде час подарков,Все записала, чтоб...

Читати далі...

К нам в полдень соколиная охота,Рассчетливым тщеславием травить.Вот, научилась вслух не говорить,А трансформироваться молча и работать.Укутываюсь лепестками, сплю,Тебя предателем, любимый, не считаю,Во сне послания твои читаю,И так лишь утверждаюсь, что люблю.Перчатки мокрые и загнанная лошадь,В улове "итого" и "что с того".Быть убедительным уверенней всегоИ важно ли каким тогда хорошим?Нам стало мало мимо проходить,Как ковкой добывается железо,Так и тебя мне хочется...

Читати далі...