Сьогодні зловила себе на тому, що добре пам*ятаю свій перший цілунок, але абсолютно не можу пригадати в якому моєму віці він трапився. 

Добре пам*ятаю, що це був вечір і який саме він був у деталях теж пам*ятаю, а ще пригадую все, що говорилося перед цією миттю. Хто був Він саме собою теж не стерлося з пам*яті... :) А от по скільки нам тоді було???? :(

Це нагадує анекдот, коли на питання "Скільки буде 2х2?" вчитель, після відповіді учнів, сам відповідає "так, десь між 7 та 8".

А ось ви пам*ятаєте як, коли, де і з КИМ? ;)

Вчора Бергман, а сьогодні помер Антоніоні...

Чудово, що прожили довге життя. Та й залишили вони немало (як це не банально звучить, але нам до цього йти та йти).

Давайте дивитися гарне кіно!! І пам*ятати тих, хто його зробив. :)

Помер Інгмар Бергман, мій улюблений режисер. :(

Можна дивуватися, що він прожив стільки і був серед нас 89 років. Тобто багато хто зараз говорить, "А що він ще був живий?", чи... зовсім про такого й не чув.

Мені сумно. І дивно, що саме сьогодні я тут, на сайті, розповідала про нього і його фільм "Осіння соната".

Чудово, що нещодавно пройшла ретроспектива бергманівських стрічок. Думаю, що тепер і на ТБ покажуть деякі з них. Деякі... Що ми бачили, що можемо пригадати, що нас зачепило? "Сунична галявина", "Сьома печатка", "Фані та Олександр", "Персона"...

Не багато хто з вас зможе продовжити цей список... Я й сама бачила фільмів із десять, а їх же 50. П*ЯТДЕСЯТ!!!! І плюс спектаклі, котрих ми мабуть ніколи в запису на побачимо...

Бергман писав чудові сценарії. В бібліотеках ще можна їх знайти і прочитати, як дуже захоплюючу історію. Раджу, тим, хто любить подумати після прочитаного...

Лишилися фільми. І пам*ять.

* * *

Із чого складається кульбабка?
З кульки та бабки.
Кулька десь закотилася,
бабка відлетіла,
а маленька квіточка
сонцює на долоні.

Дощ тарабанив у шибки вікон, дощ колов моє тіло дрібними шпажками. У черевиках смішно хлюпало, вони враз зробилися із середини слизькими і це сповільнювало мою ходу, проте я вже давно була мокрою мов хлющ, тож тут чи поспішай чи ні однаковісінько.
Четвер добігав краю, ще лишалося хвилин десять до опівночі і почнеться очікувана п*яниця, така улюблена моїми співробітниками. Від згадки про колег та наш офіс, я усміхаюся, бо вже передбачаю завтрашній ранок і напевно знаю хто-що скаже.
Поодинокі перехожі поспішали до найближчого метро, аби встигнути і швидше опинитися вдома. А я ішла собі, смакуючи ці краплини і дуже тішилася, що можу дозволити собі насолоджуватися теперішнім і нікуди не поспішати. А куди поспішати, коли мені з цим дощем по дорозі? Та й до ранку досить часу, тож іще встигну і висохнути, і поспати. Я все встигну…