<![CDATA[Vermin - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/321955/ //i.i.ua/avatar/5/5/321955_1.gif <![CDATA[Vermin - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/321955/ <![CDATA[Зі святом миру і весни!]]> http://blog.i.ua/user/321955/425065/ http://blog.i.ua/user/321955/425065/

Твои любимые цветы
Согрею я своим дыханьем
В день Женского
Очарованья.
Они прекрасны, как и ты!
И пусть исполнятся мечты,
И сбудутся Весны желанья,
И сердцу милые черты
Пленяют также обаяньем!
 
С праздником!!!!
Комментировать
]]> Mon, 08 Mar 2010 18:58:00 +0200 <![CDATA[14 серпня - свято Маковея]]> http://blog.i.ua/user/321955/149646/ http://blog.i.ua/user/321955/149646/ 14 серпня православні відзначають свято Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього, або свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці. 

Цього дня святкується також день семи Святих Мучеників Маковеїв, або, як кажуть в народі, «Маковея». 

Церква відзначає пам'ять семи мучеників: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їх матері Соломії та вчителя їх Єлеазара, які в 166 р до н. е. очолили повстання за віру в єдиного Бога і були за це жорстоко покарані.  Це свято прийшло до нас з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. Воно полягало в перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглася. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які за давніми віруваннями приносили епідемії страшних хвороб. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі в спеку.  У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер. Вода освячувалася і після цього в ній купалися, а також купали худобу, щоб вона не хворіла. За переказами цього дня 988 р. хрестився князь Володимир. Під час цього свята при богослужінні відбувається винесення хреста на середину храму і поклоніння йому, а після літургії – хресний хід до води. 

Свято Маковея одне з найпоетичніших і найшановніших в Україні. 

Цього дня у церквах святять воду, квіти й мак. 

«Маковійську квітку» переважно робили з городніх квітів, але добавляли в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Голівки маку в’язали в окремий букет.  До речі, дівки-чарівниці святили ще й мак-видюк (дикий мак). В народному знахарстві він вживається як засіб проти чародійства: вважалося, що цим маком треба обсипати дім, і тоді всі відьомські хитрощі зникнуть.  Кожна квітка в букеті мала своє призначення. Так, м’ята мала оберігати сім’ю від усякої напасті й додавати здоров’я, ласкавці – щоб у родині була ласка, злагода та щирість, сонях уособлювався з небесним світилом, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.  Після освячення букет квітів та голівки маку кладуть за образи і зберігають до весни. Весною мак розсівали по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітали дівчатам у волосся – «щоб не випадало».  Обрядовою їжею цього дня є «шуліки». Готують їх так: печуть коржі, ламають на дрібні шматочки і заливають медом з розтертим маком. Ця їжа смачна, її залюбки їдять діти.  Всі чоловіки повинні були з’являтися на це свято в козацькому одязі.  Свято Маковея у народі мало ще декілька назв: Перший Спас, Спас на воді, Медовий спас. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці, бо вода на свято Маковея вважалася цілющою.  У Перший Спас починається Успенський піст, він триває два тижні.  У народі кажуть, що Перший Спас – це проводи літа. Цього дня починають відлітати ластівки. Ластівка весну починає і осінь накликає.
Комментировать
]]> Wed, 13 Aug 2008 20:49:00 +0300 <![CDATA[Без любви все - ничто.]]> http://blog.i.ua/user/321955/137051/ http://blog.i.ua/user/321955/137051/ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ без любви делает человека БЕСЦЕРЕМОННЫМ
СПРАВЕДЛИВОСТЬ без любви делает человека ЖЕСТОКИМ
ПРАВДА без любви делает человека КРИТИКАНТОМ
УМ без любви делает человека ХИТРЫМ
ПРИВЕТЛИВОСТЬ без любви делает человека ЛИЦЕМЕРНЫМ
ВЛАСТЬ без любви делает человека НАСИЛЬНИКОМ
ЧЕСТЬ без любви делает человека ВЫСОКОМЕРНЫМ
БОГАТСТВО без любви делает человека ЖАДНЫМ
ВЕРА без любви делает человека ФАНАТИКОМ
Комментировать
]]> Tue, 08 Jul 2008 12:13:00 +0300 <![CDATA[Чего хотят женщины.]]> http://blog.i.ua/user/321955/93845/ http://blog.i.ua/user/321955/93845/ Мы более-менее, вроде бы, знаем!
И все, что себе пожелать вы хотели б-
Я именно это сейчас и желаю:
Успехов в работе! Погоды приятной!
Любви чистой, нежной и неоднократной!
Детей разнополых! пальто по фигуре!
Соседей в купе - что не пьют и не курят!
Волос шелковистых! Зубов белоснежных!
Мужей состоятельных! спонсоров нежных!
Любовников умных! Супругов в законе!
Свекровей- живущих в другом регионе!
Невесток покорных! Тарелок помытых!
Мужей, не храпящих и на ночь побритых!
Коллег не зацикленных только на бабах!
Врагов слабосильных! Врагов – сильно-слабых!
Обедов в постель! Впечатлений полярных!
И”этих”ну”в общем ,того”регулярных
Чулок без затяжек! Ни дня без обновки!
Мужей в очень длительной командировке!
Любви обжигающей, как в сериале!
По пять сериалов на каждом канале!
Романов курортных! Порывов безумных!
Соседей и снизу и сверху – бесшумных!
Поездок не на огород, а на море!
Пирожных вкусных, и чтоб без калорий!
Машин иностранных ,но руль чтобы слева!
Духов от Диора !Цветов ежедневно!
Намерений разных, но лучше серьезных!
Жилищ пятикомнатных и пятизвездных!
Заслуженный отпуск на пляжах и волнах!
Троллейбусов вовремя и не полных!
Билетов в автобусах только счастливых!
Друзей не занудных! Подруг не ревнивых!
Мужей состоятельных (как говориться,
Раз сильно желаешь не грех - повториться)
Любви чтобы воспламенялась как порох!
(Когда это важно не жалко повторов)
Страстей изнурительных , трудностей кратких!
Бриллиантов не меньше чем 40 каратов!
Сантехники импортной !Родов без боли!
Проблем никаких! Шифоньеров без моли!
И кажется что-то еще мы забыли…
А-а-а, ясно! Любви!!! И сервантов без пыли!
И сбыться – мечте стать великой артисткой!
И женского дня – в год хотя бы раз 300!!!
Комментировать
]]> Sat, 08 Mar 2008 19:31:00 +0200 <![CDATA[Богоявлення Господнє - Водохреще]]> http://blog.i.ua/user/321955/75650/ http://blog.i.ua/user/321955/75650/ Богоявлення Господнє - Водохреще
Водохреще - це третє найбільше свято, яке завершує цикл Різдвяних свят.

Церква розглядає Хрещення Господнє як "свято просвіти" народів, оскільки за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської істини. Християнський світ відзначає свято Водохреща 19 січня. Його ще називають Йорданом - від назви ріки Йордан у Палестині - народна назва християнського обряду освячення води. Його здійснюють на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані, описаному в Євангеліях. Свято має й іншу назву - Богоявлення, яка походить від того, що, згідно з біблейськими оповіданнями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба, і голос почувся із неба: "Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!". Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську воду і має у віруючих особливе призначення.

19 січня - Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) - третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. А ще сьогодні усі віряни обох релігійних конфесій проводять день у пості, а потім зберуться за столом на святій вечері.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – в голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

Напередодні Водохрещі святкується "Голодна кутя", або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять - постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви - смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху - хлібину, "щоб хліб родився".

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний госпо­дар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест ("йордан") і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені "трійці" — три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.


Прикмети
- на Водохрещi день ясний - хліба будуть чисті, а якщо похмурий - буде у хлібі повно "сажки";
і - де лапатий сніг - на врожай.
До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо "там чорти сидять і можуть вчепитися". Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними.
Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.
Комментировать
]]> Wed, 16 Jan 2008 22:42:00 +0200 <![CDATA[Сьогодні — Щедрий вечір, завтра — Старий Новий рік]]> http://blog.i.ua/user/321955/74418/ http://blog.i.ua/user/321955/74418/ Через тиждень після коляди, напередодні Старого Нового Року – Щедрий вечір. Це – відгомони, мабуть, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланки.

У народній традиції обидва свята об'єдналися, і тепер маємо Щедрий вечір або свято Меланки. Якщо на Святвечір готували Багату кутю, то на Меланки (13 січня), день, який передує Василю, або ж Новому року – Щедру, яку заправляли смальцем. Саме тому цей вечір і називається Щедрим..

Вечеряти, як і на Святвечір, сідає вся сім'я. Дуже важливо, щоб одяг цього дня ретельно випраний і чистий. Після вечері треба було обов'язково зайти до сусідів і попросити один в одного прощення за можливу провину, щоб Новий рік зустріти в мирі і злагоді. Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як важливе свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, оскільки Щедрий Вечір у галичан – напередодні Хрещення, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявлення передвечір’я.

СТАРИЙ НОВИЙ РІК — дивна словесна конструкція, яка багатьох українців причаровує навіть більше, ніж «просто Новий рік». Бо чудес в оту староноворічну ніч буває більше, ніж з 31-го на 1-ше. Українці стали двічі святкувати Новий рік після реформи календаря у 1918 році. 14 січня — це свято за старим стилем.

Утім тисячоліття тому новоріччя зазнало ще більшого перетворення, ніж пересування на два тижні. Новий рік давні слов'яни святкували навесні (звідси, як пояснюють учені, у щедрівках згадки про ластівок і засівання хлібним зерном). З прийняттям християнства Новий рік стали відзначати у вересні. Обряди, вірування, дати пересувалися, накладалися одні на інші і вийшло чудове, калейдоскопічно дивовижне свято — старий Новий рік.

Сьогодні, 13 січня, зазвичай готують смачну скоромну вечерю. На відміну від Святвечора, це свято не суто родинне, отож люди ходять один до одного в гості. Як смеркне, можна йти щедрувати — вітати людей з Новим роком, закликати до хати злагоду, добробут і багатий урожай, а хлопцям та дівчатам пророкувати щасливий шлюб (для обдарування щедрувальників годиться напекти млинців, бубликів, пиріжків).

Щедрівники водять із собою по хатах Маланку і Козу. За церковним календарем 13 січня — день святої Меланії. Отож перевдягненого в дівчину хлопця називають Маланкою, а веселе ходіння з ним по хатах — маланкуванням. 14 січня — день святого Василя. Отож Маланка не сама ходить, її Василько (перевдягнена в хлопця дівчина) водить. Хлопця-Маланку вдягають у жіночий традиційний одяг (керсетка, спідниця, фартух), тільки сорочка мусить бути чоловіча. Голову в'яжуть хусткою. В руках у Маланки — мітла або великий віник. Коли починають співати «Маланки», «дівчина» нишпорить по хаті, намагаючись поперекидати те, що лежить не в порядку, вимахує мітлою і «лякає» дітей. Про Маланку співають, що вона «добра господиня»: «на ополонці ложки мила, ложку й тарілку упустила». А як діставала — замочила шовковий фартух і просить: «Ой повій, вітре буйнесенький, висуши фартух тонесенький!». Фартух у стародавніх обрядових текстах, як пояснюють фольклористи, — це жіночий символ-оберіг. У піснях зустрічається мотив, коли дівчина несе в фартушку груші і сливи і віддає їх «з фартушком» тільки тому, кого любить «сердушком».

Козою перевдягається хлопець. Вважається, що господарям, до оселі яких завітають в новоріччя щедрівники з Козою, буде в усьому щастити. Волохата Коза пов'язується з буйною родючістю ниви. Козу вбирають у вивернутий хутром назовні кожух, щоб прикликати в дім господарів такі ж рясні блага, як густа вовна білого руна.

Окрім Кози, у цьому новорічному дійстві завжди є Дід і Лікар. Серед гурту ще можуть бути Баба, Циган, музики (з сопілками, скрипкою, бубном). Сюжет вистави такий: Коза скаче і веселить господарів, раптом лунає постріл — вона падає і «нежива стає». Дід і Баба голосять, запрошують лікаря, той каже, що «справа безнадійна», вимагає хабара, врешті «надуває козі жилу» — вона оживає і знову веселить господарів. Щедрівники співають:

Де Коза ходить,
Там жито родить!
Де Коза рогом,
Там жито стогом!
Де коза ногою,
Там жито копою!

У новорічну ніч по хатах ходять також посівальники. З вечора 13 січня до світанку 14-го вони засівають нашу квартирну «ниву» на нове життя, на Новий рік та на довгий вік, на добро, здоров'я й достаток. Засівають хлопчики 7 — 14 років (дівчатам і жінкам цього робити не можна). Підлітки носять у рукавиці зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя. Дуже добрий знак, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів (як свята вода) — тоді треба чемно вклонитися. Посівальники промовляють:

Уроди, Боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі зерно,
А в домі добро!

У цю багату на небанальні події ніч колись спалювали Дідуха — сніп жита, який стояв на покуті на Святвечір. Перед цим сніп обмолочували і навесні зерном з нього засівали першу борозну ниви. Восени останній сніп з тієї ниви ставав Дідухом. Ось такий колообіг у природі.

14 січня — день Найменування Господнього і святого Василя. Вважається, що саме цього дня, на 8-й день після народження, немовлятко, яке з'явилося на світ у Вiфлеємі, назвали Ісусом.

НОВОРІЧНІ ВОРОЖІННЯ

Перед сном розчешіться, покладіть гребінець під подушку і загадайте ім'я. Уві сні дізнаєтесь, чи кохає вас той, чиє ім'я загадали.

Лягаючи спати, вмийтеся, але не втирайтеся, а покладіть рушника в головах. Хто прийде уві сні та зачне вас утирати, той і буде нареченим.

Налийте в посудину води і пустіть дві шкаралупки з горіха. Якщо зійдуться — незабаром прийдуть свати
Комментировать
]]> Sat, 12 Jan 2008 23:51:00 +0200 <![CDATA[Різдво в Україні]]> http://blog.i.ua/user/321955/71709/ http://blog.i.ua/user/321955/71709/
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити обновку (новий одяг) для всіх членів родини та купити нового посуду (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.
У підготовці до різдвяно-новорічних свят були задіяні і малі і старі. Бабусі, деручи пір'я на подушки, попутно навчали дітвору колядувати, щедрувати і засівати. Парубки й дівчата теж, готуючись до колядок, збиралися гуртом, виготовляли ритуальне вбрання та костюми й вчилися виконувати дійства з вертепом і різдвяною зорею. Також обирали свого головного отамана („березу"), побажальників, скарбника, міхоношу й інших виконавців.

Напередодні Різдва - 6 січня (цей день звали Вілія) ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу - кутю та вар. Для цього особливим чином у печі накладалися дрова, які годилося запалювати „живим вогнем" (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішій традиції вже користувалися сірниками. Для куті бралася завчасно потовчена і вимочена пшениця, а також „непочата" - набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам бог сонця. Це стосувалося і книшів, які виймали з печі „до світа", а в піч садили калачі та пісні пиріжки. Книш випікали, замішуючи його як звичайний хліб, і кладучи зверху маленький хлібець, який звали душею і призначали для духів-Лада, тобто душ померлих предків. Потім господиня готувала на досвітній воді і в новому горщику голубці та інші страви, яких мало бути дванадцять.

Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед - вічного щастя святих на Небі). Вар чи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).

Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то із першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком-видюком) люди обсипали усю домашню живність, щоб віднадити злу силу й ще раз перевіряли чи все готове до Свят-вечора. Тоді вже годилося внести до хати „Святки". Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик - три колоски. Там вже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 в'язочок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою й, приказували молитву: „Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров'я... Пошліть іще краще цього року!"

Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися на підлозі, щоб не переводилася живність.

Згідно традиційного українського світогляду Рай-Дідух був умістилищем дідухів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори та долини. Саме на Вілію духи разом із Дідухом, якого ще звуть „Раєм" (бо саме там перебувають душі), входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю крім добрих духів приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин.

До тих пір поки Рай-Дідух стоїть на покуті суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. В цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. Святою називали не лише вечерю 6.01, але й наступні вечері аж до Щедрого Вечора 13.01. В цю пору годилося лише святкувати й не працювати.

Місце ж Дідуха в хаті звалося „Раєм", бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину - для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня паляницю, в яку вставляли й свічку.

Кутю і вар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, вар - паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.

Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку годилося постувати й нічого не їсти.

Вийшовши на подвір'я, діти стежили за небом і з появою зірки, заходили в хату й сповіщали довгождану звістку. З цього моменту можна було розпочинати Святу вечерю.

Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продмухували лавки, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері не годилося вставати із-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й не голосно.

У Вілію напередодні Святої вечері не годилося ходити в гості чи до іншої хати, а також нічого не позичали. Всі намагалися бути вдома разом і навіть подорожуючі воліли повернутись до цього дня додому.

Розпочинаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). Насамперед годували худобу й домашню живність. Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві тарілки й чарки (з них ніхто не їв і туди насипали куті). В деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, приказуючи, щоб Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку та виголошував молитву за сущих членів родини. За вечерю чарка чергою обходила всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок.

Вважалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджали.

За традицією на Святвечір, мало бути „багато" - 12 пісних страв: кутя, вар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (3-4) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води та чистий рушник.

Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності. Проводили ворожіння за бадилинками, які витягували з-під скатерки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей та один одного грішми й дарунками, що символізувало майбутній достаток й багатство.

Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до світанку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд. Віконця осель всю ніч виблискували світлом, бо й свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі мали догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно й стосувалися вони предків роду та господарства. Не можна було злитися, сваритися, казати щось лихе, бо це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми й інші недобрі сили блукали попід вікнами, все чули.

Ранесенько до схід сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і „віншували":

Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.п.)

7 січня святкували перший день Різдва Христового (годилося відзначати три дні 7 - 9.01). Зранку вся родина або кілька представників йшли до церкви на святкову молитву, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись із церкви люди радо віталися:

- Христос народився! - Славіте його!

або
- З Святим Різдвом будьте здорові!

Інколи, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. І лише по цьому ще раз милися миски, ложки й накривали скоромні страви, люди розговлялися, бо піст скінчився. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабанця, щоб приготувати ковбасу, кишку (кров'янку), холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Готували також одну молочну страву.

Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з хати. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь йшли в село для спілкування. У перший день Різдва в гості майже не ходили. Лишень одружені діти (з невісткою чи зятем) мали відвідати по обіді своїх батьків, казали, що везуть „до діда вечерю".

Вже в підвечірок йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед „застільним вікном" і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних „вістунів добра та щастя".

Увечері до громадської коляди „людно" готувалися біля церкви чи школи парубоцькі громади. Обирали свого керівника - Березу (Брезая), латкового (збирає сало й ковбаси), хлібоношу, скарбника, звіздаря (носить зорю), дзвонарів, танцюристів, скрипалів. Колядувати годилося кілька ночей, допоки обійдуть кожну оселю в поселенні.

* * *

Схожі з українськими традиціями святкування Різдвяних свят мають і інші народи. Так, коли українці на Святвечір готують 12 страв, що символізують 12 апостолів Ісуса Христа, то чехи подають 12 сортів тістечок (на знак 12 місяців), а у Венесуелі діляться виноградом і з'їдають по 12 виноградинок, задумуючи на кожен місяць свої бажання. Українці під час Святої вечері діляться церковною просфорою, а поляки - оплатком.

На Різдво французи п'ють шампанське вино і їдять білу ковбасу, копченого індика та устриць. Угорці віддають перевагу рибному супові та печеному індикові, а під скатерки вони кладуть не сіно й часник, як українці, а ніж, оселку та гребінь. Поляки й чехи полюбляють подавати до святкового столу різноманітні рибні страви, особливо із коропа.

Ґрунтовно готуються до Різдва в Німеччині, де вже в період різдвяного посту плетуть ялинковий вінок і щотижня запалюють на ньому свічку. Перша з них згорає на чверть, а на четвертий тиждень спалюють усі свічки. На Святвечір вінок ставлять на стіл або вішають на стелю. 24.ХП німці ставлять ялинки в оселях і дарують дітям подарунки. Увечері всі збираються за святковою вечерею, до якої подають овочевий суп, картоплю під соусом, салат і печені яблука з горіхами. Другого дня (25.ХП), як і в Україні, німці провідують старших дідусів і бабусь. В цей день до святкового столу подають засмажену індичку (гуску), капусту та кнедлі під соусом. Як і українці, німці теж святкують 3 дні поспіль, тому 26.ХП вони просто відпочивають вдома.

Угорщина відома світові своїми пишними різдвяними благами для дітей. А італійці на площі св. Петра в Римі споруджують великий вертеп зі сценами Різдва Христового, хоча й не влаштовують у себе вдома святкової вечері.

Загалом же богослови називають Різдво центральною подією історії. Оскільки, Свята ніч має непересічне значення для сучасної цивілізації, бо й перебіг новітньої історії людства, і нинішнє літочислення сьогодні ведеться від Різдва Христового.
Комментировать
]]> Sat, 05 Jan 2008 19:05:00 +0200