Вечірня прогулянка

    Я вийшов з метро. Передімною вийло небагато людей - була вже пізня година і більшість з них вже була вдома з рідними, чи просто друлями.
    Подув легкий вітерець. На небі не було зірок - воно було затянуто хмарами, та навкруги було багато світла: вітрини магазинів і ларьків, гірлянди у виді сердець і великі надписи казино. В навушниках грала легка музика і настрій в мене був дуже добрий, та все одно я хотів трохи спати.
    Я йшов нікуди непоспішаючи. Повз мене проходили люди: хлопець з дівчною, які тримались за куки, пробіг палий хлопець, група людей різного віку, явно після якогось свята. Вони були мені незнайомі, та їх посмішки, вогнику у очах говорили про них дуже багато, мрожливо навіть більше ніж вони могли розказати про себе самі.
    Я звернув у двори - тихі, з, поки, голими деревами. Горіло багато вікон: яркі, завішані шторами, беякі були темні, але в них, час від часу, були помітні блакитні сполохи - там дивиль телевізор. За кожним з цих світлих прямокутників було своє життя, свій всесвіт - там розігрувалися сцени спектаклів, бушували бурі, зароджувалося нове життя.
    Я підійшов до свого будинку. В квартирі горіло вікно - мої рідні були на кухні. І вся прогулянка для мене була неважлива, бо я знав, що в кінці шляху мене чекають люди для яких я щось означаю - не з вигодою, а від того що я є. Це гріло серце, наповнювало його щястям.
    Кінець дня, проведений у шаленій круговерті, закінчувався тут - в колі найцініших мені людей....