Воловець

 

Знаходиться в високогір'ї Українських Карпат, на південь від водороздільного хребта, та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика у підніжжі вершин Темнатик та Плай, на висоті біля 500 м над рівнем моря. Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 р., коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію. У 1625 р. начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 р., вказувалося, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків. Y 1645 р. трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, в ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку ХVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 р. польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, в тому числі і Воловець були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 р. перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів. У 1761-1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії. Влітку 1831 р. на Закарпатті вибухнуло повстання селян , в якому прийняли участь і жителі села. В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили. Y другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 1870 році в ньому проживало 600 людей. У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. На початку ХХ ст. Був збудований лісопильний завод, на якому працювало 25-30 чоловік. У 1906 р. одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці парову лісопилку, яка виготовляла будматеріали. В 1900 р. в селі проживали 1284 ос., в т. ч. 839 українців 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних. Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу. У 1882 р. у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа. У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати. У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 р. на її базі — середня. Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення у кін. ІІ тис. до н.е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.

ДАВАЙТЕ СТВОРИМО ТОВАРИСТВО І ЗАЛИШИМО СЛІД В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СВІТОВІЙ ПАВУТИНІ ПРО СЕБЕ І
ПРО НАШ БЛАГОДАТНИЙ НЕЗРІВНЯННИЙ ГІРСЬКИЙ КРАЙ. АДЖЕ ІСТОРІЮ ТВОРЯТЬ ЛЮДИ.

ЗЕМЛЯКИ,ПОЛІЩУКИ ДАВАЙТЕ СТВОРИМО СПІВТОВАРИСТВО.ЗАЛИШИМО ІНФОРМАЦІЙНИЙ СЛІД ПРО СЕБЕ І
НАШ РІДНИЙ КРАЙ, ТА КРАЙ ЩО СТАВ НАМ РІДНИМ, КУДИ НАС ЗАКИНУЛА ДОЛЯ.

Історія назви Полісся

Уперше назва Полісся зафіксована у літописі за Іпатіївським списком. У джерелах XIV—XVI ст. ця назва найчастіше функціонувала у вигляді спільнокореневих топонімів Подлесьє, Полясє, Полєсє. Історико-етнографічні межі цієї зони теж визначалися по-різному, однак переважає думка, що вона охоплює басейн річки Прип'ять та сусідні райони лісової смуги. Цю територію вважали центром поліської області ще дослідники XVI—XIX ст. М. Стрийковський, Г. де Боплан, В. М.Татищев та ін., про що переконливо свідчать залишені ними картографічні матеріали. Усталення у науковій літературі назви Полісся супроводжується подальшою конкретизацією за назвами етнічних зон — білоруське Полісся, українське Полісся, російське Полісся, литовське Полісся, польське (люблінське) Полісся. Такий поділ почасти відображав і певну етнолінгвістичну неоднорідність регіону.

[ред.] Населення Полісся

Відомо, що, населення Полісся складають представники різних етносів. Зокрема, його етнографічну особливість репрезентувала у минулому традиційна культура сільського населення, тоді як міста на території регіону були загалом поліетнічними. Посилення зв'язків села з містом у ході історичного розвитку відповідно позначилося і на культурі та побуті сільського населення, особливо в останні десятиріччя ХІХ і поч. ХХ ст.

Згідно з археологічними даними, Полісся ще до V—VI ст. н. е. було зоною взаємодії слов'янської і балтійської культур, орієнтовна межа між якими проходила по лінії Ясельда — Прип'ять — Горинь (за рядом лінгвістичних даних такий поділ зберігся аж до ХІХ — ХХ ст.). У цьому немає нічого дивного, адже Полісся з давніх-давен було зоною творення праслов'янської культури, територією міжетнічних контактів слов'ян із балтами. У час формування й розвитку східнослов'яських ранньофеодальних об'єднань цей край був контактною зоною дреговичів, волинян, радимичів, деревлян, частково полян, сіверян, а також західнобалтських союзів ятвягів, одне з племен якого, за свідченням давніх польських джерел, мало слов'янізовану назву polexiani («полексяни»). У XII—XIII століттях землі Полісся були поділені між кількома великими князівствами: Київським, Чернігово-Сіверським, Володимиро-Волинським (пізніше — Галицько-Волинським).

[ред.] Етимологія назви Полісся

Мовознавці стверджують, що східнослов'янська етимологія назви Полісся закорінена у семантиці лісу та болота (лісиста місцевість, лісок). Вона має балтський аналог (Pala, Pelesa, Pelysa), що в литовській і латиській мовах має значення болотистий лісок. Це може свідчити про спільний балто-слов'янський корінь назви Полісся, а отже — про паралелі між східнослов'янським етнонімом поліщуки (уперше зафіксований в документах XVII ст.) і давнім екзоетнонімом polexiani.

[ред.] Поділ Полісся

Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне -залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра. В етнографічній літературі дуже часто під Східним Поліссям мають на увазі східну частину правобережного Полісся, приблизно на схід від р. Ясельда, далі — Прип'яті, до впадання у неї Горині і вниз по цій ріці. Землі, що лежать на захід від вказаного кордону аж до р. Західний Буг, складають Західне Полісся.

До 20-их рр. ХХ ст. Полісся ділили за належністю земель до тієї чи іншої губернії й повіту: Волинське, Київське, Чернігівське, Брянсько-Жиздринське, Мінське, Могилівське, Гродненське. За сучасним адміністративним поділом вирізняємо Полісся українське, білоруське та брянсько-жиздринське (російське). Українське Полісся має регіони за назвами областей: Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Сумське. А от сучасна українська фізична карта районує українську частину Полісся на такі зони: Волинське, Мале, Житомирське, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину (окрім південних районів), північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька — Здолбунів — Житомир — Фастів -Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.

[ред.] Економіка Полісся

Див. основну статтю: Економіка українського Полісся

Українське Полісся має досить вигідне географічне положення вздовж північного кордону держави. На півдні Полісся межує з Карпатським, Подільським, Центральним та Східним районами. Через цей регіон проходять транспортні артерії, що з'єднують Україну з Білоруссю, частково — з Росією та Західною Європою. Таким чином, Поліський район є сполучною ланкою, з одного боку, між Україною та Білоруссю, Польщею, країнами Північної Європи та Балтії, а з іншого, — між Росією та Західною Європою. Стратегічне положення району дає змогу активно залучати Полісся не тільки до розвитку міжрегіональних внутрішньоукраїнських зв`язків, але й до торговельних та виробничих взаємовідносин України з іншими державами, створення вільних економічних зон, розбудови міжнародної системи торгівлі, транспорту та зв'язку, створення зон міжрегіонального та міждержавного співробітництва.

У Поліссі профілюючими галузями АПК є м'ясо-молочна, маслосироробна, консервна, борошномельна, цукрова, спиртова, кондитерська, тютюнова. Помітне, в тому числі, експортне значення мають крохмальна, комбікормова, плодоовочева галузі, виробництво горілчаних, слабоалкогольних (у тому числі пива) та безалкогольних напоїв, мінеральних вод. Випуск продовольчих товарів у районі в 2002 році складав: борошна — 7,9% від усього обсягу продукції по Україні, цукру-піску — 14,6%, 5,3% продукції з незбираного молока, 22,1% тваринного масла, 16,3% жирних сирів та 12,6% плодоовочевих, м'ясних та молочних консервів.

[ред.] Див. також

• Західнополіська мова
• Західнополіський говір

 

З приходом Нової влади в західнян виникла дилема; або маємо піднятися до рівня Донбасу, або спуститися невідомо
куди,адже тепер Донбас  замовляє музику, а ми Західняни, не маючи впливових лідерів,можемо тільки "підскакувати"
на місці. От тільки одне незрозуміло,чому вся та армія реформаторів з краю вугільних териконів не почала творити
економічне чудо з рідного Донбаського краю.
  Порівнюючи Захід із Сходом, бачимо зовсім інше.За минулу зиму на Донбасі вимерзло більше людей, ніж у всій
Україні.Саме найвища смертність і найнижча народжуваність, найбільша кількість кримінальних злочинів, наркома-
нів і хворих на СНІД. Рідко, який чоловік доживає до 50-ти років.
   Для порівняння економічного дива, візьмемо два прикордоння-східне і західне.І там , і тут люди живуть із заробітків,
швендяючи туди й сюди, займаючись човниковою контрабандою та будівництвом дач.І, що ж який результат?Досить
 глянути на обійстя закарпатців,буковинців,галичан чи навіть волинян.Подивитися на яких автах вони їздять,як виглядають
тут церкви і що на святкових столах.А потім прогулятися околицями міст шахтарського краю.
Адже у Західній Україні саме на околицях красуються дво-триповерхові особняки підприємливих західнян, далеко не
директорів заводів і власників шахт.А що ж бачимо на околицях шахтарських міст? Жахливі хибари,вкриті толем,в най-
кращому випадку шифером,і якщо дасть Бог вступимо до Євросоюзу, то його треба буде здерти,як дуже шкідливий
для здоров"я матеріал.
    У другій половині 90-тих ліквідовували шахти.Із державного бюджету  направлені величезні кошти для створення
нових робочих місць.Місцеві реформатори запропонували безробітним шахтарям з дружинами сісти за швейні машинки. Було направлено 74 млн. гривень на будівництво нових фабрик і закупівлю високо технологічного обладнання.І тут буде не зайвим спитати у нашого п"ятипроцетного , з руками,що ніколи нічого не вкрали,Ющенка: Яка доля нових швейних фабрик?
   До теми крутиться на язиці пісенька:-" Я песни пела и вишивала гладью. , А как в город я попала,сразу стала бл...ю"
 Щоб не вмерти з голоду ,змушені  заробляти гроші в нелегальних шахтах-копанках.А фабрику "Стиль" з сучасним
французьким обладнанням,2006 р.продали фірмі "Глорія-Стиль" за 60 мільйонів доларів Де поділися гроші- можна
тільки здогадуватися.
    Як кажуть самі донецькі:-"Донбас-це особливий регіон.На шахти завжди звозили зеків.Якщо людина відсиділа
і судимість знята, то вона не судима."
      Отаке-то,як кажуть західняки.
Отже так и ні інакше на часі зміна деяких політичних орієнтирів і так "напевно" мусить бути.Головне, ще раз не
промахнутися на виборах місцевого рівня, бо в певний спосіб стане можливим урівняти інтереси місцеві з дуже
великими і амбітними інтересами команди Януковича, яка фактично прибрала під себе влади всіх рівнів.Чи є це
небезпечним, стверджувати однозначно не вартує,але погодьтеся, що загроза узурпації присутня,коли наприклад,
одне тільки походження з регіону,є вже повним верховенством,
то це вже недобре.
 

  "Неформальный" малый и средний бизнес далеко не всегда приемлем для разумного, интеллигентного человека. Он зачастую - за гранью закона. Но что поделаешь, если деньги "презирают ленивых"? Зато всегда крутятся вокруг изобретательных и не брезгливых.   Поэт точно подметил - умом Русь не понять, аршином общим не измерить... К сожалению нынче нередко эти мудрые слова обретают иронический подтекст. "Западные семена" дают не всегда добрые, а попадая на нашу славянскую почву, зачастую дают самые невероятные всходы, которые можно охарактеризовать приставками "псевдо" или "квази"... Это у нас в школьных "компьютерных классах" детей обучали работать на нарисованной клавиатуре. Это у нас носят пиджак и галстук вместе с модными джинсами... Итак, кое-что о "бизнесе по-нашему..

   Я сам наблюдал, как один из бездомных делал бизнес, сдавая на короткое время в аренду портативный сортир... Когда в городах стали устанавливать немецкие пластмассовые туалетные кабинки, некоторые из самых сообразительных бомжей сразу поняли, что это может быть очень выгодно. В двенадцатом часу ночи, бросив копеечный жетон в отверстие, бездомные занимали туалет и храпели в нем до зари. Пусть спать приходилось сидя, но зато в туалете пахло не грязной помойкой, а благовониями. Кому первому из них пришла в голову ошеломляющая идея заклинить монетоприемник и самому брать деньги за услуги, неизвестно. Но как-то раз около импортных сортиров объявились бомжи с рулонами туалетной бумаги на шее, требовавшие рублик - другой за пользование. Работали они, как правило, от захода до восхода, когда штатные слесаря и смотрители отдыхали. К утру в карманах каждого звякала порядочная сумма денег . И это несмотря на то, что полупьяным подросткам и беременным женщинам бомжи разрешали пользоваться услугами бесплатно.    Предприимчивость предприимчивости рознь. Можно деньги заработать вполне традиционным образом. К примеру, купить мешок муки, напечь булочек, затем продать. Но это как раз традиционно и трудоемко. А можно, поразмыслив, получать прибыль, даже не покупая мешка с мукой. Например, в одной из областей в местной газете было опубликовано объявление: дескать, все, кто желает передать "весточку" своим умершим родственникам, может это сделать. Надо только вложить послание в конверт вместе с 10 рублями и отправить в адрес одного из абонентских ящиков местного почтамта. При этом текст "привета" не должен быть пространным - две странички, не больше. Помимо всего, требовалось указать спецреквизиты - фамилию, имя и отчество почившего родственника, год, месяц и число его смерти, знак зодиака и характерные при жизни привычки. "Колдуны" не гарантировали обратную связь духа с его земными родственниками, но все же просили клиентов указывать на конвертах обратные адреса - ответ им мог будто бы прийти по почте даже в письменном виде. В итоге на "спиритическую удочку" попалось не так уж мало людей. Расспросив клиентов загадочной "фирмы", можно было выяснить: большинство из них - пожилые, одинокие люди - хотели справиться, как живется на том свете. И просили родственников по возможности позаботиться о местечке для них. Позже некоторые из них, не получившие обратного "привета с того света", выступали по местному телевидению с призывами: не посылайте деньги медиумам - шарлатанам.    А интерес? Именно на интересе держится эгоизм нетрадиционных бизнесменов. А выгода! С точки зрения честного человека, не всякая выгода - дело правое. Но точка зрения "нетрадиционщика" - противоположна. Мы боимся бесчестья, осуждения. Они плюют на нравственные категории.    Взять хотя бы интимный бизнес. Оказывается, вовсе не обязательно открывать секс-шоп, закупать за рубежом товары. Достаточно... Один начинающий предприниматель долго думал, какую бы фирму ему создать. В банковском деле он ни черта не смыслил, пирамиды строить не мог, покупать - продавать ничего не хотел. Ну не по душе ему все это было. Единственным его увлечением было - возня с разной живностью. В квартире собак, кошек, крыс, мышей - уйма. И все жрать хотят. А бизнеса нет никакого... Как-то знакомый из соседского дома, который гулял со своим бультерьером, возьми да и попроси: "Слушай,-говорит,-мне пса развязать надо, а суки нет. Может, с какой-нибудь из твоих, а?" - Так у меня суки не той породы! - А кобелю какая разница... Попробовали. Кобелек довольным остался, сучка тоже. Так были заработаны первые 20 долларов. Купил вечером бутылочку, сидел, радовался. Тут его "хорошая мысля" посетила. А ну как с его суками бордель организовать? Утром объявление составил - и в газету: "Развязываю кобелей. Телефон такой-то". Как публикация вышла, телефон зазвенел. В течении недели бедные две суки, у которых проходила течка, обслужили три десятка кобелей. С того дня поставил свой сучий бизнес мужик на промышленную основу. Подобрал на улице еще с пяток "девочек" - дворняжек. Помыл, почистил, накормил. И они ему за заботу верно отработали.    А еше один предприниматель "от интима" пошел еще дальше. Сам в недавнем демобилизованный воин, на себе испытал, как трудно приходится здоровому человеку без женского тела. Два года, понимаешь, только в сапогах, без тепла и ласки и, чтобы совсем не рехнуться, - искал выход наедине с самим собой... И решил парнишка помочь служивым в плане сексуально - эротического дефицита. Но проституток же в войсковую часть не повезешь! Да и к тому же эти самые продажные шлюхи, торгующие своим телом, - девки жадные, цены на свои услуги для малоимущих слоев населения снижать несогласные. Не говоря уж о меценатстве в плане гуманитарной помощи. А тут ему пришла в голову совсем неформальная идея. Заглянул он как-то в секс-шоп, увидел надувных кукол со всеми эротическими прелестями по сто баксов за штуку, и сразу же сообразил, что с этими неживыми, но привлекательными девицами секс-бизнес можно развернуть на широкую ногу. Недолго думая, закупил пять надувных женщин. Двух брюнеток с большими грудями, двух блондинок с бюстом поменьше и одну шатенку - для разнообразия. В тот же вечер нес его скорый поезд в направлении карельской тундры, где дислоцировались ракетные части стратегического назначения. Служивых, желающих переспать с женщиной, пусть даже надувной, всего за пятьдесят рублей было хоть отбавляй. Кто-то норовил устроить групповой секс. Кто-то платил только за себя. А бизнесмен сидел на контрольно - пропускном пункте с блокнотом в руках и деловито бросал короткие вопросы: "Блондинку? Брюнетку? Шатенку? С большими грудями или нормально-средними? На час или на всю ночь? Для себя берешь или на всю компанию?" Первая же ночь принесла баснословные  прибыли. На день двух блондинок и брюнетку выкупили холостые прапорщики, сменившиеся с ночного дежурства. Обращались за интим-услугами и молодые неженатые офицеры. Всю неделю личный состав северной части оттягивался с надувными женщинами по полной программе. Бизнесмена даже зачислили на кухонное довольствие - только бы не уезжал. А потом провожали и очень просили, чтобы через месячишко-другой, когда пройдут намеченные учения, он вновь посетил их со своими безотказными девочками.    Многие предприниматели строят свой бизнес на людской страсти к азартным играм. Это не только казино. На улицах многих городов, у рынков, вокзалов, в других оживленных местах можно увидеть бойких людей, предлагающим прохожим развлечься, а заодно и испытать свое счастье, съиграв в наперсток, рулетку или на лохотроне. Но все эти традиционные игрища - шулерство чистой воды. А вот один мужичок со своим несовершеннолетним сыном решил открыть свой игорный бизнес под названием "Яйцетрон". Купили они десяток куриных яиц и в воскресенье заняли место около метро и вместе с сынком драли горло: "Уникальная возможность заработать! Сможете ли одной рукой раздавить яйцо! Докажите силу своих мускулов!" Через несколько минут народ откликнулся. Один мужик подошел, тут же другой пристроился: что делать-то надо? А бизнесмены от игорного шоу объясняют: дескать условия очень просты. Вы вытягиваете руку, мы Вам кладем на ладонь яйцо. Дается пять секунд, за которые игрок должен раздавить яйцо.Удалось - полтинник Ваш. Если нет - то вы пятерку платите. Надо сказать, что в карманах игровых шоуменов всего-то и был полтинник. Но повесил для солидности мужик даже махровое полотенце на плечо, дабы при удачном результате дать победителю утереться. Но за весь день использовалось полотенце только однажды. Яйцо смог раздавить не какой-нибудь качок, а старый дед, который, видно по всему, что-то смыслил в курином деле. Зато от желающих попробовать себя в единоборстве с яйцом отбоя не было. Только за первый час два десятка человек свои силы испытали, и в кармане мужика лежала приличная сумма. Второй час - еще столько же. И желающие не иссякали.    Один гаишник никогда взяток не брал. Но на новенький джип "шевроле-блейзер" очень даже быстро заработал. А все потому, что деньгу он заколачивал весьма своеобразным способом. Увидит машину без присмотра, вытащит накидную отверточку и скрутит номера. И передний, и задний. Если кто-то из прохожих и заставал его на месте преступления, то не придавал этому никакого значения: мало ли поводов у милиции снять номера? Но это - только первый этап операции. По этим самым номерам гаишник узнавал фамилию, адрес жительства и телефон владельца машины. Звонил ему домой из таксофона и предлагал выкупить номера. Цены он при этом не заламывал, а взял на вооружение опыт иных отечественных таможенников. С владельца отечественного автомобиля с объемом двигателя до 1500 кубиков брал по сотне за номер. С хозяев иномарок, движок которых не превышал 2000 кубических сантиметров - по двести. С крутых, кто имел машины с мотором свыше 2000 кубиков, - по триста. Согласитесь: разве пожалеет автовладелец двести, четыреста или шестьсот рублей, чтобы без всякой суеты получить номера обратно? Без мороки, суеты и всяких прочих затрат, которые его поджидают при обращении в милицию...    О неформальных видах видах бизнеса можно еще много рассказывать. Одни штампуют задницами картины в авангардном стиле с названием "Восход солнца" и продают их на вернисажах, другие обваливают безвкусную польскую картошку в подмосковной грязи и торгуют ею, выдавая за родимую, отечественную. Третьи сколотили состояние на отливке и реализации пустотелых весовых гирь. Работникам милиции при этом заявляют, что гирьки - сувенирные. Четвертые продают мягкие непромокаемые стельки для обуви с названиями "Кэфри", "Белла", "Натали", только уже без крылышек. Пятые прямо в управлении дорожно - патрульной милиции снимают с водителей порчу, кодируют и заговаривают от аварий, поломок в дороге и других проишествий. Шестые...    Да, неформальный бизнесмен часто рискует. Но в его неформальном, а часто очень даже хитром бизнесе мораль состоит лишь в одном: в искусстве вознаграждать потери прибылью и согласовывать риск с величиной добычи. Он рискует, дабы не угодить под статью о мошенничестве. Но попробуй поймай! А поймал - докажи... И если уж бизнесмена с невообразимой фантазией схватили за руку, то следователи, а потом и журналисты восхищаются забавными историями, которые не раз ложились основой для романов и кинофильмов. Тоже - польза.

Президенство Віктора Януковича може виявитися ше більш провальним, ніж  бездарне президенство Віктора Ющенко.
Таку думку висловив один з американських політологів.У своїй статі він назвав 5-ть головних помилок,якими український
Президент уже встиг поставити під загрозу власний успіх.Цими помилками,на думку політолога,є створення каоліції
всупереч Конституції,призначення Прем"єром Азарова,створення дуже великого Кабміну /29 міністрів/ та призначення
двох "мерзотників" міністрами економіки та фінансів,нарешті призначення міністром Табачника-це те саме,що для
американців було б призначення на високу державну посаду Глави Ку-клус-клану.
   Таке призначення демонструє,що український Президент або повністю позбавлений контакту зі своєю країною, або
зовсім байдужий до суспільної думки.
    Усі ці помилки,підкреслює політолог, будуть заважати Президентові ефективно боротися з економічною кризою,
оскільки для цього йому потрібна підтримка населення,яку він стрімко втрачає, а також сильний Кабмін, якого через
свої призначення так і не створив.А це може призвести до революції.

Галичина потроху приходять до тями після

виборів президента, а також формування нової вертикалі влади. «Львівська газета» досліджує феномени галицької політики і приходить до висновку, що Галичина чомусь не дає країні своїх лідерів, як це робить Донбас, наприклад:

«Упродовж чи не всього періоду незалежності Галичина майже не мала власних політичних лідерів, здатних повести за собою народ і зайняти чільне місце у владному П’ємонті. Галичани завжди були змушені гуртуватися навколо персоналій з інших регіонів.

Під час цьогорічних президентських виборів проблема відсутності власного політичного лідера постала чи не найгостріше – більшість західноукраїнських виборців відчувала розгубленість: серед реальних кандидатів на найвищу державну посаду не було не лише ви­хідця зі Львова, а й людини, яка сповідувала б ті самі цінності, що й більшість галичан. І навіть якщо говорити про лідерів другого чи третього ешелону, то мусимо констатувати, що їх у Галичині немає…

Політолог Анатолій Романюк вважає, що наразі немає жодних передумов для появи на Львів­щині політиків загальнонаціонального масштабу:

Для початку маємо принаймні чесно сказати, на чому стоїмо. А стоїмо на тому, що наші найбільші платники податків – базари. У нас немає під­приємств, наша область де­фіцитна, вона отримує гроші від інших для того, щоб задовольнити себе. Відтак, щоб мати змогу претендувати на лідерство, ми повинні переглянути наявну ситуацію та працювати»