По его словам, такое решение единогласно приняли депутаты в ходе сессии, которая состоялась сегодня, 27 января 2012 года.

«Я подготовил проект решения о всемирно-историческом значении победы советского народа в Великой Отечественной войне, которая стала решающим фактором в ходе Второй мировой, и предложил депутатам поднять Знамя Победы в Северодонецке 1 февраля - в День освобождения города от немецко-фашистских захватчиков», – рассказал депутат.

Он отметил, что при принятии решения депутаты руководствовались ст. 2 Закона Украины "Об увековечении Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг"., а также ст. 25 Закона Украины "О местном самоуправлении в Украине".

«Кроме того, депутаты рекомендовали руководителям предприятий и учебных заведений города последовать их примеру и установить Красное знамя Победы рядом с Государственным флагом Украины», – добавил Корчагин. 

Житель Івано-Франківська - голові МВФ: знімаю з себе відповідальність за борги України 

  Житель Івано-Франківська Руслан КОЦАБА просить Міжнародний валютний фонд викреслити його із списку боржників. Про це йдеться у заяві на ім’я директора-розпорядника МВФ Домініка СТРОСС-КАНА, текст якої є у розпорядженні УНІАН.

«Керуючись ст.ст. 5, 13, 15, 18, 27, 34 Конституції України, заявляю, що всі кредитні ресурси, які надавалися керівництву України, не мають ніякого відношення до мене особисто, а також до членів моєї родини, – наголошується у заяві. - За час існування України, з 24 серпня 1991 рокудо сьогодні, мені жодного разу не була представлена правдива інформація щодо цілей здобуття наданих кредитних ресурсів Міжнародного валютного фонду».Автору заяви, за його твердженням, стало відомо із доступних інформаційних джерел, що «саме моя держава лідирує у переліку боржників МВФ, які позичали на невигідних умовах кредити під час світової фінансової кризи, та посідає друге місце у світі за зведеною сумою кредитів від МВФ, що становить понад 1100 американських доларів з кожного, навіть новонародженого, українця».

«Ніколи, я підкреслюю -ніколи, керівництво моєї держави не надавало офіційного протоколу направлення кредитних ресурсів до якихось галузей української економіки,- заявляє Р.КОЦАБА. - Жодного разу в офіційних виданнях Президента України, уряду України, Верховної Ради України не були представлені документи, які підтверджують використання наданих кредитних ресурсів на території України».

Р.КОЦАБА нагадує, що офіційна сума боргів Держави Україна зафіксована у Законі України «Про державний бюджет України на 2010 рік» в розмірі 315 мільярдів 715 мільйонів 906 тисяч 300 гривень, що на 25% перевищує дохідну частину бюджету на 2010 рік, а це свідчить про дефолт. 

«Я як громадянин України не маю права розділяти борги, які беруться невідомо для яких цілей і невідомо на яких умовах, - наголошує автор заяви. - Крім того, доводжу до Вашого відома,що у 2008 році на рефінансування банківського сектора країни було виділено більше 60 мільярдів гривень, які до сьогодні не повернуті до бюджету країни, а сума більше 30 мільярдів гривень уже ніколи не повернеться до бюджету країни, так як вказані фінанси виведені із країни через банки, які зараз терміново ліквідовуються».

На думку Р.КОЦАБИ, окрім того, «в країні існують корпоративні борги підприємств під гарантії Держави Україна, які видавались невідомо як і ким визначеним підприємствам та фірмам для невідомо ким обґрунтованого ведення бізнесу. Я не знаю переліку цих фірм і причин, за якими кредити їм видавались, та на підставі чого такі величезні кредити видавались в Україні»

«Спираючись на вищесказане та керуючись Конституцією України, заявляю, що знімаю з себе відповідальність з повернення кредитів, які були залучені урядом України для невідомих цілей і використовувалися в цілях кредитування фінансових груп, наближених до керівництва країни протягом 20 років, - додає він. - На підставі вищевикладеного прошу викреслити мене, тимчасово непрацюючого українця Руслана КОЦАБУ, мою дружину Уляну і двох донечок: Квітославу (6 рочків) та Зореславу (3 рочки) зі списку боржників Міжнародного валютного  фонду». 

У День Незалежності, коли я поверталася додому, проходячи повз мітинг на одній з центральних площ Києва, почула короткий, тривалістю з хвилину, виступ котрогось з мітингувальників. Цей виступ мене буквально заворожив. Літній чоловік говорив про те, що незалежність слід здобувати щодня і щодня доводити, що ми її варті. А щоб стати вільними, треба хотіти стати вільними. У цих словах було стільки внутрішньої сили й щирості, що я вирішила поспілкуватися з промовцем.

Степан Семенюк – один із перших творців загонів Української повстанської армії, колишній в’язень, чий смертний вирок замінили на 20 років каторжних робіт. І він один з останніх воїнів УПА, хто ще залишився живий.

Сьогоднішнє інтерв’ю – наш подарунок тим, кому цікава чесна історія України. Я запросила пана Семенюка в УНІАН...

Ми спускалися з Михайлівської площі на Європейську, намагаючись пробитися крізь «святкові» загороди Управління державної охорони та міліції.

- Прошу обійти площу та йти через Майдан, – сказав мені охоронець, не пускаючи йти по прямій дорозі.

- Та зі мною 80-річний політв’язень, йому важко ходити, пропустіть нас, – намагалася переконати охоронця.

- Нє положено, ето моя работа, - пробубонів він у відповідь.

- Мені не 80, а 90 років, і ми з вами прекрасно пройдемося по Хрещатику, – взявши мене під руку, сказав Степан Семенюк – політичний референт крайового проводу Організації українських націоналістів (щось на зразок ідеолога ОУН) та голова політичного відділу воєнної округи УПА. Цей дід виглядав справжнім аристократом порівняно з охоронцями від УДО, які нагадували радше зібрання поручиків ржевських, а не вишколених військових.

СТЕПАН БАНДЕРА – ЄДИНИЙ ЛИЦАР У ЄВРОПІ, ХТО 1941 РОКУ СКАЗАВ ГІТЛЕРУ «НІ»

Пане Семенюк, як 1939 року Галичина сприйняла прихід радянських військ?

Частина людей вітала прихід радянських військ. Симпатії до польської держави в українців не було. Хоча Польща була демократична держава, і, коли Україна була під Польщею, виходило багато української літератури, утім, на всю Рівненську та Волинську області існувала лише одна українська гімназія.

Що тут пояснювати? В українців завжди була мрія про свою державу. А 1939 року приїжджають радянські війська, а там людей підбирали з українців. Школи перейшли на українську мову. Правда, ввели й російську. Учителі пройшли перепідготовку.

Я сам, уже будучи членом ОУН, став учителем історії, у 1940 році пройшов підготовку в секції істориків.

Але після приходу радянських військ минуло два-три місяці, і з крамниць зникло все. Усе викуповувалося ”визволителями”, які відправляли продукти й товари до себе на батьківщину, проте нічого не привозили. Безперервно тривали мітинги, збори в містах. Люди запитували нову владу, чому немає мила. Нам відповідали: спочатку слід побудувати склади, а потім привеземо мило. Ставлення до Чернової армії змінювалося… Потім почалися арешти людей.

Німці ж були по-своєму ”чесні”, вони могли повісити людину, сфотографуватися на тлі шибениці та надіслати фото своїй жінці. Вони здобували життєвий простір без риторики про ощасливлення українського народу.

Чи знали ви Степана Бандеру особисто? І Романа Шухевича?

Вам тяжко зрозуміти що таке підпілля... Краще, аби ви цього не переживали. Ми жили під чужими документами, чужими іменами. На одній конференції був чоловік, на якого я звернув увагу. А потім упізнав його на фотографії, це був Роман Шухевич.

А Бандеру арештували в 1941 році, судили, кинули до концтабору, після 1944 року його теж в Україні не було. Але щодо Бандери й цієї суперечки – дати йому героя не дати героя... До речі, багато хто з нас відмовився від державних нагород. Не буду говорити, чи був Бандера героєм. Але він був лицарем. 1941 рік...

Уся Європа схилилася перед Гітлером. І Бандеру, якого арештували, офіційна влада Німеччина просить: відмовся від акта проголошення незалежної Української держави і тебе відпустять. Хто зважився сказати тоді Гітлеру: ”Ні”? Хто? Тільки Бандера. Й опинився в німецькому концтаборі. Його братів німці у цей час забивають в інших концтаборах.

УПА ЗРОСТАЛА В БОРОТЬБІ З ФАШИСТАМИ

Проросійські політики йому начебто не можуть вибачити створення батальйонів ”Нахтігаль” та ”Роланд”.

У той самий час, коли Молотов з Рібентропом були в чудовій спілці, аж до проведення спільних парадів, коли Москва активно допомагала Гітлеру своєю сировиною, хлібом (аж до 1941 року), було створено два українських батальйони, які нараховували не більш як сімсот солдатів. У російських військових формаціях при німецькій армії налічувалося понад два мільйони росіян. Там було кілька російських армій, які загалом називають власовцями.

Кричать про тих сімсот українців... А про два мільйони чомусь не дуже говорять. Більше того, власовців реабілітували. У Росії точиться дискусія про Власова, і ніхто не дає однозначної оцінки. Він виступав проти Сталіна. Російські історики відверто його не засуджують… Він створив армію, яка боролася проти більшовизму. Більше того, нам товчуть, що уніатські монастирі України та Білорусі були ”посібниками окупантів”. Але не згадують, що митрополит Вільнюський та Литовский, екзарх Московського патріарху Сергій (Вознесенський) уже на другий день після приходу німців відслужив молебень за ”освобождєніє от атеистического большевизма – худшего зла в мире”. Він створив у окупованих областях Росії православну місію з осідком в Печерському монастирі Пскова. І це дуже добре показує, як населення ставилося до совєтської влади. Цей митрополит був пов’язаний із Власовим.

Як формувалася УПА?

Перші штаби були створені на Волині, там умови для цього кращі – ліси, болота. Там був найтяжчий німецький режим. У Галичині німці лютували менше. Ці території раніше були під Австро-Угорщиною, старші люди знали німецьку мову. А в нас, на Волині, режим був дуже жорсткий. Мого дев’ятирічного племінника вбили просто тому, що він не сподобався якомусь німцеві. Машина проїжджала, дали по ньому чергу й усе...

Будь-яку армію, навіть чоту (взвод – Авт.) за один день не створиш. Українська повстанча армія, як вона називалася, насправді створювалася довго. Ми почали створювати свої збройні відділки ще за часів Польщі. А назвали її армією тоді, коли вона була остаточно сформована на засадах регулярного війська, з усіма службами, зокрема медичною та господарчою. Це завершилося по перших боях з німцями.

В УПА служили ті, хто сидів у польських, мадярських, румунських тюрмах. Українські ж землі були і під Румунією, і під Мадярщиною, і під Польщею. Склад УПА – це окрема довга тема. Скажу тільки, що в нас було двісті генералів колишньої Української народної армії.

Крім того, українці в Польщі, Румунії, Чехії, коли навчалися в університеті, проходили військову підготовку, служили у своїх арміях. УПА зростала й творилася в боротьбі із німцями. У травні 1943 року ми вже мали власні військові школи старшин. Випускали військових у рангу поручника (лейтенанта). Термінологія в УПА була українська. Був сотник (капітан)...

Німці в 1943 році в одній зі своїй газет оцінювали чисельність УПА від 120 до 180 тисяч людей. Але навіть якби армія налічувала 10 тисяч чоловік, то хіба вона могла б утриматися так довго, якби її не підтримувало місцеве населення? Німці або грабували населення, або депортували. Оточували міста, ловили здорових жінок і чоловіків, садили на машину й вивозили або в табір, або в село висилали до господарів чи на фабрику. Ми запобігали депортації, рятували людей.

Лише влітку 1943 року Німеччина відірвала від фронту на боротьбу з УПА на Волині 30 тисяч солдат, з літаками й танками.

Де воїни УПА брали зброю?

Ми її позичали… (Усміхається). А як ви гадаєте, в кого сьогодні беруть зброю кавказці?

Їм постачає світовий ісламістський терористичний рух.

Він постачає їм російську зброю?

Їм продають російські генерали. Але радянські генерали під час Другої світової війни зброєю начебто не торгували.

На початок війни за відкритими архівами на рубежах України було майже 9 мільйонів чоловік радянського війська. Це в півтора раза більше, ніж становила вся німецька армія. А ви знаєте, скільки з 9 мільйонів відступило на схід із початком війни? 800 тисяч. А решта здалися німцям, або розбрелися. Самих тільки дезертирів загороджувальні загони розстріляли понад десять тисяч чоловік.

Уявляєте, ті 9 мільйонів людей мали зброю. А німці, як ішли вперед, зброю не підбирали, у них був бліц-криг. А ми підбирали. Через два місяці після бліц-кригу сюди йшла німецька адміністрація. У нас було два місяці для власного становлення, і ми його використовували. Ми мали свої збройові (майстерні, де ремонтували зброю). Але ми не мали можливості виробляти зброю. Також брали німецькі бойові склади, де не було великої охорони.

Нині кремлівські ідеологи та їхні представники в Україні нас наполегливо намагаються переконати, що бандерівці – це бандити...

ОУН Бандери була не військова організація, а політична. Вона не займалася військовими справами, але готувалася до того, що свободу треба буде здобувати – і за допомогою зброї, і за допомогою дипломатії. ОУН створила УПА в боротьбі за українську державність. І це вже було пізніше.

ОУН ми організовували в 1929 році. УПА творилося весь час. Повторю: найактивніше УПА формувалося під німецькою окупацією. І перші сутички мала з німцями.

Але не забувайте, після 1946 року близько 60 тисяч співробітників НКВД-КДБ воювали проти УПА. Дискредитація УПА була колосальна. Радянська влада створювала терористичні групи, які вбивали мирне населення під виглядом УПА.

Сьогодні в пресі друкуються сповіді колишніх енкаведешників, котрі, видаючи себе за вояків УПА, убивали дітей та жінок.

Протягом 1946 року на Поліссі відбулося близька півтори тисячі боїв проти УПА. 1947 року були створені закони органів Держбезпеки, які тероризували населення під виглядом ОУН-УПА. За окремими даними, радянська армія використала півмільйона військових для боротьби проти українських націоналістів.

УПА БУЛА ЛЮДЯМ РІДНОЮ

СРСР був наддержавою, мав атомну бомбу. А УПА ще й через двадцять років після завершення Другої світової війни сиділи по лісах, боролися. На що вони розраховували?

Знаєте, німці були створили Варшавське єврейське гетто – із єврейською поліцією, управою. То була самуоправа, де євреї працювали. Бо мусили. Німці приходили до управи, могли сказати – дайте десять тисяч чоловік на роботу. Тих людей забирали, висилали до Аушвіцу, нищили. У цьому Варшавському гетто за два роки із 350 тисяч залишилося 5 тисяч євреїв! Що їх чекало далі? Газові комори, як і решту попередників.

У цьому гетто були відважні хлопці, які змовилися, підняли повстання. Вони назвалися Жидівська бойова організація. Саме так вони себе називали. Вони мали зброю. Гадаю, купили в німців. Учасник цього повстання вижив. По війні був лікарем у Варшаві, помер кілька місяців тому. Ці хлопці знали, що не знищать німецької армії. Але що їм залишалося? Працювати на німців, а по закінченні цієї праці йти як барани на смерть у газових коморах?

Настає момент, коли ти повинен вибрати, усвідомити, що ти людина, яка має честь і гідність. Сьогодні легко дискутувати... А щоб краще зрозуміти людину, проаналізуйте ситуацію, у якій вона опинилася.

Ви можете сказати, що я бандит. Можете сказати, що чеченка, яка бере на себе вибухівку й помирає, теж бандитка. А той генерал, який висилає нищити чеченців десятками тисяч, ким є?

Я у квітні познайомився з чеченцем, з яким у одному купе їхав до Швеції. Він казав мені, що його народ невеликий, їх було близько мільйона. За його словами, з часів депортації чеченців 1944 року по сьогодні після всіх воєн їх залишилося близько 400 тисяч. Гадаєте, чеченці колись це забудуть? Хай би хто був так званим президентом Чечні...

Чи були в УПА етнічні росіяни та євреї?

При УПА були відділи національних меншин – узбецький, казахський, азерський, була сотня росіян. І євреї були. Росіяни не хотіли воювати проти червоних партизан та проти росіян. І ми їх не змушували.

Скажу, як потрапляли до нас росіяни та нацменшини. Німці вчиняли дуже жорстоко з полоненими. Зазвичай полоненим допомагав Червоний Хрест. Ті, кого не розстрілювали, отримували листи, продукти. Червоноармійці як полонені не були охоплені нормами міжнародного права. Сталін, як ви пам’ятаєте, сказав, що в нього немає полонених, у нього є або загиблі герої, або зрадники. Їхня влада їх зреклася.

Зазвичай, полонені гинули під дощем. А німці могли пристрілити тих представників цивільного населення, хто давав їм їсти. А потім полонених почали відгодовувати, щоб використовувати проти нас. Тож нам було вигідно мати колишніх червоноармійців як союзників і допустити, щоб німці використали їх проти нас. Національні частини були автономні, вони жили своїм національним життям.

Ви не боялися російської сотні та інших колишніх червоноармійців?

Серед них зрадників було не більше, ніж серед наших.

Які момент війни ви запам’ятали найбільше?

Заходимо в село, а люди біжать назустріч: українська армія, це – українська армія... Вона була людям рідною.

http://yark.hiblogger.net/tag/%D3%CF%C0/ Розмовляла Лана Самохвалова, УНІАН 

Сына Януковича тоже уличили в плагиате