До тебе думкою прийду,
зустріну в світлих мріях,
весняну райдугу знайду
в твоїх чарівних віях.
Торкнися поглядом своїм,
загляну в карі очі...
Ти подаруєш погляд свій,
а я-цілунок ночі.
У тиші серце стукотить,
коли тебе згадаю.
Це все-таки щаслива мить:
для тебе я палаю.
З тобою думками
чарівна й загадкова.
Турбуєш ночами-
приходиш все знову.
Цей сон солодкий,
наче тепла мрія
і в час короткий
віддаюсь тобі я.
Всю ніжність дарую,
тону в тих очах,
ласкаво цілую...
Але лише в снах.
Мені не хочеться спати,
адже минуле знову прийде...
Слухаю тишу кімнати,
може, сон скоріше знайде.
Хай знайде й забере ту надію,
що у серці моєму палала.
Я про неї вже більше не мрію-
знов душа самотньою стала.
Ні,все таки ти не ідеал,
але тобі усе пробачу,
і хоч ти прийдеш у реал,
і все одно тебе побачу.
Але спитаєш:
"А за що
мене так сильно
любиш і кохаєш?"
Я відповім:
"Та ні за що.
Усім мене вражаєш".
Дивуєш,мучиш...
Втім,сама все знаєш.
Смієшся,радиш,
утікаєш...
Але ...не забуваєш.
Повернись на світанку
із юності бентежної...
Прийди до мене зранку
такою незалежною.
Повернися із снів,
повернися скоріше...
Я спитати хотів:
"Де ти була раніше?"
Повернись із думок
не такою,як є.
Ти летиш до зірок,
там,де щастя твоє.
Повернись,величава:
всі троянди-до ніг.
Адже ти королева
в ніжних мріях моїх.
Як добре,що день у році є,
коли пришлю тобі вітання,
згадаю з ніжністю ім"я твоє
і подарую щирі побажання.
І можна почуття свої відкрити...
Ти навіть цього не чекаєш
і будеш знову говорити,
і слухати,мовчати."Знаєш..."
Тобі всі мрії віддаю,
тебе у думках я лелію.
А ти смієшся...Без надії
тебе люблю,від тебе млію.
Сонячний промінь землю торкає,легенько будить зі сну,знову теплом її зігріває,а вітер кличе весну.І вже не буде білого снігу...Річка швидше попливе:яскраве сонце розтопить кригуй навколо все оживе.
Скажи,чому тримаєш в чарах,далека світла зірко?А, може, я літаю в хмарах,тому мені так гірко?"Це несерйозно"-скажеш ти."Пробач"- у відповідь почую.Але кого я маю віднайти,щоб раз почути:"Порятую"?