якщо в мережі "висить" чоловік, вірогідніше - він одружений.

Жінки, - Ваша думка?

Що не назва – наче казка, мрія –

Дивишся і чуєш на довкіл:

Гуляйполе, Самбір, Балаклія,

Біла Церква і Старий Оскіл…

А річки: Сула, Ромен, Роменка!

А ромену цвіт у далині!

І так рідно згадано в Шевченка –

Не в Ромнах побув він, а в Ромні…

Рідні назви. Золота сторінка –

Знає на Полтавщині й школяр:

Хуторець, де народивсь Гребінка,

У народі звуть Гребінчин Яр.

А пани Убежищем назвали,

Бо від них колись ховались там

Втікачі у зарості, обвали, -

Так цю назву й нав’язали нам.

А бува: цвітінь, трава духмяна;

І з-під гілля назва виплива:

Деревообробна, Котлованна,

Залізобетонна, Цехова…

Хочу, щоб сам Бог той час прискорив,

Щоб заграли в назвах барви слів:

Вулиця Високих Осокорів,

Вулиця Зелених Яворів,

Поля Житнього, Майдан Тарасів,

Щоб у барвінковій стороні

Кожен кутик нам життя прикрасив,

Щоб звучали назви, як пісні.

Взагалі я пишу для піввіку (50  років). Ви в особливому стані: число мужчин цього віку було першопочатково менше ніж жінок та й різко зменшилось: - хвороби, - армія, - небезпечні професії, - алкоголізм і т.п. Тому знайти собі особистого мужчину дуже проблематично, їх майже немає у НЕТі.

Я вже скільки разів підкреслюю людські характеристики «пов’язані пучками», наприклад, енергійний (бойовий) чоловік – балакучий, (бойовий не лише з вами). Я не даю оцінки, а лише пробую згрупувати. Тихий, лагідний, (мямля зі «Службового роману») – слабо ініціативний, чекайте коли він осміліє для знайомства, хоча, саме за ним ви будете «як за кам’яною стінною». Йому розіб’ють окуляри, а він підніметься і буде захищати свою даму, хоч, можливо його змолотять в кров. Його сила в мудрості і стриманості. Це добрий спеціаліст, надійний товариш, розмірений і передбачуваний. А от ініціативи в особистому житті йому не вистачає.

Зайдіть у «гостьову»  до кількох жінок, і ви побачите як «знайомляться» м ужчини: «-привіт, -ну як справи», і все – реальних пропозицій немає. Коли він в юності сексуально «виховувався», а сексу тоді іще не було; нікому, крім «босяків» було його консультувати. Відчував він що не так вчать, а альтернативи не було.

Я «на танцях», чи в санаторії більше покладався на жіночий вибір, бо ви в цілому більш інтуїтивні, і підходив до когось з «мого круга», і як правило, не помилявся.

В силу традиції починати знайомство має хлопець. Але це залишимо молоді розбиратись. Нашому віку мало залишилось часу на парне життя. Перечитайте на моєму блозі «Жіночу сторінку». Спокійні, стримані, лагідні жінки, вам ціни немає – будьте ініціативніші – втрачати вже нічого – дійте, як в останній раз.

Та од літньої спеки,

     Наробивсь, накосився

І наїздивсь далеко.

     Відчуваю я втому:

Від тепла, від дощів.

     Відпочити по тому,

Начебто, захотів.

Промені заласкали

Й  прохолодні вітри.

Нагойдався на хвилях

Не стрімкої Сули.

Уставав на світанку:

І робить, і рибалить,

На ніч вив колисанку,

Щоб онуків забавить.

     Заморився од спеки,

Збору ягід в садку.

     Примелькались лелеки

Та гриби у ліску.

     І засолював, й квасив:

Огірки та томати.

     Прокидався одразу –

Ніколи спочивати.

Притомився? од літа?, --

Бо  позаду воно!,

А удруге прожити

Нам цього не дано.

То ж, я мушу признати,

Ніде правди подіти –

Я і сам сумніваюсь!,

Що втомився од літа.

Світло життя усім несучий!

З любов’ю в образ Твій дивлюся,

Твоєю силою живлюся.

З Твого терпіння вчусь добру.

Зло Світове – в собі спалю.

За Світ цей стану в боротьбі,

Не допущу Гріха в собі.

Я син Твій між Твоїх творінь –

Піклуйся мною, не покинь.

Весь час зростати допоможеш –

І  славу я Твою примножу:

Що взнаю я, пізнати зможуть всі,

Розквітне Світ в любові і красі.

До всіх прихильний, ймущий –

Мій Батько, всюдисущий!

Господь душею тіло наділяє,

Душа те тіло потім береже.

Не значить це, що клопоту немає.

Тісні взаємини у них навік уже.

            Душі наснагу тіло постачає,

            Коли воно купається в любові.

            Та тіло без душі втрачає,

Коли живе лише од крові.

Душа, буває, прагне до зірок,

Та тіло ж частка од землі:

Слабкість загрожує розвинутись в порок,

Душі так важко – бути на крилі.

            Ні, я не вірю! що буває:

            Що тілу, наче б то, немає діла,

            Коли воно зовсім згасає, –

            Куди? летить душа од тіла,

Якщо не зламано душі тій крила.

Обриваю порічки

Білі, жовті, червоні,

Стиглі, та невеличкі,

Як намисто в долоні.

 Мають кожна вуздечку.

Палець як розтовче –

Як маленькі сердечка,

Наче кров потече.

 Соковита, сповита

Під верхівкою літа.

Першим кущ дозріває,

Що порічки тримає.

 Смакота для дітей

На кущах уздовж річки.

Ми сім’єю всією

Обриваєм порічки.

Щоб полити огірки.

Спеку я передрімаю, –

Попрацюю в сутінки.

  Прополюю, поливаю –

  Вирощую врожаї.

  Я про осінь й зиму дбаю –

  Труди й помисли мої.

Щемких легенд про кращу долю!

Нас розділяє тільки крок –

Реальності суворе поле.

  Герої збурених подій,

  Дороговкази покоління!

  О, скільки зболених надій

  На них поклала Україна.

І вже ніхто їх не уб’є.

Безсмертність віри – їхня зброя.

Народ загинуть не дає

Своїм улюбленим героям.

Данило Кулиняк.

У степу українськім широкім

Крізь буденних миттєвостей пил

Подивися примруженим оком

  І побачиш: німі кістяки

  Оживуть, плином часу нескорені.

  Як сторінки у книзі, віки

  Вітер думки назад перегорне.

Подивився на погнутий меч –

Пролуна грізний заклик Олегів,

Печенігів негаданий смерч

І дніпровський згорьований легіт.

  Перед страхом рішучого кроку

  Подивись на минуле, на світ

  Ледь холодним примруженим оком…

Данило Кулиняк.

На берегах слов’янських рік.

На луки ті, де коней пасли,

Спустився часу пил навік.

  Вдивляюсь в бронзове люстерко

  І бачу предків тіні в нім.

  Їх не змогли сторіччя стерти,

  Не заглушив баталій грім.

Я чую смак гіркого диму,

Я чую бойові пісні.

З полянами іду незримо

На свято зустрічі весни.

  Дзвенить із глечиків урочо

  Вино у кубки золоті. Ми – вої.

  Під наметом ночі

  П’ємо за щирість у житті.

Ми поклоняємось Перуну

І дзвону мужньому мечів.

Загиблих палим. На плечі

Ніколи не носили труни.

  Над Україною галопом

  Промчали орди і бої…

  Через музейний сірий попіл

  Говорять пращури мої.

Данило Кулиняк.

Перед тобою в трепеті схилялись

Чужі народи, воїни, гарем, -

Покора твій життєвий шлях встеляла.

Але ніхто не вічний. Сива смерть

Підстерегла тебе в зеніті слави.

Бо в ночі таємничу круговерть

Чиясь рука свою зробила справу.

Принизливо як вмерти не в боях,

А у шатрі, недугою закутим…

А може, найкоханіша твоя

Тобі до меду додала отрути?

А може, щонайближчий із вождів

Прискорив твій кінець на цьому світі

І вогнище твоїх останніх днів

Байдуже загасив осінній вітер?

Повзе, повзе печальний караван,

Вся Скіфія огорнута журбою,

В осінній день насипали курган

В краю понуро-дикім над Сулою.

Ти був царем, а зараз ти кістяк,

Ти сам давно перетворився в порох…

Але чому замислено закляк,

Зіпершись на лопату, археолог?