1-ша і єдина Українська національна армія у Другій світовій

«І наче грім, як хмаролім,
проб'є луна - ввесь Кремль до дна:
іде в похід на дикий схід
Дивізія "Галичина"».

/Богдан Стефанишин
МАРШ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"
 грудень 1943/

Блукаючи нашим Вебом, знайшов цікаву біографію славного українця, генерала-поручника, життя якого пересікалося Запорозьким краєм. Це, - Павло Шандрук (1889 – 1979рр.). Він у 1913 р. успішно закінчив Олександрівське військове училище /штабс-капітан російської царської армії/. Учасник Визвольних Змагань 1917-1921 рр. Полковник Дієвої Армії УНР. З початку квітня 1920 року - командир бриґади 3-ої Залізної дивізії Корпусу Запорожців, який разом з польською армією брав участь у поході на Київ ("Wyprawa Kijowska"). 1928 року на доручення уряду УНР разом з групою українських старшин пішов до польського війська як контрактовий старшина. В 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінив в 1938 р. 

Перед початком Другої світової війни дістав командування 28-ою бриґадою польської армії, відзначився у боях проти фашистів під час Вересневої Кампанії ("Kampania Wrzeniowa"), і був нагороджений найвищим орденом Польщі Virtuti Militari від польського екзильного уряду в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів). Поранений дістався в німецький полон. Звільнений в 1940 році. 

Раптом цей поважний ветеран, безпартійний, замість аби опікуватися власною сім’єю і лікуванням своїх ран раптом починає добиватися якихось прав для українців у вже здихаючого фашистського уряду. Він мав би розуміти що може накликати великі неприємності на власну голову. Але Павло вперто стукає у двері високих кабінетів і добивається свого. У березні 1945 року німецький уряд нарешті визнав українців як союзну сторону у війні. Маючи чин генерала-поручника, Шандрук активно приступає до формування Української Національної Армії (УНА). Вже 28 квітня Дивізія СС «Галичина» стала 1-шою Українською Дивізією у складі УНА і відбулося урочисте складання присяги на вірність Українському Народові на руки генерал-поручника Павла Шандрука. Так постала 1-ша УД УНА. 

 Стараннями генерал-поручника Шандрука дивізія "Галичина", тобто вже «1-ша дивізія УНА» не була видана на розправу більшовикам, незважаючи на всі їхні домагання. /Деякі дивізійники (польське джерело подає 176) уникли навіть довгого сидіння в англійському полоні в Італії після закінчення війни, бо перейшли до армії ген. Андерса, що вважалася "аліянтською"./ Може просто пожалів генерал-поручник молодих вояків з дивізії зброї СС «Галичина» і кинувся їх рятувати!? Але згадайте скільки фронтів українських було у Сталіна і був наказ Берія та Жукова від 1944 року, про те, щоби за кожними п’ятьма українцями у регулярних військах приставити одного «брата-москаля» для нагляду. Всього Павло міг не знати, але «Маніфест Комуністичної партії» Карла Маркса у Німеччині не належав до заборонених книг. І на досузі Павло Шандрук міг спробувати перекласти його на українську мову. Просто щоб, за звичкою, краще пізнати свого давнього супротивника, тим більше, що останній впевнено наближався. По тому, маючи військовий досвід війни з «совітами», він не потребував ознайомлення з книжкою Віктора Суворова «Ледокол». 

Напевно Павло Шандрук зрозумів, що в плани жорстокого та наглого Сталіна зовсім не входило зупиняти навальний наступ своїх загартованих війною військ на якійсь непевній «лінії» зустрічи з якимись непевними союзниками. Тому він кинувся у владні кабінети вже конаючої Німеччини, аби виправляти дурню допущену фюрором на самому початку німецько-радянської війни. По створенню такої-сякої армії він «кидає» німців і, я чув, без пострілу «здав» її "аліянтським" військам. Тобто випередив «генералісимуса». Бо якби Сталін зустрівши війська «союзників», надумав би піти війною і на них, то на боці "аліянтських" військ вже виступила б загартована в боях з «совітами» ціла українська, справді національна, армія. Це, по-перше на випадок перемоги над Сталіном, давало б підстави новим союзникам України визнати нарешті її існування, і по-друге, як завжди, українці б рятували від навали чергової, вже червоної, орди невдячну Європу. 
Напевно Сталіну доповіли про створення 1-ї УНА, як і про перехід її до «союзників». До того ж наклався на цю маленьку вісточку ще факт війни на українських теренах з українським народом, зумовлену намаганням виселити його в «різні місця Радянського Союзу», і досить вдалий збройний спротив цій політиці ОУН-УПА. І органи шептали про незадоволення українців своїм становищем «гарматного м’яса», в «Українських Фронтах», де правили бал москалі і жиди. Треба дати належне Сталіну. Він був не настільки дурний, щоб нагло плювати в душу українським воякам, як це зробив кремлівський карлік зовсім недавно. Правда і вояки були відважні, молоді, досвідчені і добре озброєні. Шансів перемогти було небагато. Тому він наказав зупинити війська після зустрічи з «союзниками».

Щиро вдячний за матеріали нашому Вебу. 
  Докладніше про Павла Шандрука можна прочитати на сайті:

http://www.galiciadivision.com/links/