Богу принесу серце сокрушене,
В ньому нічого уже нема,
Витекло все, цілісність зрушена,
Там лише холод і зима.

Може загоїть, наповнить любов'ю
Й з серця жива вода потече,
Може я стану інакшим собою -
Зміняться очі, душа і лице.

Може інакше світ буду бачити,
Може наповнюсь Світлом Святим.
Може Бог схоче мені пробачити,
Що часто йду я шляхом не тим.

Може наверне, може покаже,
Як далі йти й не блукати як,
Може мій шлях правильно ляже...
Може я зможу прийняти все так.

Дай, Боже, народитися Згори
Та прийняти Тебе, немов Твоя дитина,
Хай Світло Твого Духу у душі горить,
Нехай у тьмі душа без Тебе не загине.

Тебе не дай забути, впавши у гординю чи пиху,
І відвернутися не дай від Тебе у важку хвилину.
Якщо зверну колись кудись з Твого шляху,
То наверни, мов блудного прийми до Себе сина.

Дай, Боже, щоб не ранив Тебе Батька я,
Щоби до Твого болю моє серце не счерствіло,
Щоб нерозумність, твердошкірість, сліпота моя
Від Тебе, Боже Мій, мене не віддалили.

Колись ще таке написалось http://blog.i.ua/user/2802839/2337827/

Вона без нього зможе
Також він зможе без неї
Їм краще разом може
Як жити душа душею

Вони вміють так і інакше
І можуть як заманеться
Відштовхують часом краще
Від гіршого серце рветься

Вони витривалі дуже
Є міцності запас звикли
Так легко з тепла в стужу
Їм легко і важко... Десь зникли...

Навіяно http://blog.i.ua/user/8127885/2351103/

Десь між реальністю і сном
Нас заганяють мрії,
Немов обпилися вином
надмірної надії.
Вином страхів , вином бажань
Ми не на жарт сп'янілі,
Йдемо дорогою страждань
Й безглузді ставим цілі...

Там, де заходить сонце, закінчується день, прощаючись зі світом останніми сонячними променями та рум'яним краєчком неба... починаються сутінки... ніч... безкрайнє нічне небо з зірками... зникає Земля....
В цій глибині легко загубитися... перетворитися на маленьку піщинку посеред космосу, залишену без світла і тепла посеред безмежного комічного океану, до якої нема справи нікому.... крім близьких і ранкового сонячного світла...
До ранкового світла ще далеко, близькі сплять... навколо тиша... Голосно, не так, як вдень, чути в серці відлуння минулого дня, відлуння відчуттів, почуттів та емоцій... Дещо проноситься буревієм, дещо віє легким приємним вітерцем, ніжно обіймаючи приємними спогадами...
Поки в душі щось відбувається - внутрішній світ перетворюється на всесвіт не менший за розміри Вселенної. Там сяють свої спогади-зірки близькі та далекі, гріє своє сонце, міняються пори року з теплом, дощем, спекою, квітами, співом птахів, осіннім багряно-жовтим прощанням з чимось, сковує зимовий холод та випадає сніг...
Але як тільки все це стихає, то перетворюєшся на забуту піщинку в космічному просторі, до якої нема справи самому собі, а тим паче велетенським планетам, зіркам, галактикам...

Життя - воно таке... Поки воно в тобі - воно все, що ти маєш і воно нічим не менше Всесвіту, воно зменшується і розширяється пропорційно до того, що ти можеш вмістити, воно таке, чим ти його наповняєш....

Сон...

Він слідчим є і суддею
Та катом готовий стати,
За міркою він своєю
Готовий всіх покарати.

Він сам і хабарник й злодій,
Наклепник, але йому можна.
Так завелось в його роді -
На це має право кожний.

Його ж чіпати не можна
Бо це, мов його розпинають,
Від цього йому тривожно
Та спокій зовсім втрачає.

Усім тим, хто з ним не згідний,
Готовий він показати
Жорстоко, щоб не безслідно,
Страшну таку Кузькіну мати.

Навіяно http://blog.i.ua/user/8127885/2348244/

За щастя боротись - не переборотись...
Ще ця перемога й блаженства пік?
Ще подолати всіх тих, хто проти
Й не спиниться кроків щасливих лік?

Ще одна тисяча, мільйон, мільярд...
Й сказати вже можна душі "радій"?
Дотепний та влучний ще один жарт
І радість настане від всіх подій?

Куди б завела нескінченність нас,
Якби не проста вкрай банальність -
Закриті справи, очі, спинений час
Та крок в трохи іншу реальність?