Я просто йду

Я просто йду і не шукаю слави,
Мені б святе з душі не розгубити
Та не звернути ні наліво. ні направо
З дороги "ВІРИТИ, НАДІЯТИСЬ, ЛЮБИТИ".

Душею до тепла і світла б дотягнутись,
Щоб в тьмі і сирості вона не заржавіла,
Щоб те, що цінне міг відчути і збагнути
Та в побуті земному не згубити крила…

Я просто йду – не вчу нікого жити
Бо сам не вмію, а щодня лиш вчуся.
Хоча втомився помилки робити -
Надіюсь, що крізь них до істини прорвуся…

PS Це якби навіяно віршом Шевченка про долю. Близький мені цей вірш, крім останніх двох рядків. Їх я і переписав на свій лад. Давно це було...