не знаю

Життя, зараз виразно я розумію,
Що тратитись я на тебе не вмію:
Мої розрахунки ти легко ламаєш,
Душевні пориви не все ти сприймаєш.

Давало, Життя, ти звичайно багато.
Мою прямоту виправляло горбато.
Ти завжди робило усе, як хотіло.
Плетусь за тобою кудись я невміло.

Мене то за руку ведеш, то штовхаєш,
Вперед відпускаєш, то чомусь зупиняєш,
То змушуєш з всім мене примиритись,
То з світом цілим за правду сваритись...

У тебе мотиви свої - їх нелегко пізнати.
Щось хочеш навчити чи просто погратись?
Кудись ти ведеш чи просто минаєш?
Ти цього не кажеш і я цього не знаю...

Та все ж я до тебе щодня прислухаюсь,
Пізнати, навчитися щось намагаюсь.
Ти можеш казати, а я можу не чути.
Моя глухота-глупота сестра рідна отрути.