Минає день. Зникають всі його турботи.
Сон затирає дійсність, що навколо.
Не знаєш до пуття там де ти й хто ти.
Там інший простір й час, життя і доля.

Нема там ланцюга подій причинно-наслідкових,
Що від народження до смерті є в житті,
Там часто епізодів вир практично випадкових,
Потік обставин, емоцій, почуттів і відчуттів.

Бувають неприємні сни, бувають милі.
Сон розриває наш реальності ланцюг.
Буває, що кидає у болото чи дарує крила,
Відкинувши багаж провин або заслуг.

А може там не все так випадково?...
Можливо просто там інакше бачення буття,
Інакші розріз і відлуння має справа й слово.
Такий собі альтернативний погляд на життя?..

Приходить сон, коли долає денна втома,
НесЕ він в інший світ, щоби від цього відпочити,
Де б ти не був, дарує відчуття, що ти вже вдома -
Сам у собі, все зачекає й можна мить спинити.

Торкається промінням сонце з далини
Теплом ласкавим, непекучим, ніжним,
Наче в щоку цілує й каже: сум свій прожени,
Твори життя з добром, як з каменем наріжним.

Легенький вітер обіймає м'яко, тонко так
Приємним дотиком, щоб шкоди не завдати,
Немовби всім навколо подає від себе знак,
Що кращого нема нічого, аніж міру знати.

Хмарки в блакиті неба, наче білі кораблі
Міняють форму, шляхом десь своїм пливуть,
Казковими вони здаються всім з землі
Й мінливу розкривають всього світу суть.

А поміж зелені дерев співають солов'ї
Пісні про те, як гарно в цьому світі жити,
Коли спрямуєш до прекрасного думки своЇ,
То й будень стане святом, щоб йому радіти.

Погожий теплий день веснянолітній чим не рай?
Там зайві злоба, війни, сльози, біль та горе,
Над мирною землею синій мирний небокрай,
Чудово, коли зло мовчить й добро говорить.

Після днів теплих й погожих
Ледь вище нуля й дощить,
Весна зупинилась схоже,
В понуру пірнула мить.

Тремтить від холоду листя,
Що з бруньок щойно з'явилось,
Мов сплутало пору і місце
Та зовсім не там опинилось.

А з неба кольору сталі,
Де й сліду від сонця немає,
Мов сльози з лиця в печалі
Холодний дощ накрапАє.

Не заходить хай сонце над гнівом,
Хай не стануть, як ніч, душі темні,
Щоб все ж бачити те, що важливо -
Речі добрі, потрібні й приємні.

Нехай промені світла не гаснуть
У серцях, головах та душах,
Нехай гніву пориви вчасно
Затихають й добро не розрушать.

Добрий гнів, котрий зло проганяє,
Не руйнуючи повністю все,
Лиш такий хай в житті буває,
Дещо виправить - не рознесе.

Не затьмиться хай сонце за гнівом
Й навіть дні хай не стануть темні,
Нехай шанс, що все буде щасливо
Не зникає й в часи буремні.

Весна обіймає своїм теплом

Та спрагою жити все напуває,

Прощається світ із зимовим сном,

Цвіте, оживає, барв набирає,

Звучить щебетанням і співом птахів,

В повітрі духмяні пахнуть квіти,

З веселки у небі букет кольорів -

Дарунку такому гріх не радіти.

Темрява у погляді і темрява у діях
Та не видно світла у очах,
Лихом від душі цієї віє,
До вподоби сіяти їй жах.

Невдоволене лице скривила злоба,
Всередині ад у ній палає...
Довбанутість - це страшна хвороба,
Ліків від такого ще немає.

Милозвучний концерт ранковий -
Ода радості від пернатих.
В них світанок щодня святковий
З співом, щебетом жвавим й завзятим.

Вони раді сонцю чи зливам,
Чи й туману у день весняний,
Ранок в них - привід бути щасливим
Серед квітів навколо духмяних.

В світ знову приходить весна,
Щоб з мертвого сну розбудити,
Співуча, в цвіту й запашна
Прийшла вона все оживити.

Теплом обіймає весь світ
Від вдячності він розцвітає,
Забуде про холод і лід,
На радість весна надихає.

У неї є чари й правА
Навколо все оновляти.
Їй легко творити дивА
Та сенс життю дарувати.

Серед холоду навіть зимою
І в морозний пронизливий вітер
Є тепло, яке все є з тобою
Й будь-коли тебе зможе зігріти.

В непросвітній темряві ночі,
Що малює у чорне всі фарби,
Де безсилі стають твої очі,
Пам'ятай - є в душі твоїй барви.

Коли світ весь тебе залишає
І нема більш ніде дружніх рук
Бог молитви від тебе чекає -
Ця молитва до Нього це стук.

Він відчинить, дасть світла й тепла,
Що в душі засіяє й зігріє,
Нестрашні будуть холод і мла,
Жоден вітер цей дар не розвіє.

Другом й Батьком може Він стати
В час важкий на життєвій дорозі,
Зможеш з Ним і те подолати,
Що ти сам здолати не в змозі.

Засипає снігом сліди,
Затирає чиїсь кроки,
Вже не видно звідки й куди -
На землі лише білий спокій,

Засипає стежки та поля,
Затирає усі темні плями,
Де була квітуча земля -
Ніби літо не було з нами.

Білим аркушем стає світ,
Стерто все про літо і осінь,
ТеплО й барви, лиш сніг та лід
Й біле небо закрило просинь.

Притрусило гілки дерев,
Білі сукні вдягли ялинки,
Одяг, наче у королев -
Мов алмази сяють сніжинки.