Нічого особистого, тільки бізнес.

            Петро Олексійович Порошенко роздивляється медичний атлас людини. Поряд, в позі зю, схилилася Супрун. Чи то міністр здоров'я, чи в.о. чи чорт ії знає, хто така.
            - А це що? - запитує Петро Олексійович.
            - Це селезінка, - Супрун.
            - І скільки вона коштує? - Порошенко.
            - Ніскільки. Селезінку не пересаджують. Без неї людина може жити.
            - Погано - розчаровано сказав Петро Олексійович.
            Порошенко почав щось рахувати, тикаючи ручкою по атласу, - я тут нарахував 15 органів, це все, що є у людини на продаж?
            - Ні, Петро Олексійович, - відповіла Супрун, - можна продати кров, сперму, костний мозок, яєчники, волоси, багато чого. В середньому людина коштує 1 млн доларів.
           - Да? - приємно здивувався Порошенко.
           - Так, - ствердно відповіла Супрун, - але стабільних цін нема. Наприклад одна людина хотіла продати свою нирку і влаштувала в інтернеті аукціон, так там ціна піднялася до 7,5 млн доларів.
           Петро Олексійович радісно підскочив на стільці, почав інтенсивно чухати в проміжності, очі заблискотіли, рот почав то відкриватися. то закриватися від здивування. Ця новина його приголомшила.
          Хвилини дві він перебував в такому стані, потім нарешті зміг вимовити, - А клієнти у вас є на всі ці органи, замовлення?
          - Є, - каже Супрун, - і дуже багато.
          - Так, все через мене щоб проходило, - стукнув пухкеньким кулачком Петро Олексійович, - все, абсолютно. Мої там 80%, решта ваше.
          - Ну Петро Олексійович,- взмолилася Супрун, - це неможливо, я ж не одна, треба все організувати, налагодити весь процес, там багато людей задіяно.
          - Добре, мені 60%, а решта на процес, - погодився Порошенко.
          Він знов почав розглядати атлас.
          - А ну, скажіть, які тут ціни?
          - Ну дивіться, - Супрун схилилася над атласом. - ось серце, це в середньому 80 тис доларів, печінка, 50 тис. печінка від 30 до 120 тис доларів, костний мозок 30 тис, роговиця ока 5 тис....
          - Чудово, дуже чудово, - задоволено вимовив Петро Олексійович, - а в кого треба брати ці органи. у живих, чи у мертвих можна?
           - Взагалі-то, у живих в більшості, які вже повинні ось-ось померти, - відповіла Супрун, - але наприклад нирки, можна взяти у щойно померлої людини. Але все ж таки краще брати все у ще живої людини.
          Петро Олексійович взяв звіт про кількість загиблих та поранених на фронті, про тих, хто знаходиться в лікарнях, і про смертність в Україні. Почав все це переглядати, щось рахувати на калькуляторі та вигукувати - О! Клас! Чудово! Ти дивись!. Радісна посмішка не сходила з його обличчя.
          - А можна так зробити, що людина все ж таки повинна вижити, а вона померла? - запитав Порошенко.
          - Ну можна звісно, - відповіла Супрун, - у нас вже почало так відбуватися. І з пораненими, і просто з людьми, які потрапили в лікарні. Ось ми збираємося припинити фінансування багатьох програм, і взагалі закладів по онкології, туберкульозу та по інших думаємо. Смертність вже почала збільшуватися.
          - Молодець, пані Супрун, - зрадів Порошенко, - давайте, все що можна, позбавляйте фінансування, ці гроші переводьте мені на офшор, я дам вам схеми. Знаходьте клієнтів на органи. Тільки ще раз, все через мене. І 60%, запам'ятали?
          - Так, - кивнула головою Супрун, - вам 60 нам 40.
          - Все, - простягнув руку Супрун Порошенко, - йдіть працюйте.
          Супрун вийшла з кабінету.
          Петро Олексійович у збудженому стані підвівся зі стільці, підійшов до вікна за яким пенсіонери вимагали підвищення пенсій, радісно їх привітав. та помахав рукою.
          Потім підійшов до телефону, підняв трубку, і командним голосом вимовив в неї - З'єднайте мене з Путіним.
          - Тібе чіво, Петруха? - гаркнула трубка голосом Путіна.
          - Здравствуйте, Владімір Владіміровіч, - вже запобігливим голоском зашелестів Порошенко, - как ваше здоровье, как себя чувствуете, как...
          - Заглохні, козліна, - перервав Путін цю улесливу зливу, - чіво нада, гаварі.
         - У мене маленькая просьба к вам, - заметушився Порошенко, - не моглі би ви начать наступленіе і обстрел на фронте? Ну, напрімер, в Авдеевке?
         - Я тебя знаю, падлюку, - каже Путін, - ти просто так нічево не делаеш, наверное опять бабло хочеш закосіть? Сделаю как просіш, только мне 30%, понял? Попробуеш наіпать, я все равно узнаю.
         - Хорошо, хорошо, Владіміір Владіміровіч, - запевнив Порошенко.
         - Все, завтра начну, - відповів Путін, - а теперь пошел нах.
         Порошенко обережно поклав трубку, відкинувся на стільці і з блаженною усмішкою закотив очі....

p.s, Ось таке художнє есе в мене народилося, спостерігаючи за рухами та діями цієї мразі, яка зараз знищує Україну та українців. Чи відповідає все це дійсності, чи ні, але думки таки з'являються. А якщо з'являються, то мабуть і підстави є....