Тарас Житинський завітає у Луцьк

Це відбудеться сьогодні у Луцьку в пивному клубі Майдан  

Трохи про Тараса Житинського.

Тарас Житинський – іванофранківець, батьки якого були в УПА. Більше десяти років живе в Лондоні і створив там гурт "Земляки". Лауреат фестивалю "Червона Рута-91" у Запоріжжі, лауреат Конкурсу молодих виконавців популярної пісні Міжнародного фестивалю "Слов'янський базар-92". Отримав Гран-прі на фестивалі української патріотичної пісні "Повстанським плаєм-2007" в Івано-Франківську.

Щороку Житинський разом із дружиною Марією і дочкою Іриною навідується в Україну — до родичів. Окрім того, Тарас намагається "захопити" по максимуму різноманітні літні імпрези, презентуючи щоразу нові композиції. Зокрема у 2008–му на фестивалі "УНІЖ", який влаштувала столична агенція "Наш формат", він представив свій альбом "Пісні козаків", виданий тією ж агенцією. "Ми заприятелювали з шефом "Нашого формату" Владом Кириченком, унаслідок чого було видано мій свіжий матеріал, записаний у Лондоні, — розповідає Тарас. — "Пісні козаків" — це гайдамацькі, стрілецькі й козацькі пісні різних часів і з різних теренів країни. Пісні "Ой у 1791 році" та "Любо, братці, любо" були записані етнографом Олександром Грибом років десять тому на півдні України. Насправді "Любо, братці, любо" в оригіналі завжди звучала українською, адже у війську Нестора Махна 98 відсотків бійців були етнічними українцями. І ця пісня була чимось на зразок махновського гімну і нині є фольклором для анархістів усього світу. Альбом "Пісні козаків" виявився одним із найбільш затребуваних у 2008–му серед новинок компанії — напевно, це було пов'язано з тим, що у 2007–му Тарас отримав ґран–прі на фестивалі "Повстанським плаєм", а також органічно влився у програму фестивалю "УНІЖ". 
Наступним кроком було видання у 2009–му одразу двох позицій — альбомів "Козацькі балади" та "Їхали батяри". Перший і за стилістикою, і за настроями ніби продовжує диск "Пісні козаків", але вже під кутом мужньої чоловічої баладності, елегійності. Тут Тарас виконав відому пісню О. Веремчука "Курінний" та одну власну — "Там на ставі". Диск "Їхали батяри" має підзаголовок "Галицький шансон", представляє музику закарпатського композитора Ігоря Іванціва і справді дає певний зріз сучасної батярської пісні, іншими словами — дає уявлення про міський фольклор довоєнної Галичини, який у 20—30–ті роки становив надзвичайно строкате й колоритне полотно із цілим спектром суто галицьких характерів. 
Уже кілька років у Великобританії функціонує створена Житинським група "Земляки", складена з наших "колишніх", яка грає і народну пісню, і авторський репертуар. "Земляки"мають непоганий концертний ангажемент по всій Англії, але поки що, за певних причин, не можуть відвідати Батьківщину, а точніше — покинути Великобританію. Сьогодні Житинський виношує доволі амбіційний проект — запис авторської пісенної програми із залученням справжнього симфонічного оркестру і за участі дочки Ірини. "Відтоді як Ірина отримала ангажемент на сцені Оперного театру в польському Вроцлаві, — каже Тарас, — я весь час обмірковую нашу спільну програму, яка б схрестила мою манеру співу, де, окрім народної музики, присутні впливи блюзу і класичного року, з оперним вокалом моєї дочки. Поки що заважає лише те, що запис живого симфонічного оркестру в Англії є надто дорогим задоволенням, а імітувати звучання оркестру за допомогою електроніки — не хочеться... 
"Стовідсотковий пілігрим" — так визначив свою долю і спосіб життя сам Тарас Житинський. "Завжди відчуваю себе у дорозі, — пояснює він. — Зупинки бувають довшими чи коротшими, але головне — наповнити їх сенсом, тобто — творчістю. І рухатися далі..."