Пам'яті голодомору

 Дан Берест

ПАМ'ЯТІ ГОЛОДОМОРУ Стоїть закам'яніла мати Край шляху з мертвим дитинчам, На жаль, не в змозі розказати Сучасним нелюдам-катам, Як мерли з голоду невинні, Бо так намислили в Кремлі І втілили на Україні Номенклатурні холуї. Вона стоїть на постаменті, Дитя тримає на руках, І скам'янілі очі мертві Скорботно дивляться на шлях. В очах закам'янілі сльози, В душі закам'янілий жах Від нездоланної загрози, Що тліє в нелюдах-катах. Вони під прикриттям мандатів Існують за сучасних днів, Бо половина депутатів З колишніх нелюдів-катів. За велелюдної жалоби, Що відзначається в наш час, Сучасні українофоби Мертвлять голодомором нас. Тож мусимо за себе дбати, А не кохатися в журбі; Якщо катів нам не здолати – Готуймо пам'ятник собі.