Після того, як моя мати прочитала вібіркову частину моїх блогів, я ніяк не міг надивуватись її поведінці. Вона начебто летала над землею, раділа та сяяла щастєм. Ті записи, що їй сподобались найбільше - вона перечитала усім своїм подругам, а мені телефонувала по декілька разів на день, щоб сказати, як вона мене любить. (я здогадувався, що мій блого-подарунок не залишить її байдужою, але не в такій ступіні... така реакція мене вразила!) Я сподівався, що таким чином я зможу надати їй відчути мою любов і довіру до неї. Я дуже хочу, щоб вона була щаслива, тому при можливості завжди роблю для неї щось приємне.
Ми замало спілкуємось. Набагато менше, ніж це було раніше, у дитинстві, весь свій вільний від школи та прогулянок із друзями час - я дарував ї. Ми годинами спілкувались на різні теми, і частіше не наодинці віч-на-віч, а в компаніії друзів... в компанії наших спільних друзів - її, моїх, та мого брата. Збирались у великій кімнаті та разом грали в різні ігри, більшість яких були вигаданими кимось з тих, хто збирався. Ми спілкувались на різні теми, і кожен мав можливість висказати свою думку, та обгрунтувати своє ставлення. Ми ділились один з одним своїми хвилюваннями, думками, намірами, сподіваннями, та всім іншим.
Близько з 11 років у мене фактично почалось самостіне та доросле життя. Я б сказав, що насправді воно у мене було не самостійним, а "самостійненькуватеньким", і не дорослим, а "дорослуватеньким". Бо в 11 років, навіть не маючий ніяких обмежень, та маючи змогу робити будь-які речі, як справжня доросла людина -- я був просто маленьким хлопчиком. Я самостійно заробляв власні гроші. По вихідних я продавав на радіоринку ігри програми для компьютерів, які сам за свої кошти купляв, та копіював у себе вдома на перепродаж. А у школі заробляв на "платних консультаціях", якими досить часто погоджувались користуватись мої знайомі. Мої заробітки іноді були більші за зарплату моєї мами... Після отримання фінансової незалежності, незабаром мав і териториальну. Ще до закінчення школи я зняв собі квартиру та жив у ній окремо тоді, коли не хотілось залишатись на ніч вдома. Потім взагалі поїхав жити та навчатись у Київ на довгі 4 роки...
Все більше й більше мені часто не вистачає відчуття, що вона десь поруч зі мною, і що можна будь-якої миті зазирнути у її очі... І знаю, що вона відчуває те ж саме до мене і мого рідного братика. Але повернути минуле неможливо. Тому, діяти потрібно саме зараз, бо "потім" не починається в майбутньому, а вони разом приходять відразу наступної хвилі після "зараз"!
Моїм першим кроком назустріч до неї були ті декілька записів... У відповідь вона зробила просто велетенський стрибок до мене. І я не зміг вигадати нічого кращого, ніж відкритись їй повністю, із всіма своїми турботами, гріхами та таємницями, які тримав у собі та не дозволяв потрапити матусі на очі, та труїти їй життя. Я зібрав всі записи, що збереглись у мене за весь цей час, без цензури, без вирізань, приховувань та утаювань. Все як є. Все моє "Життя в лайні із шоколадом!"... Звісно-ж, попередивши, що деякі речі буде сприйняти дуже не просто.... І що потрібно весь час пам'ятати, що ті записи - всі про минуле, і хвилюватись за мене в тих моментах, про які я там писав - вже марно, запіздно та взагалі не варто...
Наступної ночі ніхто з нас не спав. Я хвилювався, що даремно це зробив, і що цим міг зашкодити їй...
А вона не спала, бо читала та не могла зупинитись... Розповідала, що багато плакала, багато раділа, багато разів замислювалась... і, що дуже любить мене. Коли мати каже, що вона мене любить - більше нічого казати не потрібно. Далі я і сам все розумію. В цих словах присутні всї її думки та почуття, яки копичились в ній роками, та не мали можливості вихлинутись..
Через декілька днів вона сказала, що написала ще один "пост до свого неіснуючого блога", і протягнула мені декілька аркушів паперу із словами "Це про мене, і я хочу, щоб ти теж почитав про мої думки"
Коментарі
Гість: Ogin
17.09.08, 19:43
Злая_тётка
27.09.08, 19:59
TatianaR
39.09.08, 14:59
Знаєш, оце, читаючи твої записи про стосунки з мамою, про тебе самого, про те, як ти сам себе уявляєш, я збагнула, що всі ми з дитинства - усі наші проблеми чи здобутки, всі з дитинства... і чомусь дуже важливо, щоб тебе розуміли й підтримували близькі люди... Насправді, так часто не буває
Ханік
49.09.08, 15:21Відповідь на 3 від TatianaR
TatianaR
510.09.08, 08:52
Послухай-но, Колю, мене дуже цікавить таке - коли ти зняв собі окрему квартиру у школі, як твоя мама на це реагувала? і що думав ти тоді - тобі хотілося свободи абощо?
Ханік
610.09.08, 09:15Відповідь на 5 від TatianaR
По-перше, у мене тоді була дівчина. По-друге, мені було цікаво, як воно - жити самостійно, окремо від батьків...
І матусі моїй теж це було цікаво (-:
TatianaR
710.09.08, 09:51Відповідь на 6 від Ханік
У твоєї мами, мабудь, міцні нерви... я б цього не пережила... А скільки ж тобі тоді літ було, друже?
Ханік
810.09.08, 09:56Відповідь на 7 від TatianaR
16 років (-;
зрозумій, я все-одно бачився із усіма, спілкувався, і мама завжди могла приїхати до мене в гості, щоб впевнитись, що у мене все гаразд.
навіщо хвилюватись? (-; Повір, у мене завжди є щось таке, за що можна хвилюватись більше, ніж за моє самостійне життя (-:
TatianaR
910.09.08, 10:01Відповідь на 8 від Ханік
Бачитися - то одне, а от як там та дитина сама живе, ходить у школу, ні... Я не уявляю, як це можна спокійно пережити... у мене страженно розхитані нерви
Ханік
1010.09.08, 10:07Відповідь на 9 від TatianaR
моя мама особлива