Що за вечір... або "Казнащо" від пана Боріса

Тож, сьогодні перший навчальний день передостаньої сесії в моєму житті… Першою парою був предмет “Історія української художньої культури” на якому зібралося аж сім осіб, хоча мало б бути близько тридцяти. Його нам викладає пан Грициненко, - вельми цікавий, хоч і дивний викладач захоплений метафізикою культури… Висиділи, наступний предмет “ділова українська мова” яку нам викладає молода та чарівна викладачка, але сьогодні пара відклалася, нас дружно внесли в список і відправили в головний корпус на Бурсацькому узвізі де мав відбутися творчий вечір І. Боріса, дуже солідного викладача акторської майстерності, він знайомий в театральних колах не лише Харкова, але й інших областей, як великий професіонал… Трохи про нього з позиції студентки… Це високий і дуже мужній чоловік з неймовірно гучним та приємним голосом зачувши який всі студенти дружно затихають і ховають голови в пазухи… Пан Борис один з небагатьох викладачів у нашій Академії який розмовляє українською мовою, і то дуже гарно, навіть з легким західно-українським акцентом. Він якось приймав в нашої групи режисерів залік з акторської майстерності яку вів пан Тополєвський. Після того заліку я довгий час почувалася незручно, адже критика пана Боріса безумовна… А тепер ми йшли на його творчий вечір присвячений дням Т.Г. Шевченка… Зізнаюся, я готова була побачити на тому вечорі все, що завгодно, тільки не те, що бачила… А побачила я суцільну, нізчим не зрівняну КАТАСТРОФУ… Що ж Ви так, пане Боріс!..
  Зайшли ми до актового залу на другому поверсі - дуже розкішний актовий зал дроблений в стилі Барокко, наша група колись на його сцені ставила комплекс вистав під керівництвом того ж самого пана Тополєвського. В залі були присутні кілька нещасних студентів яких так само “добровільно” за шкірку привели сюди і багато викладачів, окрім того три оператори які знімали все те дійство… Мені з моїми колегами відразу впало в око непрофесійне розташування операторів… А колись в моєї групи було завдання від пана Боріса зняти на відео одну з його камерних вистав за якимсь старим українським твором, і тоді він нас страшенно доймав керуючи де нам треба ставити відеокамери, хоча насправді він тямив в цьому менше ніж ми - другокурсники… Та гаразд, аби тільки він не обурювався своїм басистим голосом ми робили як він казав, хоч і бачили, що виходить казна що… Але сьогодні, побачивши цих солідних операторів в мене мимоволі долоні почали свербіти… Тож, повсідалися ми (я, і двоє моїх колег) та почали чекати…Спершу на сцені з’явилася дівчина з текстом, яка коротко і не дуже вдало начитала нам біографію Шевченка, за нею на сцену вийшла співачка яка виконала пісню в супроводі гри на фортепіано… І тут мені почало ставати незручно… Знаєте, Бог не нагородив мене здатності до співу - зовсім, чи може це через брак практики - не знаю, однак співати мені категорично заборонено тому писок свій я не розтуляю при людях, навіть при родичах, однак в мене чудовий музичний слух (це дійсно є) і від звуків які почали долинами зі сцени мене вкрила гусяча шкура… Не сперечаюся, голос у дівчини співучий, - коли певну частину пісні вона співала тихо та лагідно, але, коли вона набирала голос і піднімала його по самоє нєкуда звуки були такі ніби хтось дряпає скло… Хоча, одному моєму колезі було байдуже і він успішно вирубився в сидячому положенні тоді як я з іншою колегою мали слухати ці жахливі, пронизливі звуки… Періодично зирали на вихід… От дідько, - оператор загородив, не вибратися… Сидимо, шиї повтягували і “насолоджуємося тортурами” доки двоє викладачів позаду, активно ігнорували все що відбувається запальними бесідами на усілякі теми… Продовжуємо сидіти… Показали коротенький фільм російських колег на честь відкриття пам'ятника Шевченкові в Петербурзі… Гаразд, проїхали… Аби якось вбити час витягнула лептоп і почала перевіряти почту через інтернет (всеодно за колонами сидимо і нас ніхто не бачить), похизувалася фотографією свого віртуального друга і знову сидимо… А той мій інший колега продовжує спати мирним сном… На сцену вийшло кілька акторів і почали грати уривок з якогось твору Шевченка… Я сиджу в ступорі… Актори розмовляють так, ніби не п’єсу грають, а розмовляють з даунами в залі - повільно, протяжно і монотонно, певно це мало б виглядати журливою п’єсою, однак виглядало вкрай по-дурному, до того ж постановка була жахлива (пан Тополєвський ознайомив нас з усіма правилами гри на сцені)… Озирнулися… Операторів поменшало, скоро будемо готуватися до дезертирства… Почали лунати оплески і тут мій сплячий колега, не тямлячи, що трапилося також почав набивати долоні… Заспокоїлися… Мені здавалося більше зіпсованим вечір вже не буде, однак я помилилася… Ох, як я помилилася! На сцені знову з’явилася дівчина з текстом (вже інша) і почала начитувати романтичні історії з життя Шевченка… І тут мене перекосило ніби від інсульту… Дівчина начитувала текст українською мовою точнісінько так само як це робить “шанований” всіми нами міністр, пан Азаров… В мене серце кров’ю облилося, від заціпеніння я навіть забула про план втечі… І пан Боріс дозволив цій дівиці вийти на сцену?!! Як він дозволив цьому статися, і це в розкішній залі актового залу АКАДЕМІЇ КУЛЬТУРИ на вечорі присвяченому Шевченкові!!!  Як він взагалі після цього нелюдського блюзнірства зможе спати?!! Зі стану заціпеніння мене вивів “сплячий” колега який двозначно кинув погляд на вже звільнений вихід… Не довго думаючи, без вагань, я разом з іншою колегою схопила манатки і вибігла в коридор, де ще довго лаялася і обурювалася не зважаючи на оператора який там стояв налаштовуючи свою камеру…

   Зізнаюся, це було моє перше і таке сильне розчарування паном Борісом, до цього, я дуже поважала його і вважала одним з найбільших перфекціоністів, - попри вкрай тяжкий характер... Однак цей вечір дуже мене вразив і збентежив, такого знущання над нашою національністю, та ще й на святій театральній сцені яку дуже поважаю і ціную, я ще не бачила... І коли б під час мого з колегами дезертирства хтось з викладачів спробував нас зупинити, пан Боріс відчув би моє розчарування повністю, бо щойно я втрачаю повагу до людини - яке б становище в світі вона не займала, я перетворююся на безпринципну і жорстку особу, яка не приховує своїх мотивів та намірів...