РФ-ія - перманентне царство брехні.

  • 13.01.16, 22:00
Россия — царство лжи! Крещендо обманов, мнимостей, иллюзий!

Россия — царство лжи! Крещендо обманов, мнимостей, иллюзий!

На России все, от мала до велика, обманывают и лгут: эта страна — фантасмагория, мираж, империя иллюзий.

Oleg Cheslavsky 5 января, 12:31«Россия — царство лжи. Ложь — в общине, которую следовало бы назвать мнимой общиной. Ложь — в помещике, священнике и царе. Крещендо обманов, мнимостей, иллюзий»! – писал о Росси французский историк Жюль Мишле (1798—1874) автор написанного в начале 1850-х годов цикла статей о России.

Мишле не просто так задался вопросом России, поводом для изучения ее послужило знакомство с изданным в 1851 году во Франции сочинением Герцена «О развитии революционных идей в России». Мишле был покорен рассуждениями Герцена, и даже назвал сочинение: «героической книгой великого русского патриота».

Мишле, была близка Россия, так как он сочувствовал всем протестным движениям того времени и  относился с большим расположением к декабристам, а также поддерживал польское восстание.

Россия — в его понимании, была, самой что ни на есть «империей зла». Он испытывал открытую ненависть к самой идее российского самодержавия.

Ненавидел механизм порабощения крестьян, используемый на России, жестко критиковал отношение к ним, которое он рассматривал как скотское. В особенности это видно по его словам, опивающим отношения власти к ее верным солдатам, отношение, которое не изменилось и сегодня, и сегодня актуально описывающее положение в российской армии:

«Что же это за армия, которая в мирное время терпит такие огромные потери? В эту армию набирают солдат в три раза больше, чем она насчитывает в реальности. Куда же деваются остальные? На России нигде не встретишь старых солдат-инвалидов, столь многочисленных в других краях. Здесь все поголовно выздоравливают; их пользует врач, который вылечивает любой недуг; его имя — Смерть»!

Мишле, понимал, что единственное, что может спасти Россию, — это свержение деспотической власти императора, а потому искал поддержки прежде всего, как он считал, у людей чести, у офицеров российской армии, обращаясь к которым он взывал: «Многие из вас пытаются обмануть самих себя. Они утверждают, что служат славе России. Но, господа, не будем путать две разные вещи. Существуют две России: империя и нация. Так вот, империя — я берусь это доказать — не сделала ни единого шага, который не вел бы к уничтожению вашего национального гения, к убиению того славянского духа, который жил в вас. Чтобы дать определение чудовищному правительству, под властью которого вы живете, достаточно двух слов: оно есть не что иное, как гибель России».

Насколько же актуальны эти слова сегодня! Власть, восседающая и сегодня в Кремле, ни чем не изменилась, и все так же добивается все тех же целей, что Имперская Россия.

Мишле был настолько резок в суждениях, что трезвость его мысли в рассуждениях о порабощенных народах России оскорбила Герцена. Дабы ответить на заявления Мишле, Герцен даже опубликовал в Ницце, на французском языке, брошюру «Русский народ и социализм (Письмо к Ж. Мишле)». В которой попытался оспорить утверждение, «что Россия не существует, что россияне не люди, что они лишены нравственного смысла».

При этом Герцен твердо дал понять французу что в России есть русские и «византийско-немецкое правительство»! Что Императоры России и ее народ не одно целое и их нельзя отождествлять!

Возможно поэтому в следующем, цикле статей «Мученики России», Мишле уже говорил о России в более мягком тоне, называя главной чертой «русской» души страдание. Правда не забывал он и добавить что «русская» душа, ныне пребывает в жалком ничтожестве»

Лучшей работой Мишле о России стала книга, опубликованная в 1854 году «Демократические легенды Севера», именно из этой работы, а именно отрывки из шестого и седьмого разделов я рекомендую вам  прочесть. Казалось бы работа написана 150 лет назад, но в реальности описывается Россия которую мы знаем и сегодня. Может быть только с небольшими изменениями.

Россия — царство лжи! Крещендо обманов, мнимостей, иллюзий!

То, что я скажу, может показаться странным, и тем не менее это факт: до 1847 года Россия, настоящая, народная Россия, была известна в Европе ничуть не больше, чем Америка до Христофора Колумба.

Я прочел все более или менее значительные сочинения о России, опубликованные в Европе. Они мало чем меня обогатили. Я смутно предчувствовал, что сочинения эти, внешне серьезные, но внутренне легковесные, описывают платье, но не человека.

Наблюдатель проницательный и тонкий, наделенный женским чутьем, г-н де Кюстин изобразил российское высшее общество, а мимоходом набросал и нескольких удачных портретов людей из народа.

Мицкевич начертал общий очерк жизни славян, а затем, перейдя к деталям, с восхитительной ясностью осветил нам истинный характер российского правительства. Он пошел бы и дальше, но ему не позволили. Кафедру у него отняли.

В 1843 году ученый агроном г-н Гакстгаузен посетил Россию с тем, чтобы изучить тамошние способы земледелия. Он желал видеть только землю и плоды земли; увидел же человека.

Он открыл Россию. Из его скрупулезного исследования мы узнали больше, чем из всех прежних книг вместе взятых.

Свидетельство этого замечательного наблюдателя тем более заслуживает доверия, что его можно считать исходящим от самой России; это — ее показание против самой себя. Заручившись рекомендацией императора, Гакстгаузен имел дело с местными чиновниками и крупными помещиками, которые наверняка постарались бы скрыть от него правду, пожелай он изучить российские формы управления, но не мешали ему исследовать во всех подробностях российскую жизнь на местах, нравы крепостных крестьян и устройство деревень, способы обработки земли и положение земледельцев.

Довольный оказанным ему приемом, немец медленно осматривает одну общину за другой, приглядывается, наблюдает, расспрашивает по мере сил, и, как бы велико ни было его подобострастие, его нижайшее почтение к российскому правительству и к помещикам, чьи владения он посещает, сохраняет, однако же, замечательную свободу суждения.

К какому же выводу привело немецкого ученого это исследование, проведенное под покровительством заинтересованных лиц? К самому неожиданному и делающему г-ну Гакстгаузену большую честь.

Вывод этот нигде не сформулирован прямо, но каждая страница книги г-на Гакстгаузена убеждает читателя, что в России и земледелие, и земледельцы пребывают в плачевном состоянии, что производят они очень мало, что крестьяне, легкомысленные и непредусмотрительные, едва ли способны измениться в лучшую сторону.

Нас уверяют, что население в России растет очень быстро. Но зато не растет производство; никто ничего не делает. Удивительный контраст: людей становится больше, но сама жизнь, кажется, заражена немощью и смертью.

Для объяснения такого чуда довольно одного слова, и слово это вбирает в себя всю Россию.

Россия — царство лжи! Крещендо обманов, мнимостей, иллюзий!

«Русская» жизнь — это коммунизм!

Такова единственная, почти не знающая исключений форма, какую принимает российское общество.

Община, или коммуна, существующая под властью помещика, распределяет землю между своими членами, где на десять лет, где на шесть, где на четыре или на три, а в иных местах всего на год.

Семья, в которой к моменту раздела кто-то умер, получает меньше земли; семья, где кто-то родился, — больше. Крестьяне так сильно заинтересованы в том, чтобы семья их не уменьшилась, что если старик, глава семьи, умирает, дети берут к себе на его место чужого старика.

Силу России (в некоторых отношениях сходной с Соединенными Штатами Америки) составляет этот исконно присущий ей аграрный закон, иначе говоря, постоянное перераспределение земли между всеми, кто на ней живет. Чужаки редко выказывают желание воспользоваться этим правом, ибо опасаются попасть в рабство. Зато российские женщины благодаря такому положению дел рождают детей одного за другим без оглядки и без остановки. Вот поистине самый действенный способ поощрения рождаемости: каждый ребенок, едва появившись на свет, получает от общины надел — своего рода награду за рождение.

Чудовищная жизненная мощь, чудовищная плодовитость, которая грозила бы страшными опасностями всему миру, не будь она уравновешена другой, не менее чудовищной силой — смертью, которой прислуживают два расторопных помощника: ужасный климат и еще более ужасное правительство.

Добавьте к этому, что и сам общинный коммунизм, способствующий рождаемости, несет в себе также начало совершенно противоположное: влекущее к смерти, к непроизводительности, к праздности. Человек, ни за что не отвечающий и во всем полагающийся на общину, живет словно объятый дремотой, предаваясь ребяческой беззаботности; легким плугом он слегка царапает бесплодную почву, беспечно распевая сладкозвучную, но однообразную песню; земля принесет скудный урожай — не страшно: он получит в пользование еще один надел; ведь рядом с ним жена, которая скоро родит ему очередного ребенка.

Отсюда проистекает весьма неожиданное следствие: на России общинный коммунизм укрепляет семью. Женщину здесь нежно любят; жизнь ее легка. От нее в первую очередь зависит достаток семьи; ее плодовитое чрево для мужчины — источник благосостояния. Рождения ребенка ждут с нетерпением. Его появление на свет встречают песнями: оно сулит богатство. Правда, чаще всего ребенок умирает в младенчестве; однако плодовитая мать не замедлит родить следующее дитя, так что семья не утратит причитающегося ей земельного надела.

Вот жизнь совершенно природная, в самом низшем, глубоко материальном смысле слова, которая принижает человека и затягивает его на дно. Мало труда, никакой предусмотрительности, никакой заботы о будущем. Женщина и община — вот две силы, помогающие жить мужчине. Чем плодовитее женщина, тем щедрее община. Физическая любовь и водка, непрестанное рождение детей, которые тотчас умирают, после чего родители немедленно зачинают следующих, — вот жизнь крепостного крестьянина.

Собственность крестьянам отвратительна! Те, кого сделали собственниками, очень быстро возвращаются к прежнему, общинному существованию.

Россия — царство лжи! Крещендо обманов, мнимостей, иллюзий!

Россияне боятся неудачи, труда, ответственности!

Собственник может разориться; коммунист разориться не может — ему нечего терять, поскольку он ничем и не обладал. Один из крестьян, которому хотели дать землю в собственность, отвечал: «А вдруг я свою землю пропью?»

По правде говоря, есть нечто странное в том, что одним и тем же словом «коммунизм» обозначают вещи самые противоположные: вялый, дремотный коммунизм российских общин и героический коммунизм тех, кто защищает Европу от варваров и стоит в авангарде борцов за свободу. — Сербы и черногорцы, живущие в непосредственной близости от огромной турецкой империи, то и дело вступают с нею в неравный бой; турки всякий день могут захватить их, привязать к хвостам своих лошадей и увезти на чужбину, — однако славяне находят силы противоборствовать этим страшным обстоятельствам; силы эти они черпают в своеобразном коммунизме. Они вместе собирают урожай и готовят пищу, они живут и умирают, как братья. Такой коммунизм, как доказывают сражения, в которых принимают участие эти люди, и песни, которые они слагают, не расслабляет ни рук, ни ума.

Как далеко до него другому коммунизму — бессознательному, врожденному, праздному, в котором пребывают, словно в спячке, все те, кто привык жить стаей, в ком еще не проснулся индивид. Так живут моллюски на дне морском; так живут многие дикие племена на далеких островах; поднимемся ступенькой выше, и мы увидим, что точно так же живет беспечный российский крестьянин. Он спит в лоне общины, как дитя в утробе матери. Община утешает его в превратностях рабской жизни, и, как ни грустно такое утешение, оно, поощряя апатию, длит ее вечно.

Единственный луч света, который озаряет мрачное существование российского крепостного крестьянина, не способного ничего изменить в своей судьбе, единственный источник его счастья — это семья, жена и дети. Однако и здесь мы находим убожество самое отталкивающее... Ребенок рождается, его любят, но о нем почти совсем не заботятся. Он умирает, и его место занимает другой, которого так же сильно любят, но о котором, потеряв его, так же мало сожалеют. Так струит свои воды река. Женщина — источник, откуда являются на свет целые поколения, являются с тем, чтобы исчезнуть в недрах земли. Мужчине до этого нет дела. Разве женщина или ребенок ему принадлежат? Отвратительное крепостное существование порождает тот плачевный коммунизм, о котором мы пока еще сказали далеко не все. Тот, кто не хозяин даже самому себе, не хозяин ни своей жене, ни своей дочери, — разве властен он над своим потомством? Итак, в действительности семья в России не существует.

В России всё — иллюзия и обман!

Российский коммунизм — вовсе не общественное установление, это естественное условие существования, объясняемое особенностями расы и климата, человека и природы.

Россиян нельзя отнести к числу людей северных. В них нет ни северной яростной мощи, ни северной неколебимой серьезности. Россияне — люди южные; это понимает всякий, кому знакомы их бойкость и проворство, их бесконечная подвижность. Лишь нашествие татарских орд заставило их покинуть юг и обосноваться посреди той громадной топи, которая именуется Северной Россией. Эта мрачная часть России населена очень густо. Напротив, богатая и плодородная южная часть остается безлюдной.

Восемь месяцев в году страна тонет в грязи, делающей невозможными какие бы то ни было перемещения; в остальное время земля покрыта снегом и льдом, так что путешествия возможны, но — если ехать не в санях — трудны и опасны. Унылое однообразие подобного климата, невольное одиночество, проистекающее из невозможности двинуться с места, — все это сообщает россиянину чрезвычайную потребность в движении. Если бы железная рука власти не приковывала россиян к земле, все они, и дворяне, и крестьяне, разбежались бы куда глаза глядят; они принялись бы ходить, ездить, путешествовать. Все россияне только об этом и думают. Они пашут землю и служат в армии помимо воли. Россияне рождены для того, чтобы странствовать, быть разносчиками, старьевщиками, бродячими плотниками, а главное — кучерами; вот ремесло, которым они владеют блистательно. (Ордынцы – кочевники, они не приспособлены к оседлой жизни. Прим.ред.)

Не имея возможности покориться голосу этого инстинкта, зовущего его вдаль, земледелец находит утешение в суетливых передвижениях, ограниченных пределами родной деревни. Постоянный передел земли, передача участков из одних рук в другие дают возможность всей общине совершать своего рода путешествия на месте. Благодаря этим частым обменам скучная недвижная земля начинает казаться разнообразной, пришедшей в движение.

Fakeoff:http://fakeoff.org/history/rossiya-tsarstvo-lzhi-kreschendo-obmanov-mnimostey-illyuziy

Шокуюча правда про службу в АТО.

  • 12.01.16, 13:50
Інший бік медалі 
Шокуюча правда про службу в АТО
Тарас ЗДОРОВИЛО   

Непараднi подiї в зонi АТО замовчують.

Нещодавно, перебуваючи на Черкащині, довелося зустрітись із бійцем, який воював у 93-й гвардійській бригаді, певний час служив у розвідвзводі та приїхав у відпустку на малу батьківщину. Його бiльше десятка разів «кидали» по Донецькій області: Тоненьке, Водяне, Опитне, Жабине, Мангуш, Сартана, Широкіно, Піски, Маріуполь тощо. Потихеньку 93-тю розформовують. Можливо, через те, що бійцям обрид «бєзпрєдєл», і вони рано чи пізно можуть спитати у влади, що ж це робиться на фронті?! Зараз мій співрозмовник у іншій бригаді. Він просив не називати свого прізвища, адже його розповідь про побут на передовій — це шокуюча правда, яку стараються в ЗМІ не афішувати...Видали лише лiтнiй комплект

— Чи готова передова до «зимової кампанії»?

— По телевізору показують одне, а насправді зовсім інше й не зовсім відповідає дійсності. Скажімо, те ж обмундирування до нас майже не доходить. Мені видали лише один комплект форми ще літом: штани, куртку й берці. Дістався з «учебки» й спальний мішок. Другий комплект я купив завдяки своєму племіннику. Щоправда, недавно ще видали дві пари шкарпеток, сказавши, що до весни вам вистачить. Зимове обмундирування — за свій рахунок.

Ми ходимо, як бомжі, зате офіцери обмундировані — куди там «натівським» воякам. Але ж хіба за власний кошт лише одяг? Бліндажі теж купуємо (сміється). Без бензопилки ніяк не обійтися, тож довелось «скидатись», а ще ж купували пальне й мастило до неї, цвяхи.

Проте Нацгвардія, котра стоїть у другій лінії, за нами за 15 кілометрів, а то й у третій лінії на блокпостах — забезпечена державою повністю. До речі, й ротація у них чітко через 45 днів.

— Волонтерська допомога ще не вичерпалась?

— Улітку волонтери продуктів привозили чимало, й до нас, і до «Карпатської січі» — наших сусідів. Їздили постійно, запам’яталися кагарлицькі вчительки-волонтери, котрі балували нас домашньою їжею. Привозили вони й нижню білизну, цигарки та чай.

А ось уже восени все різко змінилось. Наші «шефи» почали жалітися по телефону: «Хлопці, ми не можемо до вас доїхати! До вас навряд чи дійдуть наші гостинці». Причина виявилась банальною: на блокпостах Нацгвардія «трясе», що лишилось везуть в штаб (за новими правилами), там розвантажуються. У штабі робиться «ревізія», і лише потім телефонують до адресата (нам): «Присилайте когось і забирайте». Тож зараз волонтери не дуже вже й хочуть їздити до нас...

Командир розвідвзводу з 93-ї бригади, немолодий офіцер, м’яко кажучи, не зовсім порядно себе вів. Ті харчі, які волонтери присилали нам, він відправляв собі додому... Були в нього й два помічники, молодші сержанти, які займалися «конкретним» мародерством! Ці «діячі» «бомбили» приватні будинки в Пісках: відсилали додому холодильники, хороший одяг. Про цей «бєзпрєдєл» був поінформований начштабу бригади, знайшли згодом і цивільного водія (до речі, місцевого жителя), який сприяв негідникам, вивозячи все це добро з Пісок.

— І як покарали цю кримінальну зграю?

— А ніяк! Винним зробили нас — тих, хто не хотів миритися з таким зухвальством!..

Дружини начальства отримують «чесно заробленi пiльги»

— Щодо відбивання атак, якою зброєю користуєтесь?

— Маємо лише «калаш» та чотири «рожки» до нього (120 патронів), усе інше законсервоване, опечатане (гранати, міни, снаряди, міномети). Тож коли починається обстріл — «зариваємося» хто куди! У вiдповiдь не стрiляємо.

Перший раз, коли я потрапив під обстріл поблизу Новокалинового, ми не встигли навіть як слід розташуватися: зранку прибули, а вночі нас «накрили» 120-міліметровими мінами... Бігали, як очманілі й перелякані, не знаючи, що робити! Зате наше командування під «роздачу» не потрапило, бо «чухнуло» завчасно!? Нам ніхто не пояснив, як діяти в таких ситуаціях.

— Так «батьки-командири» повинні ж разом із вами терпіти «тяготы и лишения», згідно зі статутом?

— Нікого біля нас немає, офіцери всі на відстанi. Ми перебуваємо на першій лінії, вони — на третій, за 40 — 50 кілометрів, куди вже нічого не долітає... За людей нас не мають, обзивають як хочуть.

Аби отримати УБД (статус учасника бойових дiй), треба комбата просити або ставити йому «могорич». Зате своїх дружин багато хто з офіцерів виряджає у військову форму, привозить максимум у третю зону, за декілька десятків кілометрів від передової. Дами, поруч зі своїми чоловіками, «відбувають» 45 днів й отримують «чесно зароблені пільги — документи УБД», хоча, де та передова — й уявлення не мають.

— Як часто зараз відбуваються обстріли?

— Скажімо, у Пісках час від часу йде по наших безприцільний вогонь. З вересня до жовтня було тихо, принаймні в тих місцях, де я був, зокрема на маріупольському напрямку.

— Чимало бойових побратимів постраждало?

— На жаль, так. Але ті, що вижили, теж не завжди залишаються в нормі. Зокрема, гнітюче враження справив мій 49-річний товариш, котрий після обстрілів став неадекватною людиною: він почав розмовляти із собою, з деревами... Вдягає «берці» без шкарпеток, закочує штани, ходить в одній майці по частині. Страшно на таких психічнохворих дивитися, і найжахливіше, що їх ніхто не комісовує — їх просто виводять із зони трохи вглиб і вони якось дослужують.

— Де ночуєте та як облаштовуєте свій побут?

— Та де прийдеться! Була ситуація влітку, коли нас, 13 чоловік, привезли, серед поля викинули; приїхав трактор — викопав яму, а нам сказали: «Хлопці, що хочете, те й робіть, а бліндаж повинен бути готовим!» То ми два тижні його робили. Спершу зробили собі курiнь: вбили чотири кілки, на які натягнули плівку, й прикрилися гілляками.

Зараз, коли привозять на нове місце, знаходимо на тракторній бригаді чи гаражі маленьку кімнатку, яку й облаштовуємо. Все необхідне: дошки, цвяхи — купуємо за власні гроші.

— Їжу возять польові кухні?

— Скільки вже я об’їздив по фронту, ніде їх не бачив! Варимо самі собі на багатті: ріжемо дрова, продукти докуповуємо, бо того, що дають сухпайком, не вистачає. Загалом побут, забезпечення — нікудишні. Де б не був у Донецькій області, скрізь: стоїть чотири цеглини, казанок на них; хлопці ходять, як чорти, хто в чому! Оце, аби приїхати додому у відпустку, купив собі форму, аби не соромно на люди показатись.

— Яке ставлення офіцерів до солдатів?

— Двадцятип’ятирічний офіцер, який час від часу показується у нас, може спокійно «крити» матом п’ятдесятирічного бійця-добровольця. Бувало, що й бив перед строєм бійців чи прив’язував пацанів скотчем до дерева. А подзвониш йому в тил і доповідаєш, що навіть води не маємо — не те що вмитися, їсти немає на чому зварити, так він у відповідь: «Я не чую тебе».

Справедливості заради скажу: в останньому моєму місці дислокації офіцери хороші, молоді капітани, поводяться виховано, до старших за віком солдатів звертаються на «ви». Вони дійсно піклуються й переживають за людей, роблять вчасно необхідні документи. Хлопці їх люблять і поважають.

— Яка ситуація з отриманням статусу УБД?

— Ось я зараз у відпустці. Як тільки-но повертаюсь у зону бойових дій, одразу повинен отримати документ учасника бойових дiй. Узагалі-то процедура доволі складна. Ротація повинна була відбутись після 60 днів перебування в «зоні», а я пробув шість місяців! (Спочатку казали, що ми будемо лише 45 діб. Із зони виїхали буквально на тиждень, після чого повернулися на передову, в інше місце. Оце й уся ротація). Спершу безпосередні командири відправляють документи в штаб, зі штабу направляють у Київ, із Києва повертається в штаб підтвердження. Коли я повернуся з відпустки — документи повинні вже бути готові!..

— А обіцяні винагороди, зокрема за підбиту техніку, хлопці отримують?

— Із цим узагалі виходить повний абсурд. Знаю випадок, коли відділення ВСУ-шників підбило ворожий танк, але належні їм 48 тисяч гривень бійці не отримали. Їм начальство сказало приблизно так: «Хлопці, ви молодці! Але треба той підбитий танк притягти в штаб, сфотографувати, відправити знімки в Київ, і якщо зі столиці прийде підтвердження, то вам на підрозділ гроші дадуть» Згодом з’ясувалося, (передали самі «сепари»), що в танку було знищено не весь екіпаж — лише троє, четвертий вцілів. Тож офіцери потім резюмували: «Ви, хлопці, «у прольоті», треба було весь екіпаж «вкласти»! За інструкцією, треба знищувати не лише бойову одиницю, а й увесь обслуговуючий персонал»

Щось подібне відбувається й із «бойовими». Згідно з постановою Кабміну, нам передбачено тисячу гривень за кожну добу участі безпосередньо в бойових діях. Та щоб її отримати, треба «написати книжку», тому з офіцерів ніхто за це не хоче братися. Вони просто говорять: «Добитися цих виплат — неможливо!» Буде розбіжність тривалості бою навіть у хвилині з даними, які подасть офіцер у штаб, — усе, ніяких виплат!

Нагрудні знаки: ордени, медалі для солдатів — табу, бо ніхто з офіцерів не хоче за це братися через тяганину. Проте собі, особливо в штабах, «вибивають».

Зате кіборги — це дійсно гордість 93-ї бригади. Спілкувалися з ними в Пісках, то дійсно мужні, «залізні» люди. До речі, влітку, у спеку, помітив, що кожен із них був «відмічений» як не кулею, так осколками... І незважаючи на те, що вони пройшли таке пекло, їх, замість того, щоб демобілізувати вчасно, у липні, залишили ще на три місяці... Наголошу, що мародерством вони не займалися!

Про снайперку й «подарунки»

— Тож бойовий дух трохи підупав?..

— Ми зараз мішені. Відстрілюватись дозволено, коли підійдуть до нас «на 20 метрів». У нас же є специ, які можуть танк підбити чи накрити мінометну точку. Взагалі дуже розслабило й деморалізувало війська «перемир’я».

— Чимало гине, калічиться солдатів навіть під час «перемир’я» через підриви...

— З’явилися неприємні «ноу-хау»: почали попадатися не лише звичні розтяжки на рівні стопи, а й на рівні голови. Йдеш, дивишся під ноги, а тут раз — і «башкою» можеш себе підірвати! Неодноразово хлопці підривалися й на своїх розтяжках. Бо ті наші сапери, які понаставляли «подарунки», пішли на «дембель», а карт заміновувань не залишили. Чимало «западлянок» у вигляді, скажімо, порожньої коробки, яку боєць «копне», а з коробкою й нога полетіла...

— Бронежилети у вас хоч є?

— Є, «корсари», кулю 7,62 мм витримують. Щоправда, зараз «сепарські» снайпери стріляють бронебійними калібром 12,7 мм, то така куля голову разом із каскою зносить...

Якось до нас перейшла з «Айдару» 27-річна снайперша з позивним «Лиса», родом із Луганської області, мати трьох дівчаток. Саме вона робила мені першу екскурсію по Пісках, коли я щойно туди прибув. В ЗСУ пішла, бо мала «конфлікт» у батальйоні, не хотіла миритися з бандитизмом, який там дехто творив, та й УБД тут отримати трохи простіше. Хлопці, які виступали проти комбата Мельничука, просто пропадали! Вона навіть стріляла в нього. Але згодом «сепари» її перекупили. Щоправда, довго на ворога не попрацювала й не встигла наробити нам біди, бо буквально через тиждень після її переходу наші засікли позицію якогось снайпера й посікли з зенітної установки. А згодом виявилося, що то була вона.

У серпні, до зради «Лиси», в ЗСУ прийшла її молодша сестра. Була в нас іще одна харизматична снайперка — «Багіра». Востаннє я її бачив, коли та купувала продукти, бо було саме 40 днів по її загиблому товаришеві. Але й у неї сумна доля: нещодавно підірвалась на розтяжці, залишилась без ноги й ока.

— Як зі зв’язком: нормальні рації є чи лише мобільними користуєтесь? Про події на «материку» як дізнаєтесь?

— Рації є, але вони допотопні. Щодо новин у світі. Під Донецьком могли «ловити» лише телебачення «Новоросії», тож що робилося в Україні, нічогісінько не знали. Вже під Маріуполем трохи проскакували й українські програми. Газет і близько немає.

Шоу для нас був приїзд Турчинова, якого супроводжували 15 машин, і це була техніка не така, як у нас. Єдине, що за весь час перебування на передовій нормальне було, то це два джипи, які перегнав Сергiй Притула (телевізійник із «Нового каналу»). Ці індійські джипи по 50 тисяч доларів відремонтували, переробили, поставили на них кулемети.

А загалом найкраща й нова техніка йде на Нацгвардію, у них і тепловізори є, й сухпайки хороші. Не бідують й у «Дніпрі-1», теж структурі МВС, які стоять на блокпостах. І тим, і тим техніка риє окопи, бліндажі, привозять бетонні плити, а ми — все своїми ручками.

— Кiлькiсть убитих i поранених реально більша, ніж оприлюднювалося?

— Звичайно. Всієї правди ніхто не каже, та й навряд чи колись скаже.

— Яке ставлення до вас із боку місцевого населення?

— По-різному. Була ситуація, коли у фермера попросили набрати води, а він нам: «Я краще корів буду напувати, ніж вас...» Або приходиш у магазин по цигарки, а з тебе замість 15 грн., що на ціннику, продавець вимагає 20... Те ж саме на базарі. Бувало, що й обзивали: «Уроди с автоматамі!» А, наприклад, у Пісках ми нещасних 20 місцевих жителів підгодовували, часом вони з одного казанка з нами їли, то, безумовно, ставлення до нас було зовсім іншим.

УМ

ПРОШУ ПОШИРИТИ ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ. ДЯКУЮ.

Мацковія - ошиПка пріРоди.

  • 11.01.16, 23:23

Россия была самой большой и долговременной фальшивкой в мире  
10 января 2016

Иван Калита, он же Хан Узбек. Правил Великим Княжеством Московским, пардон – в Московском улусе Золотой Орды. Собственно, родоначальник династии Чингизидов – управляли Москвой 270 лет – мусульманство. То, что сейчас называется «русский народ» сформировалось в 15-17 веках в землях угро-финских племен мурома, мере, веси. Татаро-монгольская знать сильно повлияла и на уклад жизни и на формирование мировоззрения. Кстати, Аракчеев, Бунин, Грибоедов, Державин, Достоевский, Куприн, Плеханов, Салтыков-Щедрин и многие другие известные рода – татарского происхождения.

Что интересно, выбившись из равных себе коренных племен, московские правители принялись жестко притеснять соседей. Логика отношения к местному населению не менялась никогда. Независимо идёт Ермак на восток, кто-то покоряет Кольский полуостров или завоёвывает Украину – местные должны быть деморализованы и уничтожены. Не выходит силой? Убить культуру. Везде уничтожаются первыми элиты, низы покупаются если не деньгами и ассимиляцией (Украина), то спаиваются (народы Севера). Княжеский уродец, Боголюбский, уничтожил Киев просто так – из зависти, что он не может обладать городом. А вы думали только Путин в такие игры играет? Это у них воздушно-капельным передается.

Мания величия московских правителей и грезы о Третьем Риме вроде бы со времен Василия Третьего культивируются (переживая геополитическую трагедию распада Золотой Орды). Но с бедным историческим бекграундом где величия взять? Вот и крали чужое. Историю московиты переделывали с Ивана Грозного. Говорят, в той грамоте, что он якобы получил из Константинополя в подтверждения должности «царь» из 37 подписей 35 были фальшивыми.

Еще дальше пошел Пётр І. В 1701 году был издан указ об изъятии у покоренных народов всех письменных национальных памятников. То есть всё – хроники, архивы, летописи. Началась закладка фундамента «русского мира» - массовая перепись и подтасовка. Подправив историю соседних народов под себя, московиты объявляют себя русскими, а страну – империей. Подделку ставят на поток. Работают профи, часто из Европы. Как правило, подписываясь о неразглашении.

Куда более масштабно конвейер фейков раскручивает Екатерина ІІ, девушка с очень «русской» родословной в девичестве София Августа Фредерика Анхальт-Цербстская. Прекрасно знавшая золото-ордынское прошлое Московии, Софья создает «Комиссию для составления записок о древней истории преимущественно России». Граф Шувалов в кампании дюжины историков начинает клепать копии древних летописей изменяя тексты, подтасовывая факты, слова, результаты, последствия. Историю Киевской Руси в наглую отрейдерили. Обрабатывали данные не только с земель которые уже были захвачены, обыскали от Турции до Скандинавии. Как думаете, сколько правды осталось в Слове о полку Игоревым или Повести временных лет? Все они существуют только в переписанной версии. Оригиналов, кажись, нет.

По ходу дела империя обрастала иностранцами. Как любой денежный и политический центр (тем более не имеющий никаких моральных рамок), она сманивала кого силой, кого обманом, кого деньгами. Могилянка взрастила кадры, Могилянку уничтожили, кадры получились для Московского университета. Образованным людям делали невыносимой жизнь где-либо и они вынуждены были переезжать в Москву. Из Европы Москва тянула умы просто насосом, точно таким же как во времена СССР высасывала таланты с республик. Оцените имена «великих русских»: Витус Ионассен (он же Витус Беринг) – датчанин, Фабиан Готтлиб Таддеус фон Беллинсгаузен – немец, Адам Иоганн фон Крузенштерн – немец, Михаэль Андреас Барклай де Толли – шотландец, Марта Скавронская (она же Екатерина І) – ливонка. Лермонтовы – из Шотландии, Гоголь – Украина, Карл Брюллов – франко-немец, Александр Суворов – швед (предки заехали на Россию только в 1622 году), Илья Репин – Украина (родился в Чугуеве), Сергей Витте – курляндский немец, Ибрагим Ганнибал – привет Пушкину, Хосе де Рибас и Буйенс – испанец итальянского происхождения ставший Осипом Дерибасом, Джон Джеймс Юз – валлийский промышленник (в гробу перевернулся бы, узнай чем Донецк кончил), Лев Голицын – обрусевший литовский род, от Гедеминовчией идут, Пётр Багратион – боковая ветвь грузинской царской фамилии, Эдуард Тотлебен – курляндский немец, Патон, Струве, Шиллинг, Циолковский…

И этот список можно продолжать. А если добавить краденные изобретения, типа автомата Калашникова и автомобиля Москвич? А если представить, сколько горя принесли московиты, прикрываясь словом «русские», истребляя коренные народы Сибири и Севера? Это страшно, но огромное количество хороших людей разных вер и национальностей, что рождались на этой территории и делали добро, никак не компенсирует то количество зла, что было произведено страной-аппликацией чужих жизней, талантов и историй. Может не зря гидроним «москва» происходит от «жидкий, топкий, сырой, слякотный»? Гнилое место, в общем…

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ

Джерело публікації: "Олег Леусенко"

Як жаль...

  • 11.01.16, 17:00

Скончался британский музыкант Дэвид Боуи
11.01.2016 09:24.Музыкант Дэвид Боуи умер на семидесятом году жизни. Об этом сообщает телеканал “Дождь” со ссылкой на Sky News.
Отмечается, что смерть известного музыканта британскому телеканалу подтвердил его агент. Боуи умер от рака. 

Дэвид Боуи — британский рок-певец и автор песен, а также продюсер, звукорежиссёр, художник и актёр. На протяжении пятидесяти лет занимался музыкальным творчеством и часто менял имидж, поэтому его называют «хамелеоном рок-музыки». При этом Боуи удавалось сохранять собственный узнаваемый стиль, успешно совмещая его с актуальными музыкальными направлениями. Боуи считается новатором, в частности, благодаря своим работам 1970-х. 

На протяжении своей карьеры он продал более 136 миллионов пластинок, тем самым войдя в десятку самых успешных артистов в истории популярной музыки Великобритании.  

Остерігайтесь братолюбивчої орди!

  • 11.01.16, 01:01
ЧИНГИСКАИН: ВОПРОСЫ КРОВИ

ЧИНГИСКАИН: ВОПРОСЫ КРОВИ

По мере того, как цена на нефть делает «Ялла!», объём братско-мирительного контента в сети будет увеличиваться. Хотят, понимаешь, набело перебрататься.fuck Знаете, почему в досужих байках о вырезанных и проданных органах москалоидов никогда не фигурируют глазные хрусталики? Некондиция.smeh Зассаные дюже. 
 
А им ничего – нафиг политику, говорят, пофиг история, мы – братья! Угу... Чичас.beat Моя мама – достойная женщина, а у папы хороший вкус.chih И родственников своих я знаю в лицо, и языки их более-менее понимаю. А там что? Русскоязычная челюсть?crazy  
 
Лучше всего, конечно, в братолюбийственные дискуссии вообще не вступать – типа, Sorry, I don’t speak Mockshan. Could you please repeat in English, Belarussian, Polish or Crimean Tatarian? Thank you. Побегут как от ОМОНа. Суеверные они. Сколько язЫков знаешь – столько раз ты шпион. А thank you их оскорбляет больше, чем все пшёлнахи, вмест взятые. applause
 
Когда Уралс твёрдо уйдёт под двадцатку, нас явочным порядком признают старшими братьями. А оно нам надо – миллионы Шариковых? Прямо Фонд Цореса какой-то.rofl  
 
А когда её, родненькую, будет дешевле не добывать вообще, эти гении начнут тявкать, что страшно ошибались, а теперь сука дико извиняются, они, оказывается, произошли от нас.omg  
 
Дарвин в гробу сел на шпагат. Пнул Гитлера: слышь, расоочиститель, тут такая тема... help
 
Какцап абыкнавенный произошёл даже не из болота, а из пивнухи, которая стояла рядом с ним от сотворения мира.smeh Своё низвержение в хляби счёл самым, что ни на есть  каноническим грехопадением. А потом он Божьим приступом выкарабкался оттуда, сплюнул, изрёк «Абырвалгнаш!» и пошёл происходить. За ещём пошёл, если быть точнее.rofl
Как ни крути, а всё ж родня, они так считают.shock По крайней мере, пока не отскочит.fingal И начинают вворачивать, что мы опять должны – забыть, забить, ну надо же как-то жить дальше, все мы люди, и ващще...fuck А давайте реально забьём.hammer У меня вот молоток – хороший, финский.hammer Кто больше? Должны мы... beat kill suicide
 
Единственное, что мы должны, причём сами себе - это
синхронно отключить сострадание!!! От ихнего слова нахрен. Триста тысяч мурманчан замерзают без газа? Ух ты! hypnosis А таварищ Миллер что говорит?smeh Это к нему. На пенсию, говорите, прожить невозможно? От всей души поздравляю Пенсионный Фонд с высокими трудовыми показателями!druzhba Детей не поднять?question Время быстро летит – перекурить не успеете, как заберут на какую-нибудь следующую войну.stop 
К тому времени и девок будут призывать.girlkiss И всё! Поминки отгуляете – как заново родились!tost Лафа! Или даже без поминок – уехал в отпуск – а там тыдыщ!death и военная тайна. whosthat   
 
Во всём мире вопросы крови... ну вы поняли.podmig Есть турецкая пословица: «скорпион скорпиону не сделает того, что сделает родственник родственнику».podzatylnik Кацапы кем там гордятся? Товарищем Александром Невским? Он, я так помню, с кровными родственниками сильно не церемонился.suicide Скажи мне, кто твой князь... crazy
 
Кстати, «касап» по-турецки -
мясник!devil (кассап на тюркском - живодер и имеет давние корни, еще от резни Новгородцев (1569 г), когда татары, от уведенного зверства и назвали мокшан кассапами).
 
Ребята, я пока ещё не призываю измерять черепа.smile Просто если историю испохабили как могли, то антропологию испохабить немного сложнее. Даже ДНК уже можно пересобачить (http://www.unian.ua/science/1233880-u-britaniji-mayut-namir-dozvoliti-viroschuvannya-lyudskih-organiv-u-tilah-tvarin.html), но для этого нужны технологии 2015 года, до которых теперь мечтать и мечтать. Все приличные компании осваивают стиль Чеширского кота – улыбаются и постепенно пропадают. Так что пока носите те черты, которыми наградили вас предки – монгольские скулы, мерянская масть. Что там Булгаков про бабушку писал..?crazy
 
Пусть не примазываются к приличной компании. А то в натуре начну измерять черепные коробки. Изнутри. Разрывными. Оставшееся соскребать, взвешивать и кричать: «Мало ваты! Мало ваты будет!» Там уже действительно не вата. Там тролливье. На крови. И на вере в собственное величие. Нефтесосная держава слегка за тридцать. Позорские острова, блин. 
 
Новородственники действительно некисло замесили. Самое светлое чувство – когда никого из них ни разу не жаль. Раньше я думала, что желать смерти человека, которого не знаешь лично – дурные манеры. Я ещё много чего думала. Например, что Карл Густав – это Юнг. А теперь я знаю, что Карл Густав – это ручной гранатомёт. Модификация 2014 года где-то семь кил весит. Девичья мечта! 
 
Все точки невозврата в интернет-баталиях уже давно ИМХОм поросли. Мы перестали пытаться играть в бейсбол с тем, кто поигрывает исключительно битой. У нас теперь танчики 3Д - динамично, дельно и доходчиво. 
 
Совсем скоро этих жертв ордозамещения накроет окончательно. Потому что или бомбить школы в Сирии и обстреливать Пески, или подвалы ремонтировать. Уже будет не до тырнета – жопу в горсть и к другому корыту! И как в блокбастерах – за ними только оставшиеся стены рушатся, провода рвутся, канализация... Еле ноги унесли. Мелодично позвякивая Мурманском и уютно попыхивая Бурятией.  А тут такие мы – все в наконец нормальном камуфляже и со зда-аровым прагматизмом. Калибром этак... 
 
Здрассьти. Беженцы? Откуда?! Нет, к огромному сожалению, не сможем. Мы ведь не в состоянии создать для вас привычные условия существования. У нас в домах стёкла, канализация и обои. Как же мы можем нарушать ваш сложившийся веками уклад? Что, вы согласны? Нет, мы ратуем за сохранение культурного разнообразия в современном мире! У ваших детей начнутся лёгочные заболевания от ежедневного прохода по незаблёванным подъездам и ломка от недостатка фекальных паров в воздухе. Здесь абсолютно другие референтные значения. Вы не сможете здесь адаптироваться – бурятские желудки не примут здешней еды, а более тёплый климат развинчивает скрепы и усугубляет вашу запущенную шизофрению! Извините, господа, спросите в Гренландии. Можем предложить разве что китайские разговорники. Ах да, братья, вы же и по-нашему не понимаете. Значит, не можем. Удачи. 
 
Разговорник им в Китае не понадобится. Этой породе лаоваев всё объяснят прикладом автомата. 
 
Братаны, блин. Каина на вас нет! Что, болезные, мириться припёрлись? Нивапрос, только ещё один рожок достану.  

© Ria Colos [08.01.2016]

Федот, в цинковой консервной банке уж не тот.

  • 10.01.16, 20:20
зомби

У Федота есть заботы: 
Нет ни денег ни работы.
Есть жена, что пилит свято,
От рассвета до заката.
А в экране вождь вещает - 
Рай народу обещает.
Но пока тот рай придет,
Околеет наш Федот...
Банк Федоту дал кредиты
И теперь пришли бандиты
Чтоб кредит отдал он в срок - 
В зад воткнут электрошок...
Наш Федот сидит фигея,
Глядь, в экране вдруг идея:
Коль замочишь ты хохла - 
Не страшна тебе зима!
Военком бабла заплатит - 
На кредит и водку хватит.
Будешь бабками бросаться,
В Костромском сыру кататься!
В Военторге наш Федот
Танк купил и пулемёт.
Давит Федя на педали,
На груди его медали.
Гимн поёт да давит газ - 
Едет Федя на Донбасс,
Через месяц, коль не врут,
Деньги Феденьке дадут...
А на улице темно,
В животе бурлит г...вно...
Слышит Федя сверху звук - 
Кто то там стучится в люк.
Открывает наш солдат - 
В танк влетает пять гранат!..
Едет Федя наш домой - 
Фарш с пробитой головой...
В целлофане наш Федот,
Он герой и патриот!
Нет ни бабок ни жены
И кредиты не страшны.
Натянули глаз на ж..пу
Чтоб не лез Федот в Европу...


???(*_*)???

Загальна мобілізація!

  • 10.01.16, 01:52
ВНУТРІШНІ ОКУПАНТИ влади в Україні.
 Вони не віддадуть українцям Україну без бою.
Мобілізуйтесь самі, а не очікуйте загальної мобілізації на війну!
Панове президенти, є до вас розмова.
Бо ми давно не чули від вас правдиве слово.
І, може, я ніколи б не починав її,
Та скажу вам відверто - причина у війні
В яку ви цю країну всі разом погрузили
І, щоб її не було, ви нічого не зробили.
Невже за стільки років ви достатньо не нажили,
Щоб заробляти гроші, копаючи могили?
Панове президенти, є до вас питання:
Чому ви всі живете як голубці в сметані
Тоді, коли всі люди скидаються солдатам
Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати?
Чому ви не пошлете на війну своїх синів,
Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно,
Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків
Скажіть мені, невже це виглядає справедливо?
Чому холоднокровно ви зливаєте країну?
І у крові своїй ви власну топите дитину
Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні
Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну!
Я хочу побажати вам , панове президенти
Відчути весь наш біль на собі, перше ніж померти.
А всім нащадкам вашим - я хочу тільки зла Яке ви всі разом роками готували нам!
(с) Кузьма Скрябін.


Слова йдуть прямо з самого серця патріота України:

- Я не вважаю, що Порошенко гірше Януковича чи що Янукович гірше Порошенко. Погодьтеся, що всі 24 роки в Україні були зрадники на посадах Президентів і яка різниця хто з них гірше, якщо всі вони були ворогами України?

5bb81ea-unian-610571-650.jpg

Сьогодні в Мінську Україну представляє Кучма. Мабуть багато з вас забули, що проти бандитського клану Кучми виходили люди під час "Помаранчевої Революції", щоб не допустити приходу до влади ставленика Кучми - Януковича. Ви забули наші гасла? Клан Кучми підім'яв під себе майже всю Україну! А сьогодні Кучма представляє Україну в Мінську. Зрозумійте, рідні, немає різниці між ними усіма - це одна банда. Просто "смотрящі" час від часу змінюються, щоб створювати видимість змін і не доводити народ до крайності. Нам потрібен не новий Президент, нам потрібна Революція (кардинальна зміна) самого устрою влади в Україні. Давайте зробимо так: 100 найбільш шанованих ветеранів АТО+100 волонтерів з АТО, які не заплямували свою честь+100 найбільш шанованих професорів України з таких галузей знань як: економіка, медицина, освіта, виробництво, інновації та інші, але на парламентських виборах ми не голосуємо "ЗА", а голосуємо "ПРОТИ" сумнівних кандидатів і вибиваємо їх з "списків гідних". У нову Верховну Раду пройдуть тільки гідні: ветерани, волонтери, вчені. Посаду Президента упраздняем як у Великобританії на прем'єр-міністра, який несе в собі повноваження головнокомандуючого при підтримці депутатів Парламенту, а не волею своєю. Це і буде першим кроком до втілення нашої мрії про квітучу та незалежну Україну:

1) Ветерани АТО не дозволять Україні бути слабкою.
2) Волонтери АТО не допустять корупції.
3) Професора різних наук дадуть новому Парламенту України інтелект і орієнтир на дійсно корисні реформи для держави.

Тільки так ми отримаємо владу, яка буде працювати НА Україну, а не вся Україна НА "владу".

Я люблю Україну як свою маму. Не менше. Мені життя дали дві жінки: моя мама та друга моя мама - Україна. У мене дві мами. І я не зможу відповісти яка з них мені дорожче. Не зможу ...

22 лютого 2014 року депутати Верховної Ради відсторонили Віктора Януковича від займаної посади. 23 лютого Олександр Турчинов зайняв посаду виконуючого обов'язки Президента України для того, щоб Україна не залишилася без Президента до обрання Петра Порошенка. Всі хто сьогодні при владі - це одна банда. На Майдані стояли люди, які мріяли про процвітаючу і вільну Україну, а серед нас були зрадники, які маніпулювали людьми і їм було плювати на Україну - вони хотіли лише відігнати від корита банду Януковича, щоб зайняти його місце.

23 лютого 2015 року виповниться рівно два роки з дня приходу до влади банди Порошенко. Виходимо на Майдан і підводимо підсумки. Виходимо не мітингувати! Виходимо для того, щоб озвучити ультиматум на адресу ГПУ. І така підстава є! Порошенко нелегітимний Президент тому, що відповідно до ст. 103 Конституції України посаду Президента України не може зайняти людина у якой є свій бізнес (посилання на текст статті Конституції -http://kodeksy.com.ua/konstitutsiya_ukraini/statja-103.htm). 



Та ви тільки задумайтеся над цим, Порошенко нелегітимний Президент, а ми тут виходимо на Майдан і думаємо як його прибрати. Яяяяяяяяяяяяк? Повторюю - він порушив самий головний закон країни - Конституцію України!!! Порошенко - злочинець!

Багато хто з вас не виходять на Майдан, відповідаючи, що хочуть рішучих дій (штурм урядових будівель), але ви згадайте - Революція Гідності тривала МІСЯЦІ, а не години одного дня.

23 лютого беремо намети, харчі, предмети особистої самооборони і спрямовуються на Майдан до 12:00 години і пам'ятайте, що нас підтримає поліція, армія та Національна гвардія тільки тоді, коли нас на Майдані буде понад 100 тисяч (і це вже знають всі) і тільки тоді ми підемо на штурм!!!

Поділіться цією інформацією через репост (кнопки соціальних мереж знаходяться нижче) і підпишіться на подію тут - https://www.facebook.com/events/538283203005312/

З Різдвом Христовим!

  • 07.01.16, 00:01


Богдан Лепкий (Різдво) - Шупляк Олег


З цієї новорічно-різдвяної нагоди з усієї святкової України котимо до вас переповнені міхи найщиріших зичень та поздоровлень, аби їх вистачило і вам, і вашій родині, і вашим друзям на кожен наступний день.
Нехай душі предків ваших, що прийдуть на узвар та кутю, принесуть із блакитного шовку небес Божі благословення та мир дому вашому. 
Та не оминуть господу колядники, і кожна зернинка, кинута з добрими помислами, проросте за бажаннями - яка голосом дитячим дзвінким, яка монетою, а яка й просто днями світлими, спокоєм на серці, благополуччям, впевненістю у майбутньому, творчим натхнення та плідною працею. Хай ведеться вам в усьому, з усіх сторін світу! 
Хай світлими завжди будуть Ваша Душа, Розум і Чоло!
Плоди діянь цьогоріч обов'язково принесуть вам урожайні вжитки!
Хай усі добрі побажання справджуються для вас, як тільки хто їх помислив, та ще вимовити не встиг. Бо ж думка сильніша за слово.
Нехай різдвяна ніжна казка, запах свіжої хвої, яскраві гірлянди, святкові дарунки, радісний настрій та творче натхнення з вами будуть протягом цілого року! Щастя Вам, веселих свят, любові й кохання. 
Великих радостей у Новому році! 

Не забувайтеся культури своєї, мови рахманної, Землі родючої, затишку українського дому. Не одступаймося від своєї матері-України і вона не віддалиться від нас.



У день святий Різдва Христова
Бажаю щастя Вам земного,
Бажаю в душах відродити уміння вірити,любити,
А Бог Вам щедрою рукою за Вашу віру, за терпіння
Своє надасть благословіння.

Витоки нашого Різдва — в давньому язичницькому святі Коляди.

  • 06.01.16, 01:01
Прилипни, кутя, до стелі! 
Що означає «водити Козу», чому зірка замінила сонечко, а ряджені чоловіки не могли перебувати в жодних стосунках із дружинами протягом трьох днів — розповідає фольклорист Олеся Наумовська
Інна УСТИЛОВСЬКА   

На Різдво, тобто на видозмінене свято Коляди, за віруваннями, народжувалося Сонце. На Коляду ходили ряджені, нинішні колядувальники, які символізували гостей з потойбіччя. (Фото  з сайта epizod.ua.)
Витоки нашого Різдва — в давньому язичницькому святі Коляди. Тільки тоді, за уявленнями наших пращурів, народжувався не Божий Син, а Сонце. Колядки раніше були заклинальними піснями на наступний рік; а кутя, за віруваннями, колись розповідала значно більше потаємного... Про одне з найголовніших свят — Різдво, ялинку та Діда Мороза «УМ» розпитала фольклориста, кандидата філологічних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олесю Наумовську.Про легкий перехід із цього світу в той і навпаки

— Пані Олесю, що у християнське Різдво перейшло з язичницьких традицій?

— Насправді я не знаю в нас жодного суто християнського свята. І Різдво має давнє язичницьке коріння та базується на уявленнях, які існували ще до хрещення Русі у наших пращурів. Вони залежали від сонцестояння, місячних фаз, і тому переважна більшість свят народного календаря приурочено до космічних фаз, найчастіше — сонячного коловороту. І давня Коляда, від якої пішло Різдво, колядки, які ми знаємо, присвячені зимовому сонцестоянню, це свято народження Сонця.

Раніше вірили в те, що в дні, коли Сонце повертається, настільки звужується межа між світами, що відбувається дуже легкий перехід із цього світу в той і навпаки. Відповідно на землю повертаються душі наших пращурів. До них ставилися з пошаною, бо українці схильні творити культ предків, який полягає в уявленні, що померлі допомагають живим на противагу народам, наприклад шумеро-аккадської чи єгипетської цивілізації, де живі допомагають мертвим. Тому українські давні язичницькі свята були присвячені пошануванню, з одного боку, змін природи, а з іншого — пращурів, які нібито поверталися з того світу.

— Як змінювалася традиція святкування з язичницьких часів до сьогодення?

— На Різдво, тобто на видозмінене свято Коляди, за віруваннями, народжувалося Сонце. Тому спочатку ходили з сонечком дворами, з приходом християнства його змінили на зірку. Ходили і промовляли своєрідні заклинання, які потім замінилися на християнські колядки. Тому в колядках є рефрен «Ой, дай Боже», бо вони здавна мали заклинальний зміст на майбутнє.

А от щедрівки, які виконуються на Василя — старий Новий рік, — віншувальні, тобто висловлюють подяку за минулий рік. Також у давнину приносили жертви тварин, у тому числі козлів, кіз. Згодом жертвоприношення замінили випіканням печива у вигляді рогатої худоби. Зараз це залишилося на рівні Різдвяної містерії, коли водять козу: «вона впала, до землі припала», а потім вона відроджується, бо коза — символ пристрасті та родючості, тож природа починає оживати.

— Звідки пішов звичай колядування?

— На Коляду ходили ряджені, нинішні колядувальники, які символізували гостей з потойбіччя. В уявленні наших пращурів Той світ — перевернутий Цей, дзеркальне відображення навпаки, а тому ряджені мали бути «не такі».

Це поняття «інший» уособлювалося в кількох критеріях: по-перше, «інший світ» — не людський, тобто тваринний, тому там є тваринні персонажі. По-друге, «інший» за соціальним статусом — серед ряджених був коваль, адже це містична професія, вірили, що коваль знається з вищими силами, якщо може за допомогою вогню витворити щось таке чудернацьке. Також «інший» за етнічною категорією, «інший» як «потойбічний».

У нас, як на заході на Хелловін, ряджені на Коляду робили собі зуби з ріпи, вдягали гарбуза, обмотували руки соломою, щоб вони здавалися дуже довгими, в цей час самі присідали, аби здаватися меншими. Також ходили на ходулях, говорили надміру високими або надміру низькими голосами. Серед ряджених був персонаж Смерть, люди вірили, що той, хто його зображує, дійсно має стосунок до цієї страшної сили. Тому зазвичай ніхто собі самотужки не хотів обирати таку функцію, це вирішувалося шляхом жеребкування.

Самі ряджені в давнину мали бути тільки хлопцями, бо жінки не повинні були мати стосунку до потойбічного. А от щедрувати могли і жінки, і діти, потім ці традиції асимілювалися.

— Яку функцію, виходячи з народного світосприйняття, виконували ряджені?

— Ряджені мали заходити до кожного дому, на них ображалися, якщо вони когось минали, адже вважалося, що там, де ступить нога рядженого, який репрезентує потойбіччя, в цьому році не ступить сама смерть. Також, оскільки це був день Сонця, вони мали ходити за сонячним колом. Якщо ж це була гірська місцевість — обов’язково підіймалися вгору. Цікаво, що колядки дуже близькі до шлюбних пісень. Інколи, якщо не бачити рефрену народної колядки «Ой, дай Боже», її можна потрактувати як весільний текст з алюзією на давні форми шлюбу: умикання нареченої, купівля її.

Після містерії ряджені проходили ритуал очищення. Вони репрезентували Той світ, тому не могли долучитися до світу живих, поки не очистяться, переважно водою. Найкращий спосіб — це їх скупати. Якщо вони не хотіли, їх могли просто штовхнути в ополонку, як розумієте, це була зима. В кращому випадку — облити водою. Також ці чоловіки протягом трьох днів по тому не могли перебувати в жодних стосунках із дружинами.

Кутю не можна мішати

— Які найдавніші символи Різдва в українців?

— Павук. Тому досі роблять плетених павучків із соломи. Це міфологічний символ, за уявленнями предків, він плете світ. Сам павук має пірамідальний вигляд, він фактично символізував космос. Між іншим, павучок як символ, присутній не лише в українській культурі, а і в народів Африки, в них так само павуки створили світ.

А ще кутя. Оскільки наші пращури були переконані, що в цей день повертаються померлі, то різдвяний стіл дуже подібний на поховальний. Поховальне коливо, як і кутя, готувалося переважно з пшениці з додаванням меду, горіхів, маку — вони нічим не відрізнялися. Насправді основний інгредієнт у куті — зерно, яке росте із землі і тягнеться до сонця. Коли наші пращури перейшли до відтворюваної форми господарства, вони захотіли зв’язати небо і землю. Тобто вони розуміли, що від того дощу, що крапає, залежить проростання зерна. Раніше вважали, що зверху є купол і потрібно умилостивити того, хто його привідкриває, і з океану, який над куполом, ллється вода, як вірили наші пращури. Тому вони перейшли до поховального обряду кремації, коли дим іде вгору, звідти крапає дощ, а прах ніби знизу допомагає зерну проростати. Тож зерно — з одного боку символ пращурів, а з іншого — багатства і достатку.

Коли готували кутю, додавали мед, солодощі, щоб умилостивити покійників, щоб їм на Тому світі було добре. Мак, який також додають, — символ Танатоса (бога смерті), адже він викликає сон, а сон — ніби смерть. До приготування ритуальних страв завжди ставилися з обережністю, те, як вони готувалися, символізувало добро чи зло в майбутньому році. Кутю не можна мішати, не можна втручатися в цей священний процес. Якщо готова кутя запала всередину в горщику — це означало, що буде якесь лихо в році, а якщо гірочкою — то дуже гарно.

— Як раніше відбувалося святкування в родині?

— Жінка вставала до сходу сонця і починала готувати. До вечері не можна було нічого їсти, навіть в рота не можна було нічого брати, тільки маленькі діти та вагітні жінки могли собі це дозволити. Працювати теж не можна було. Коли прийшов уже християнський час — господар мав говорити із Богом. Із давніх-давен хазяїн виходив і запрошував гостей, бо гість — теж «інакший». Господар мав обійти всю господу, почастувати спочатку худобу, а вже потім мала їсти родина.

Коли сідали трапезувати, їли тільки ложками, до речі, як і на похоронах. На стіл ставили прибори на тих родичів, які пішли з життя впродовж цього року, а також, на тих, хто перебував у далекій дорозі. На стіл клали солому як замовляння на майбутній рік. Також кутю могли підкинути до стелі і подивитися, чи прилипло: якщо багато зернинок прилипло — буде хороший рік. Після вечері нічого не прибирали зі столу, залишаючи для померлих, часто продукти перевертали, бо Той світ — перевернутий Цей. Тому зараз кажуть, що хліб не можна перевертати. А на ранок виходили і пильно дивилися, чи нема слідів пращурів, могли попіл по підлозі розкидати звечора.

— Що дарували на Різдво?

— Нічого. Дарування було обміном між господарями та колядувальниками, бо це теж жертвоприношення потойбіччю. А членам родини, дітям дарували на святого Миколая. Він, до речі, канонізована історична постать. За легендами, його всиновила заможна родина. Він із дитинства був дуже набожним і добрим, і коли бачив бідних діток, віддавав їм усе, що в нього було, потім почав із дому виносити продукти, годувати нужденних. Коли він виріс, то дізнався, що в одного батька було три доньки, яких він не міг видати заміж, бо в нього не було приданого. Він хотів допомогти, але не міг подарувати їм щось прямо, тому підкидав їм золоті кульки у вигляді яблук крізь вікно.

— Який зв’язок української традиції святкування Коляди зі святами інших народів?

— Більшість учених вважає, що назва «Коляда» походить від римського «календе», тобто з латині. З цим можна погодитися, бо існують слова «коло», «околиця», які символізують те, що пов’язане з колом, а воно — сонячний диск. З іншого боку, у південних слов’ян у цей час відбувається свято, яке називається Батняк і пов’язане з колодами та давнім культом дерев. На це свято ходили в ліс, вирубували колоду, обмазували стовбур тістом, залишали дари у вигляді солодощів, а потім цю колоду везли додому, розпалювали, і вона мала тліти, за чим урочисто слідкувала вся родина. Якщо до хати заходив полазник — ритуальний гість, він тихенько сідав, до нього присувалося жіноцтво, а він брав коцюбу і бив по колоді. Чим більше було іскор — тим краще нестимуться кури в цьому році. Тому жінки мали підскакувати і квоктати в цей час. У південних слов’ян це настільки популярний обряд, що вони стверджують, що «Коляда» походить від колоди.

 

ТРАНСФОРМАЦІЇ

Яблука і горіхи стали прототипами скляних кульок

— Що мали українці до того, як ялинку на Новий рік звелів ставити Петро Перший?

— Ялинка — традиція не українська. У нас здавна шанували світове дерево, як і майже у всіх народів світу, адже воно символізувало єдність усіх світів. За вертикаллю світ був трикратним: верхній, земний і нижній, а за горизонталлю чотирикратним: північ, південь, захід і схід. Тож шанували дерево, але не ялинку. В нас був дідух, який стояв у хаті і символізував першопредка — це був останній чи в деяких районах перший сніп цього року. Слово «дід», як і «баба», первинно не означало людину старшого віку, батька батька або маму мами. Натомість «дід» і «баба» значило пращурів, а потім із пошани ці назви почали переносити на найстарших у родині і згодом на всіх людей похилого віку.

А ялини дійсно почали ставити після Петра Першого. Він запозичив цей звичай у європейських країнах і видав указ 1699 року, щоб ставити ялини і прикрашати їх. Українці, які були під впливом Російської імперії, сприйняли цю традицію не відразу, дідух зберігався, а пізніше його традиція перейшла на ялинку.

— Традиція прикрашання ялинки кельтами, які проживали в західній та центральній Європі минулої ери — це жертвоприношення: ялинки вимазували кров’ю і на них вішали нутрощі тварин. Це впливало на український звичай прикрашання ялинки, чи кельтська традиція сама по собі?

— До нас ця традиція дійшла вже зовсім в іншому вигляді. Однак кельтський звичай пов’язаний із тотемізмом, тотемом могли бути тварини, дерева, інші рослини. Жертвопринесення було і в українців, але не таке, бо для нас це дуже пізня традиція, яка прийшла за християнства. У нас ялинка символізувала єдність трьох світів, бо її образ наклали на символ древа світового і прикрашали відповідно. В Україні на верхівці вішали ті дари, які мали стосунок до верхнього світу: яблука, горіхи, стовбур обмазували тістом — ось воно, наше жертвопринесення, бо хліб — наше найбільше багатство. Вниз клали плоди, які належали до підземного світу, наприклад ріпу. Також на верхівці ялинки мала бути зірка за аналогією із вифлеємською, яку потім Радянський Союз замінив на червону п’ятикутну. Яблука і горіхи, які вішали на ялинку, стали прототипами скляних кульок.

— Звідки в нас з’явилися персонажі Діда Мороза та Снігуроньки?

— Вірити в те, що в наших пращурів був дух, міфологічний персонаж Мороз — це дуже сумнівно, адже про це є єдина згадка у творчості Бориса Грінченка. Він пише, що до того, як сідати за різдвяний стіл, батько виходив надвір і кликав: «Морозе-морозе, йди до мене вечеряти, а якщо не прийдеш зараз — то не йди ніколи», а діти тим часом ховаються під столом. Але за одним цим не можна казати, що такий персонаж дійсно був.

Дід Мороз у такій подобі, як він зараз існує — міф, створений Радянським Союзом, його не було в жодній культурі до цього. Цей образ намагалися створити на противагу Миколі Чудотворцю, святому Миколаю. Християнізовані українці дуже шанували його, хоча він теж є прийшлим тільки зі східної традиції. А Снігуронька — це зліплення воєдино того, що несумісне. Вона — казковий персонаж російської традиції, однак фігурувала в однойменній казці «Снегурочка» без Діда Мороза. Її зробили зі снігу, вона хотіла перейти до світу живих, стрибала через вогонь і розтанула. А у Нєкрасова був «Мороз, красный нос». Якось їх зліпили воєдино — і вийшли Дід Мороз та Снігуронька.

УМ

Грабіж серед білого дня.

  • 05.01.16, 01:45
Ще раз про ПДВ 
Аграрії обурені пропагандистськими маніпуляціями навколо їхньої громадянської позиції
Олена ЯРОШЕНКО   

Після потоку спекулятивних заяв, що, схоже, керовано вилився у засобах масової інформації відповіддю на масові протести фермерів і працівників малих та середніх агрокомпаній, стало зрозуміло: ті, хто вирішив обібрати селян, для надійності вирішили їх ще й оббрехати. У кращих традиціях пропагандонства звідусюди залунало: «Спецрежим ПДВ потрібний лише олігархам!». Хоча насправді він досі рятував усю Україну.Щоб не спілкуватися на рівні «сам дурень», фінансові експерти реального сектору економіки проаналізували ситуацію, оперуючи цифрами і фактами. Ці розрахунки озвучив напередодні підписання річного бюджету країни голова Аграрної партії Віталій Скоцик.Спецрежим як захисний запобіжник

Спеціальний режим ПДВ — це спосіб накопичування ресурсів для сільгоспвиробника з подальшим вкладенням у виробництво. Його важко назвати пільгою. Це інструмент, який дозволяє аграріям накопичувати кошти для того, щоб сіяти, збирати врожай, годувати худобу і, не беручи жодної копійки у держави, конкурувати з європейцями, які мають великі державні дотації, та американцями, котрі мають доступ до дешевих кредитів під 3-4 відсотки річних на 20-30 років, на противагу українським 35-40 відсоткам на рік-півтора.

Збережені кошти аграрії не забирали собі, а вкладали у виробництво. Розвивали технології, — як власні, так і приносили в Україну найсучасніші світові. Тому Україна й має перші місця по багатьох експортних позиціях. Тому на полицях магазинів, попри постійні кризи, у нас поки що є доступні українські продукти. Отже, спецрежим ПДВ — це всього лише компенсація відсутності інших видів підтримки, таких, як кредити чи дотації.

На запитання, чому саме аграрії мають бути в такому особливому статусі, є кілька аргументів. По-перше, це одна з небагатьох конкурентних галузей, разом з ІТ, де Україна посідає перші позиції. По-друге, ми виросли, як сировинна економіка сільгосппродукції, а нам потрібно розвивати переробку, якщо хочемо заробляти більше. Переробка і розвиток власної наукової бази, селекціонування, добрива тощо сьогодні повністю лежить на плечах приватного виробника і потребує значних коштів. По-третє, це питання продовольчої безпеки! Можна прожити без нового дивана, автомобіля, телефону, але без їжі прожити неможливо.

Структура сільгоспвиробництва

Від спеціального режиму ПДВ, можливо, і виграють, у тім числі й великі аграрні підприємства. А вони ж дають і найбільші надходження до державного бюджету. Галузь загалом на сьогодні створює близько 30 відсотків ВВП і до 40 відсотків валютних надходжень. Тому цілком логічна перша причина захистити інтереси агросектору: це необхідність зберегти і зміцнити позиції флагмана економіки.

Друга причина — це можливості та структура українського сільськогосподарського виробництва. Попри нав’язуваний стереотип великі агропідприємства переважають у сфері виробництва зернових. Простий аналіз статистики відкриває цікаві цифри: в утриманні великої рогатої худоби саме частка населення становить 68,6 відсотка, свиней — 68,6, овець та кіз — 87,2, птиці — 46,6 відсотка. Цікава і виробнича статистика. У виробництві яєць, скажімо, 42,7 відсотка теж припадає на частку господарств населення. Виробництво молока — понад 70 відсотків. Продукція овочівництва також більш як на 70 відсотків виробляється в індивідуальних або малих господарствах. Основною проблемою для всіх лишається створення можливостей для збереження i переробки продукції. Більшість цих малих і середніх підприємств не мають доступу до кредитів. Не мають пільг, хоча на 50-70 відсотків забезпечують харчами Україну. Відповідно, розвиватися вони могли за рахунок використання спецрежиму ПДВ. А для більшості малих підприємств тваринництва кормову базу створюють ті, хто займається зерновими і рослинництвом. Без них не буде тваринництва. Тож від непродуманої податкової політики постраждає не великий бізнес, який у будь-якому разі знайде обігові кошти, а саме малі та середні сільгоспвиробники.

Третя причина — це узаконювання непрозорості механізму повернення ПДВ. Фактично ПДВ відбирають і рідко належним чином повертають. Це для виробництва втрачені гроші. І найбільше страждають якраз середні та малі господарства, які не можуть собі дозволити, елементарно, кваліфікованого бухгалтера.

Тож поки великі підприємства відчуватимуть труднощі, малі й середні просто зникнуть. Олігарх виживе, а от виробник, що гарантує продовольчу безпеку, зникне як явище. Середній клас знову буде винищено у зародку.

У кожного своя функція

Щоб зрозуміти, чому аграрії, насамперед малі й середні, вийшли на вулиці, потрібно розуміти ролі, які виконує малий, середній та великий бізнес, а також різні умови функціонування цих видів бізнесу в економіці.

Великий бізнес традиційно має більше ресурсів і можливостей. Він може знайти оборотні ресурси, отримати кредити. За рахунок великих оборотів він здатний ефективнiше використовувати стандартні технології, наприклад у рослинництві. Водночас він менш гнучкий для перебудови.

Малий бізнес швидше перебудовується і підлаштовується під потреби ринку і конкретної продукції. Водночас у нього сумарно вищі затрати на виробництво одиниці продукції. Крім того, малий бізнес виконує велику соціальну функцію — створює робочі місця і знімає з держави частину соціальних зобов’язань. Таким чином, у рівних податкових умовах малий бізнес поставлений у менш вигідну позицію. З цієї ж причини існують різні системи оподаткування, де малому бізнесу надають преференції.

В Україні ж є додаткові реалії. Держава НЕ може повноцінно відшкодовувати ПДВ. Держава НЕ може надавати дотації, як це роблять сусідні європейські країни. Держава поки що НЕ може забезпечити дешевим кредитним ресурсом. Відповідно розвивати профільний аграрний напрям можна, лише створивши дієвий інструмент отримання коштів для розвитку. Цим єдиним інструментом на сьогодні і є спеціальний режим ПДВ.

Про наслідки податкових новацій

Вони можуть бути катастрофічними у політичному, економічному і соціальному планах.

Перше — це втрата цілої галузі, яка годує країну, забезпечує найбільші валютні надходження і формує третину ВВП.

Друге — це різке здорожчання продуктів харчування щонайменше на 45 відсотків. За минулий рік через інфляцію купівельна спроможність українців упала вдвічі. За останній рік ціни виросли в середньому на 66 відсотків. Понад 80 відсотків українців уже фактично живуть за межею бідності, якщо вірити дослідженнням ООН. Більш як 70 відсотків доходів у нас витрачається на їжу й утримання житла.

Третє — це інфляція й знецінення національної валюти щонайменше на 50 відсотків, що зробить українців ще біднішими.

Четверте — це знищення власного тваринництва. Вигідно буде вирощувати тільки експортні культури. Країна не зможе піднятися від рівня сировинного придатку, на українцях зароблятимуть інші країни світу. Не буде інвестицій у нові сфери й переробку. Розвинутим країнам не потрібна Україна як конкурент на ринку готової продукції. Тому значну частину експортованої кукурудзи, пшениці переробляють на біоетанол за кордоном, а в Україні практично немає виробництва біопалива.

П’яте — у сукупності різке погіршення економічних показників матиме наслідком підвищення соціальної напруги. Припустимо, що людям (не лише аграріям, як зараз) не залишиться іншого вибору, як виходити на вулиці. Це вкрай небезпечно тепер, коли країна веде війну і перебуває у глибокій економічній кризі.

Сумнівно, що люди почують аргументацію «про лобізм олігархів», коли їхній малий бізнес буде знищено. Після Майдану-2014 люди дуже чутливі до неправди з боку влади. Треба пам’ятати, що головною причиною Революції гідності був обман владою народу. Люди виходили не за ЄС, а проти брехні та аморальності, проти зневаги до волі народу. Над цим варто задуматися і тепер.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Ібрагім Габiдуллiн, 
директор страхового брокера «Дедал»:

«У нашому портфелі страхового брокера агроризики навіть у кращі роки займали до 11 відсотків. Тому ми добре уявляємо проблеми цього сектору економіки. Нововведення податкового кодексу щодо аграріїв може завдати непоправної шкоди всій галузі, яка є локомотивом, який може витягнути економіку України з кризи. Хороший господар не буде різати курку, яка несе золоті яйця.

УМ