хочу сюда!
 

Katrin

33 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Життя наших морпіхів на передовій. ч. 1.

  • 26.04.18, 23:35


До Водяного, що під Маріуполем, я прибув під час оcтанніх холодів цієї затяжної весни після кількаденного перебування у сусідньому селищі Широкині (Читати: #ЗавждиВірні – Морська піхота. Війна в Широкині). Село розташоване усього за 15 хвилин їзди (12 кілометрів) від індустріального Маріуполя. Але тут вже справжня війна, і назву «Водяне» дуже часто можна побачити у щоденних зведеннях прес-центру штабу АТО. У морпіхів 36-ї окремої бригади морської піхоти (36 ОБрМП), які тримають тут оборону, я мав прожити п’ять днів. Отож – життя у Водяному.

Цілодобова війна 24/7

Стріляли по Водяному і по позиціях морпіхів навколо нього щодня, і стріляли дуже багато. Стріляли зранку, стріляли вдень, стріляли ввечері, а особливо стріляли вночі. Але «відповідають» морпіхи швидко і, як каже їхній комбат, «якісно» («якісно» – це один з девізів підрозділу).

Село є ключовим для стратегічного контролю за сусіднім Широкиним і за підступами до Маріуполя. За важливість для противника цього напрямку говорить і те, що з «того боку» морпіхам протистоїть «елітний» «9-й полк морської піхоти» угруповання «ДНР».

Свіжа вирва від снаряда калібру 152 міліметри посеред села говорить про те, що «гаряче» тут часто…
Свіжа вирва від снаряда калібру 152 міліметри посеред села говорить про те, що «гаряче» тут часто…

За пару днів перебування на позиціях до звуків пострілу із стрілецької зброї звикаєш і починаєш звертати увагу лише на рівні фіксації, а вже не на рівні здивування чи остраху.

Починаєш прислухатися вже до стрілецької зброї більших калібрів. Цю звичку я перейняв у військових. З кімнати чи з підвалу, маючи певний досвід, можна сказати, хто, чим, звідки і куди стріляє. Якщо є сумніви, уточняють інформацію по рації і йде перекличка між постами для з’ясування оперативної обстановки і напрямків вогню.

В один із вечорів я став свідком (і відзняв на відео) справжнього бою майже під самим селом. Противник розпочав обстріл зі стрілецької зброї, українські військові почали відстрілюватися автоматними чергами. Потім долучилися кулемети і поодинокі «хльосткі» постріли ДШК (12,7-мм станковий кулемет Дегтярьова-Шпагіна), а згодом морпіхам для «заспокоєння» противника довелося використовувати «щось більше». Після того противник притих, і далі ніч була вже більш-менш спокійною (постріли зі стрілецької зброї я не беру до уваги).

В інший день йшов сильний позиційний бій між крайніми позиціями морпіхів (десь за кілометр від села) і бойовиками з боку селища Пікузи (колишнє Комінтернове). Чути було стрілянину зі стрілецької зброї та вибухи. У той день морпіхам вдалося запалити дот противника, і він горів майже до вечора, випускаючи у небо клуби чорного диму. Противник у той день запросив перемир’я.

Дим від палаючого дота бойовиків російських гібридних сил під селищем Пікузи
Дим від палаючого дота бойовиків російських гібридних сил під селищем Пікузи

Одного разу я й сам потрапив під автоматний вогонь під час візиту на одну з «нульових» позицій. У той день я супроводжував військового капелана морпіхів отця Андрія під час його обходу з проповідями (хоча це радше можна назвати психологічними та мотивуючими лекціями) передових. Було тихо, ми заходили на черговий ВОП (взводний опорний пункт), і противник, певно, побачивши нас у просвітах посадки, почав бити чергами по позиції, на яку ми щойно зайшли. Усі, хто був, впали на землю, і хто по-пластунськи, хто сильно пригинаючись, швидко дібралися до бліндажу. Адреналіну нам вистачило, і на інші позиції, шлях до яких лежав через ту саму посадку, ми вирішили у той день вже не йти.

Морпіх Дмитро присів після нашого заходу на «нульову» (крайню до противника) позицію, за лічені секунди почнеться автоматний обстріл по нас із боку позицій проросійських бойовиків
Морпіх Дмитро присів після нашого заходу на «нульову» (крайню до противника) позицію, за лічені секунди почнеться автоматний обстріл по нас із боку позицій проросійських бойовиків

«Село і люди»

Загалом Водяне постраждало набагато менше, ніж сусіднє Широкине. Трапляються й майже вцілілі будинки, які мають на собі лише незначні наслідки обстрілів – збитий шифер, діри від куль та осколків. Але є й багато таких, які повністю були зруйновані артилерією та пожежами.

Вигляд на одну з вуличок Водяного
Вигляд на одну з вуличок Водяного

До війни Водяне вважалося дачним селищем, але враховуючи близькість до Маріуполя (усього 12 кілометрів), тут постійно мешкало досить багато людей, були і дорогі будинки.

Морпіх Андрій показує мені так званий «будинок Януковича» (цю назви йому дали, певно, тому, що він найшикарніший у селі). Боями його було зруйновано до стану «простіше новий збудувати»
Морпіх Андрій показує мені так званий «будинок Януковича» (цю назви йому дали, певно, тому, що він найшикарніший у селі). Боями його було зруйновано до стану «простіше новий збудувати»

Із початку конфлікту селище було переважно під контролем бойовиків російських гібридних сил, хоча, згідно з Мінськими домовленостями, Водяне має контролюватися українською стороною. Повністю їх вибили лише на початку 2017 року. Усе цінне було розграбоване ще тоді, і зараз більшість «нутрощів» будинків – це просто купи прогорілого сміття.

Все, що лишилося всередині одного з будинків
Все, що лишилося всередині одного з будинків

По селу часто били артилерією різних калібрів та «Градами». Та й зараз іноді де-не-де впаде «стодвадцятка» (120-міліметрова міна).

Зруйнований будинок і вирва від «приходу» снаряда калібру 152 міліметри
Зруйнований будинок і вирва від «приходу» снаряда калібру 152 міліметри

У Водяному зараз постійно живе сім родин (загалом 10 осіб). Займаються сільським господарством, вирощують худобу – кіз (молоко яких продають або міняють на їжу у вояків), свиней та домашню птицю. Невелику допомогу отримують лише від міжнародних гуманітарних організацій, від держави якоїсь спеціалізованої допомоги для них не надходить.

Хату одного з них, 71-річного Миколая Івановича, зруйновано під час боїв, зараз живе у хаті дочки, яка переселилася далі від фронту, у Маріуполь. Чоловік розводить кіз, яких у нього зараз пару десятків. «Впевненості ніякої немає. Неясно, що мене чекає завтра», – каже чоловік, і це для нього, як і для всіх мирних жителів села, найбільша проблема.


Всі жителі села, з якими мені довелося поспілкуватися, дуже тепло відгукуються про морпіхів і вдячні за постійну допомогу – з господарством, медичну, транспортну (доїхати болотом до магазинів міста або за пенсією звичайним транспортом неможливо).

До постійних обстрілів люди звикли. По звуках бою навчилися визначати для себе, є небезпека чи ні, і чи варто зараз ховатися у підвали. Кажуть, що, порівняно з боями минулих років, «жити зараз можна»…


Ще одна мешканка села «баба Зоя» (так жінку називають військові) у своїй хаті. Чоловік та син жінки померли, живе вона сама. Після початку бойових дій ще одна її дитина – дочка – та чотири онуки виїхали у Росію. Періодично навідує їх у Нижньому Новгороді. Має город та вирощує кіз, свиней, качок, курей
Ще одна мешканка села «баба Зоя» (так жінку називають військові) у своїй хаті. Чоловік та син жінки померли, живе вона сама. Після початку бойових дій ще одна її дитина – дочка – та чотири онуки виїхали у Росію. Періодично навідує їх у Нижньому Новгороді. Має город та вирощує кіз, свиней, качок, курей.
Всі відео і стаття повністю тут:https://www.radiosvoboda.org/a/ukraine-war-marine-vodiane/29187695.html
1

Комментарии

127.04.18, 17:19

Ще одна мешканка села «баба Зоя» (так жінку називають військові) у своїй хаті. Чоловік та син жінки померли, живе вона сама. Після початку бойових дій ще одна її дитина – дочка – та чотири онуки виїхали у Росію. Періодично навідує їх у Нижньому Новгороді. Має город та вирощує кіз, свиней, качок, курей. яка жадібність нелякае нічого

    228.04.18, 04:31Ответ на 1 от Gogilo

    Не знаю що там в нижньому Новгороді, а у мене на Житомирщіні життя зовсім не солодке.
    Єдина втіха, що не стріляють...

      328.04.18, 14:58Ответ на 2 от Леонід

      що так забогато ВАТИ?

        428.04.18, 19:38Ответ на 3 от Gogilo

        що так забогато ВАТИ?Ні, кілька відсотків, на приблизно 200 переселенців:
        п'яток повій;
        пара наркоманів:
        4 крадія;
        семеро алкоголіків;
        + координатор від ФСБ.

        Але "кришує" це гадюче кубло місцева адміністрація, поліція та дирекція закладу.

        Їм дуже зручно казати на переселенців: та вони там ВСІ ТАКІ - наркомани-алкоголіки-нероби.

        А під шумок реалізовувати "гумдоп" через власні магазини, творити інші темні справи.
        Справа в тому, що комплекс цього занедбаного санаторію впав в око місцевим олігархам і єдиною перепоною накласти лапи стала наявність тут переселенців з зони АТО (чи як воно там зараз7).

        Але я ніколи не бачив, щоб міліція була настільки "лояльна" до явних злочинців...

          52.05.18, 19:29Ответ на 4 от Леонід

          схоже було і у Одесі. але я неприймав участь у тому бардельєро-як тількі я появився-бо пропонували житло і я поліз-боже я там надивився і наслухався-одін ВАТНІК прямо так і запитав-на яку розвідку працюеш кажу на МОСАД.Сам бачив як дерібанілі гумдопомогу-іду чую розмовляють за Датську допомогу-так у чому справа кажу -я теж переселенец-та вони допомогають інвалідам-розсміявся ну да вам потрібно дійсно допомогати убогім