Про вбивство Аміни Окуєвої.

Українська влада має нарешті закрити кордон із Росією

Загинула Аміна Окуєва. Все, що тут можна сказати, буде банальністю. Крім одного: хлопці і дівчата, йде війна. Якщо раптом за чотири без малого років хтось цього не помітив.

Уперше бачилася з Аміною на Майдані. Вона сама розшукала мене, бо хотіла тоді вступити у Правий сектор, який вважала найбільш дієвою революційною організацією. При цьому мені, незнайомій людині, казала настільки радикально-патріотичні речі, що я - тепер про це можна сказати - трошки завагалася і "пригальмувала" відрекомендувати її, вирішила спочатку дізнатися про цю людину побільше. За цей час Аміна вступила до Афганської сотні. Але ця історія, про яку я пізніше зізналася їй, не завадила нам стати приятельками.

Пізніше я вже не дивувалася, що Аміна каже такі речі, бо вона не тільки казала - вона робила! Робила спокійно, прямо і щиро, з повним усвідомленням власної правоти.

Вдруге я бачила її, коли знайомила з представниками Комітету визволення політв'язнів. Адам у той час ще сидів, підозрюваний у підготовці замаху на Путіна, і його включили тоді до списку політв'язнів, що посприяло звільненню його після перемоги Майдану.

Наші фронтові шляхи з Аміною не перетнулися. Кілька разів мали попрацювати разом на виїздах, але не склалося.

Востаннє ми бачилися під час фотосесії у проекті "Новітні казки". Ми пробалакали кілька годин. Розбіглися, домовившись бачитися так часто, як буде можливість.

Аміна була дуже відкритою для тих, кому довіряла, я знала багато її особистих таємниць, про які вона ніколи не казала публічно. До речі, її публічність... Вона коштувала їй життя, але це був свідомий вибір. Отримавши військове звання, вона відмовилась від служби в армії, бо потенційні командири вимагали закриття фейсбучної сторінки і припинення публічної діяльності. А вона не могла на це піти, бо розуміла, що живе обличчя і живе слово - не менш потужна зброя, ніж автомат і снайперська гвинтівка. Всіма цими видами зброї вона володіла досконало, її психологічна витримка, невразливість як до фізичних навантажень, так і до потоків інформаційного бруду вражала навіть мене.

І ще дві речі, мабуть, найголовніші. Певніше, три речі.

Перша - що йде війна. Я про це вже казала. І ще раз скажу. І ще десять раз. Стільки, скільки буде потрібно, поки до всіх не дійде.

Друге - що Путін має сталу звичку ставати президентом на вибухах. Як у нього виборча кампанія - так починають гинути люди. Мабуть, і зараз вони очікують (чи хочуть організувати) у Росії "помсту за Аміну". Використати її світле ім'я в інтересах військового злочинця планетарного масштабу. Нікого не закликаю до відмови від помсти, прошу тільки пам'ятати про це. Все життя Амінки було пов'язане з Україною, і помстимося за неї ми теж тут.

І третє. Скільки ще українських і не українських патріотів мають загинути, щоб ці... нагорі нарешті закрили кордони, а не тільки балакали про це? Може, життя Аміни і стане тією ціною, щоб це нарешті відбулося?