Продажних слабаків рашисти використовують.

Олександр Скіпальський  усе своє професійне життя працював у контррозвідці. По суті, він свого часу і створював розвідку і контррозвідку молодої незалежної держави.  З 1991 року – начальник Управління військової контррозвідки СБУ, керівник управління розвідки Міноборони, голова Спілки офіцерів. З 1997 року – заступник голови СБУ. Після Помаранчевої революції вважався головним претендентом на посаду голови СБУ. Але отримав призначення у  Донецьк, де в статусі заступника голови Служби очолював Управління СБУ в Донецькій області.  2007 року повернувся у Київ. Тож про агентуру, її приховану (і не дуже) діяльність знає не з чуток. Як вербують агентів, хто може стати потенційною жертвою ворожих спецслужб, чи був Янукович штатним агентом Кремля і чи є агентом Надія Савченко? Про це та інше відверто говоримо з генерал-лейтенантом Олександром Скіпальським.

— Часом слухаєш деяких наших політиків і складається враження, що у нас агент на агенті і агентом поганяє. Зрештою, не секрет, що Україна нашпигована російською агентурою, яка час від часу проявляється. Схоже, Путіну військовий шлях не вдається. Вочевидь, робить ставку на те, аби розхитати ситуацію зсередини. І тут роль агентури виходить на перший план. Як Україні з цим боротися?

— Для мене слово «агент» має подвійне значення. Якщо це наш агент, то це добре, це розвідник. Якщо ворожий,  значить, недопрацьовує наша контррозвідка.  Цінність спецслужб, як і міцність системи безпеки в краї­ні, залежить від наявності потужної агентури. Маю на увазі класичну контррозвідку.

 Як в Україні з цим справи? Щоб зрозуміти це, треба згадати так звану постмайданівську люстрацію. Після Революції гідності прийнято популістський закон про люстрацію. Вважаю, його через свою агентуру нам нав’язали російські спецслужби. Це одна з її спецоперацій, мета якої – вплинути на кадрову політику. Ключові особи з найближчого оточення Януковича і так потрапляли під кримінальне переслідування чи мали бути звільнені як порушники вимог до державного службовця. Тобто їх без проблем можна було позбутися. Дехто сам втік після перемоги Майдану.  А закон завдав удару по професіоналах. Бо передбачав, що усі, хто навчався у вишах КДБ (а це прикордонне училище і вища школа КДБ), автоматично люструються. Тобто звільняли не за  конкретні дії, а за формальними параметрами.

Я вже на пенсії, тому цей закон мене формально не зачепив. Але візьмемо мій приклад. У мене за плечима два виші –  Московське вище прикордонне училище і вища школа КДБ. Тож де-юре я мав бути люстрований. Але переглянемо мою історію. У жовтні 1990 року, будучи полковником КДБ та заступником начальника особливого відділу 13 армії у Рівному, вийшов з партії. Сказав, що Україна повинна мати власну державу, власні Збройні сили і власну Службу безпеки. Що мене тоді врятувало? Якраз у цей час обговорювався закон про скасування 6-ї статті радянської конституції (яка закріплювала керівну і спрямовуючу роль КПРС у суспільстві. – Авт.). Крім того, я був депутатом Рівненської обласної ради. А через деякий час сталися ГКЧП і відомі події. Був обраний (у липні 1991 року, тобто ще до ГКЧП) заступником голови Спілки офіцерів. Зі самого початку мав державницьку проукраїнську позицію, і при цьому великий досвід роботи у спецслужбі. У  Верховній Раді ми готували  документи на створення українських Збройних сил та української Служби національної безпеки замість КДБ.  Був призначений начальником контррозвідки України. На прохання тодішнього міністра оборони Морозова і президента Кравчука  взяв на себе зобов’язання створити військову розвідку. Був народним депутатом. Все, що міг,  робив для розбудови держави.  На першому Майдані працював у штабі Ющенка. Але коли побачив ігри Жванії, Червоненка, Березовського, пішов, передбачивши, до речі, отруєння Ющенка. За сім місяців попередив його дружину. Сказав, що за місяць-півтора до виборів, коли стане зрозуміло, що зупинити Ющенка політичними методами неможливо, будуть задіяні гострі заходи – або авіакатастрофа, або отруєння. Досі дивуюсь, чому Ющенко за чотири роки президентства не спромігся створити потужну команду, яка би розкрила цей злочин. Коли це сталося, стріли полетіли у бік тодішнього  голови Служби безпеки. А я на сто відсотків переконаний, що Смешко жодним чином до цього не причетний.  Це спецоперація  Кремля. Їхній агент був у близькому оточенні  Ющенка. Він його і отруїв. А щоб відвести підозру, організували знамениту зустріч у Сацюка. Це класична операція «прикриття», щоб скомпрометувати Службу безпеки.

— Тобто отруїли Ющенка ще до зустрічі на дачі Сацюка?

— Безумовно. Але повернімося до люстрації. Аналізую її наслідки і задаю собі питання: «Ти, пане генерале, стільки років будував Україну, і яку державу побудував, якщо вона тебе ж за твої зусилля і люструвала?». І тут повертаюся до вашого запитання про агентуру. Можете пригадати хоч одного очевидного агента на високих посадах, якого люстрували? Вони лише зміцнилися в українській політиці та у владі.

— Розкажіть, як вербують агентів?

— Спецслужби завжди «пасуться» там, де буяють людські пороки. Це гачки, на які легко ловити людей.

— Але  кожна людина має слабкості. Виходить, кожен може стати потенційною жертвою ворожих спецслужб?

— Деякі люди можуть обмежити свої потреби, мають силу волі відмовитись від спокус. Спецслужби «спеціалізуються» на безвольних і меркантильних людях.

— Мене дивує, що деякі публічні діячі своїми діями чи заявами  відверто демонструють, що є агентами ворожої країни. Не соромляться і не маскуються. Чому?

— Слово «агент» з римських часів перекладається як діючий. Є різні градації агентів. Одних вербують для виконання одноразового завдання, інших засилають на довге очікування, це так звані консерви. Є агенти впливу. А є агенти, які «по життю» мають антиукраїнські погляди,  їхні переконання ворог просто використовує.

— Так звані корисні ідіоти? Вони навіть не на зарплаті?

— Саме так. Бо не були класично завербовані. Ці люди добровільно проводять анти­українську політику, часом самі виявляють ініціативу. Є така категорія – агент-ініціативник. Це  людина, яка внаслідок різних причин не любить свою державу і сама шукає виходів на ворога, щоб прислужитись йому. Щоправда, цей канал для спецслужб  ненадійний, бо багато разів був скомпрометований.  Ним користуються інші спецслужби. Готують начебто невдоволену владою людину і запускають в роботу. Це називається підставою.

 –  Чи багато невдоволених в Україні готові служити ворогу?

 – Коли Україна отримала незалежність, то відсотків 90 чиновницького апарату морально не були до цього готові:  не чинили спротиву, але й не були провідниками національної ідеї.  Тож не дивно, що до сьогодні є люди, які не поділяють ідеї незалежної України. Росія як правонаступниця Радянського Союзу  ідейно ближча.  Себе з нею ототожнюють. Четвертий рік іде війна, а частина людей заграє з ворогом, виправдовує його дії. І ніхто за це не покараний. Чому? Бо уся політична і владна еліта України переплітається між собою. І ще одна причина – у владі домінують матеріальні, а не моральні цінності. Чому в радянські часи не було такої корупції? Бо держава дбала про свій захист. Спецслужби розуміли, що  корупціонера легко зловити на гачок. Візьмемо для прикладу митників, які працюють на західному кордоні. Усі ті, хто займається контрабандою чи дахує її,  у полі зору іноземних спецслужб. Такому митнику певний час дозволяють чи навіть спеціально втягують у незаконні схеми, а потім цим шантажують і вербують. Чому Росія так легко, без жодних перешкод, зайшла в Крим і Донбас? Бо  митники та прикордонники, включаючи начальників загонів, мали спільні схеми контрабанди з російськими колегами. Усі вони були на гачку російських спецслужб. Коли в Україну заходили фури з озброєнням,  ніхто їх не перевіряв. Бо йшли за контрабандними схемами.  2007 року я очолив Донецьке управління СБУ. Вже тоді усе це бачив і розумів, чим це може закінчитися. Тоді наші спецслужби не вели жодної роботи щодо східного сусіда. Лише контрабанду ганяли туди-сюди.  Я вирішив на кордоні, у напрямку Ростова, будувати відділення СБУ, яке б займалося контррозвідувальною роботою. Це мав бути такий собі опорний пункт з перехоплення і нейтралізації російських зусиль. Вже тоді   давав пропозицію підготувати Артемівську шахту до замінування. Розумів, що в разі чого її можуть захопити…

— Уже тоді припускали, що Росія може напасти?

— Не лише припускав, казав це керівництву держави. Бо бачив, що там готується. Під виглядом охоронців Ахметова та інших місцевих олігархів було до 10 тисяч озброєних людей. По суті, створювались міні-армії. А я відповідав за безпеку цього регіону і бачив розстановку сил. Їхні служби безпеки отримували у рази більші зарплати, ніж ми. Як наслідок, не СБУ контролювала ситуа­цію в регіоні, а вони намагалися контролювати СБУ. Почав цю ситуацію ламати, але через півроку мене забрали «на підсилення в центр». На моє місце призначили людину, яку цікавила тільки контрабанда. Хоча попереджав тодішнього керівника СБУ Валентина Наливайченка, що ситуація на Донбасі небезпечна, тому треба призначити фахівця найвищого рівня. Зробили по-іншому. І припинили будувати опорний пункт СБУ на кордоні, який я ініціював.

— А Янукович був агентом чи «корисним ідіотом»?

— Я знаю відповідь на це питання, але сказати не можу, бо  це суперечить моїй професійній етиці. Та й тяжба у судах мене не влаштовує. У мене ж немає досьє зі собою. Але скажу по-іншому, без прив’язки до цього прізвища.  Завербований президент іноземної держави перестає бути цінним як класичний агент, він радше перетворюється на такого собі агента впливу, продажного політика чи зрадника. Зрештою, Янукович не  перший і не останній…

— Чи знав Яукович про можливу анексію Криму? Чи міг цим Путін його лякати і шантажувати?

— Думаю, він його цим налякав перед підписанням Асоціа­ції з ЄС, коли Янукович літав у Росію. Думаю, лякав і тим, що весь бізнес відбере. Адже значна частина його бізнесу була зав’язана на Росії, надприбутки зберігав у російських банках.

— А Надія Савченко – російський агент?  

— Коли вона повернулася з Росії і її помпезно зустрічали в аеропорту, а вона коники почала викидати, мене запитували, що про це думаю. Я порадив – дайте жінці відпочити, а поки відпочиває, у всьому спокійно розберіться. Якби влада прислухалась до порад професіоналів, а не підлабузників, то багатьох помилок зуміла би уникнути. Не можна людину, яка кілька років відсиділа у ворога, розкручувати на героїзм. Це суперечить усім правилам роботи спецслужб…

— Треба було дати їй час, аби себе проявила?

— Безумовно. Тільки сліпий не бачив, що в Росії нікому іншому таких умов, як їй, не створюють. Багато про що свідчило і те, за яких обставин вона потрапила на той бік.

— Що ви думаєте про Саакашвілі? Особливо в контексті «прориву» кордону?

— У Сталіна була робота «Запаморочення від успіхів». У Саакашвілі це запаморочення під час перебування на посаді президента Грузії також сталося. Це й завадило йому залишитися президентом Грузії.  Сподіваюсь, він зробив правильні висновки.

— Не можу не згадати Російську православну церкву. Складається враження, що якщо батюшки знімуть ряси, під ними побачимо мундири з погонами. Чи не варто було б її в контексті війни з Росією заборонити в Україні?

— Я би давно це зробив. Ще  1995 року, коли був начальником управління розвідки, писав доповідну в Адміністрацію президента. Ми мали у своєму розпорядженні аналітичний матеріал, який тодішній голова служби зовнішньої розвідки Росії Євген Примаков підготував Борису Єльцину. У доповідній писав, що найбільш ефективним інструментом тиску на Україну є церква Московського патріархату. По суті, це філія ФСБ. У них ідеологія проросійська, вони ведуть відповідну пропаганду. Коли працював у Донецьку, зустрівся з їхніми представниками і сказав: «Ваша справа – Бог і люди. Якщо почую хоч одне погане слово про Україну, не ображайтеся».  Сиділи тихо…

Але біда України була у тому, що жодна влада не переймалася безпекою держави.  На жаль, і теперішні керівники не розуміють простої істини: якщо займаєш посаду державного будівничого, то мусиш відмовитися від будь-яких особистих інтересів. Насамперед від власного бізнесу і власного збагачення.  А Порошенко не зумів вибити зі себе бізнесюка.

Україні бракує державотворчого досвіду. Ми досі голі перед російськими спецслужбами. Я знав щонайменше двох колишніх керівників СБУ, які у минулому були агентами КДБ. Зараз іде війна, а майже два роки в Україні не було керівника служби зовнішньої розвідки (кілька днів тому призначили Єгора Божка. – Авт.).

Фото автора.