Нові докази Чорнобильського ЗЛОЧИНУ.

Збірник у повному обсязі доступний на сайті двох інституцій, фахівці яких готували видання: Інституту історії України НАН України та Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО).



Як оцінити операцію з евакуації людей із забруднених територій – успішною чи провальною? Чи були плани про відселення жителів Києва? Що найбільше намагалися приховати від іноземних журналістів? І чому не спрацьовувала маса заходів з поліпшення ситуації?

Про специфіку роботи Оперативної групи, заходи з ліквідації наслідків катастрофи та механізм прийняття рішень партійно-державною структурою у той час спілкуємося з директором ЦДАГО, одним з упорядників книги, Ольгою Бажан.



ПЕРШІ РЕКОМЕНДАЦІЇ, ЯК БЕРЕГТИ ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ ПІДВИЩЕНОГО РАДІАЦІЙНОГО ФОНУ, З'ЯВИЛИСЯ ЛИШЕ 9 ТРАВНЯ

- Ольго Вікторівно, чому опубліковані документи закінчуються 1988 роком?

- З 1986 року, тобто з моменту створення Оперативної групи ЦК КПУ, відбулося 55 її засідань. Останній протокол датується 16 листопада 1987 року. Через рік, у першій декаді листопаду 1988-го, було прийняте останнє рішення "ліквідаційної" структури. Воно стосувалося питань житлового забезпечення осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії. Згодом ці питання, а також проблеми працевлаштування і матеріального забезпечення переселенців, надання пільг у медичному обслуговуванні чорнобильців були розподілені між міністерствами і відомствами, у зв’язку з чим відпала потреба у функціонуванні єдиного координаційного центру. 

Ці документи цікаво читати не лише через інформативність. Формат стенограми – це пряма мова, яка передає психологічну атмосферу, в якій відбувалось обговорення доленосних питань. Дійсно, у деяких виступах відчувається, що емоції зашкалювали під час дискусій. Так, зволікання у виконанні відповідальними особами окремих доручень могло викликати гнівну реакцію керівника Оперативної групи, Голови Ради Міністрів УРСР Олександра Ляшка.

- Яким є перше документально зафіксоване повідомлення про аварію?

- Першою задокументованою звісткою про пожежу на станції "під час планових робіт" є записка директора ЧАЕС Віктора Брюханова секретарю Київського обкому КПУ Григорію Ревенку, датована 26 квітня. У ній зазначалося, що під час аварії на станції перебували 200 осіб, 9 з яких зазнали опіків різного ступеня тяжкості, рівень радіації поблизу місця аварії становив – 1000 мкр/сек. Того ж дня керівник Київської обласної парторганізації у більш стислому форматі продублював цю інформацію у повідомленні, направленому до Центрального комітету Компартії України. Згадані документи не увійшли до збірника, оскільки не є безпосередньо документами Оперативної групи ЦК КПУ. 

Слід зазначити, що інформування населення про аварію та надання рекомендацій стосовно того, яким чином правильно поводитися в умовах радіаційного забруднення, відбулось із запізненням. Наприклад, аварія сталася 26 квітня, а повідомлення про проведення профілактичних заходів у зв’язку з подіями на ЧАЕС було опубліковане лише 9 травня в газетах "Радянська Україна" та "Правда Украины" під назвою "Рекомендуються застережні заходи. Розповідає міністр охорони здоров’я УРСР А.Ю.Романенко".

- Чому так пізно?

- Почасти тому, що у той самий день відповідні методичні інструкції надійшли з Москви. 

- А українські фахівці самостійно нічого не мали права оприлюднювати?

- Республіканські органи були обмеженні у самостійних діях, бо існувала чітка ієрархія у прийнятті рішень. Вони мали чітко слідувати інструкціям з центру, з Москви. Необхідно зауважити, що окрім українських управлінських ланок з подолання наслідків Чорнобильської аварії - оперативних груп ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР діяли ще дві, але союзного рівня - Урядова комісія Ради Міністрів СРСР і Оперативна група Політбюро ЦК КПРС. Була побудована така вертикаль управління, яка передбачала обов’язкове узгодження різноманітних питань з союзними інстанціями. 

- Наскільки оперативною була співпраця на цих двох рівнях?

- У спогадах члена-кореспондента НАН України Бориса Малиновського, який входив до складу Урядової комісії Ради Міністрів СРСР, що перебувала безпосередньо на місці аварії, зазначалося, що члени Комісії збиралися щовечора, обговорювали питання, які виникли протягом дня. Розподіляли, які завдання є терміновими, вирішували, які матеріальні й людські ресурси необхідні. Потім дзвонили до Києва голові Держпостачання і повідомляли про потреби. І вже на ранок всі необхідні матеріали, як правило, були на підході до Чорнобиля. Тобто на місцевому рівні в УРСР роботу організували так оперативно, як це було можливо.

НІХТО НЕ ВІВ МОВУ ПРО ЕВАКУАЦІЮ НАСЕЛЕННЯ КИЄВА

- Якщо повернутися до початку. На евакуації людей із зони зараження наполягали московські фізики-ядерники. Якби не їхня принципова позиція, евакуація могла б відбутися надто пізно, а відповідно наслідки для населення були б ще більше катастрофічними. Як цей момент відображений?

- Оперативна група ЦК КПУ керувалася висновками і вказівками, які давала Урядова комісія СРСР. 

27 квітня 1986 року Уряд УРСР на чолі з Олександром Ляшком розпочав запізнілу - лише через 34 години після аварії та отримання відповідного дозволу від вищих інстанцій – проте добре організовану - евакуацію 44,5 тисяч жителів міста Прип'ять.



При евакуації населення з 30-кілометрової зони виникли проблеми пов’язані не тільки з термінами евакуації.

- Які саме проблеми?

- Евакуація людей з 30-кілометрової зони мала бути здійснена протягом 4-6 травня. Завершити у визначені терміни загальну евакуацію населення з зони відчуження не вдалося. Як з’ясувалося, спеціалісти, формуючи зону відселення, не врахували метеофактор, а саме напрям вітру. У результаті, постраждалі були переселені у населені пункти, над якими пронісся шлейф радіоактивного викиду. Таким чином, люди, евакуйовані в Бородянський, Іванківський, Поліський та інші райони Київської області, змушені були повторно переїжджати, оскільки залишатися там було небезпечно. До того ж, 6 травня голова Київського облвиконкому Іван Плющ, звітуючи про евакуацію перед членами Оперативної групи ЦК КПУ, повідомив, що під евакуаційні заходи не підпали три населені пункти Поліського району, пояснюючи це тим, що вони не були вказані на карті радіоактивного забруднення території України, яку розробив Штаб Цивільної Оборони УРСР. З Плющем на засіданні відбулась дуже жорстка розмова, і йому поставили сувору вимогу - до 18:00 7 травня повністю завершити евакуацію населення з 30-кілометрової зони. Вже 8 травня 1986 року Іван Плющ доповідав що поставлене завдання виконано у повному обсязі. Проте, таке твердження виявилося дещо передчасним, оскільки фактично за іншими документами Політбюро ЦК КПУ, евакуація тривала упродовж літа 1986 року. 



Евакуація з Прип'яті.

 - Є дані про те, що евакуйовані люди все одно споживали забруднені йодом-131 продукти, зокрема молоко. Як це питання обговорювали?

- Дійсно, серед безлічі складних для вирішення питань найпекучішою виявилася проблема використання продуктів рослинництва та тваринництва, які зазнали дії радіації. На засіданнях Оперативної групи Політбюро ЦК КПУ неодноразово заслуховувалися питання про рівень радіоактивності молока на забруднених територіях та способи його використання. Щоб не допустити надходження радіонуклідів в організм людини з молоком і при цьому зберегти цінний продукт харчування, було прийнято рішення про переробку його на вершкове масло. Як з’ясувалося згодом застосована технологія отримання із “брудного” молока “чистих” жирових концентратів не принесла бажаних результатів, оскільки в маслі залишалося 20–30% від забрудненого молока.

Гостро стояло питання також і щодо зберігання або утилізації м’ясної продукції із забруднених територій. Документи доводять, що голова Уряду УРСР Ляшко спочатку притримувався стійкої позиції – “якщо з’ясується, що м'ясо не придатне, потрібно забити та закопати”, то через деякий час він вже не заперечував проти реалізації в продовольчих магазинах м’ясних товарів з певним рівнем забруднення.

- Чи порушували тему про евакуацію жителів Києва?

- Прикметно, що на жодному засіданні Оперативної групи не обговорювався процес навіть часткової евакуації жителів Києва. Відсутність у порядку денному її роботи цього питання, ймовірно була продиктована відсутністю в достатній кількості матеріально-технічних ресурсів для евакуації киян.

Разом з тим, нерішучість політичного керівництва республіки у питанні евакуації жителів Києва містить у собі й політичну складову. Переміщення величезної кількості людей дуже яскраво би продемонструвало масштаби і небезпечні наслідки аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС, що в свою чергу підірвало “передові позиції у світі” вітчизняної атомної енергетики. 

- При цьому у Києві відбувалися травневі демонстрації. Про те, щоб їх скасувати, також мову не вели?

- Саме так. Не відмовившись від першотравневої демонстрації у Києві, вище політичне керівництво УРСР розпочало підготовку до 39-ї міжнародної велогонки Миру, початок якої планувався на 6 травня 1986 року і яка мала стартувати саме з Києва через Варшаву на Берлін та Прагу. У стенограмі засідання Оперативної групи зазначалось, що зауважень до того, щоб проводити гонку, немає. Згодом голова Київського міськвиконкому Валентин Згурський так згадував про ті події: "В цей час ішла радіаційна лавина… Проводити гонку чи не проводити? Потрібно було продемонструвати усім, що ніякої небезпеки радіації немає. І тоді ми поїхали по маршруту велогонки … у відкритій машині". У день старту велогонки, коли на центральній площі Києва було зібрано 3,5 тисячі учасників художньої самодіяльності, Оперативна група ЦК КПУ розглядала питання, пов’язані з організацією додаткових поїздів, автобусних маршрутів та літаків для охоплених панікою киян.

- Чи є інформація про евакуацію з Києва сімей членів Групи та інших партійних діячів?

- В архівних документах відомостей про евакуацію родин державно-партійного керівництва не виявлено. Стверджувати напевно про це можуть лише свідки або учасники тих подій.

БОЯЛИСЯ, ЩО ІНОЗЕМНІ ЖУРНАЛІСТИ ПОПРОСЯТЬ ПОКАЗАТИ ЇМ АЕРОПОРТИ ТА ВОКЗАЛИ

- Я гортаю збірник і бачу вказівки замінити постільну білизну в лікарнях перед приходом іноземних журналістів, бо там справжній "жах". Наскільки подібні випадки показовості були поширеними? 

- Факт, про який Ви говорите, відображений у стенограмі засіданні Оперативної групи ЦК КПУ від 5 травня 1986 року, на якому обговорювалась підготовка зустрічі з групою іноземних журналістів, які побажали відвідати "радіоактивний" Київ. Головними темами дискусії були: "грамотна" підготовка людей для зустрічі з іноземцями; підготовка об’єктів, які вони ймовірно побажають відвідати – лікарні, вокзали. Показовість, про яку Ви говорите, була спрямована в основному на одне: замовчання екологічної катастрофи, підтримання позитивного образу Радянської України, використовуючи при цьому гасла "відкритості" та "гласності".

- Що намагалися приховати від іноземних журналістів?

- Скажімо, у переддень державного свята Радянського Союзу – Дня Перемоги - члени Оперативної групи Політбюро ЦК КПУ радилися, у який спосіб відволікти можливу увагу закордонних ЗМІ від значного зростання кількості пасажирів на залізничних, автомобільних, річкових вокзалах та аеропортах Києва. Врешті-решт високопосадовці погодилися з думкою голови КДБ УРСР С. Мухи, який запропонував боротися з масовою скупченістю людей на вокзалах за допомогою додаткових залізничних потягів та значної кількості точок продажу проїзних квитків. 

Також на засіданні обговорювали, куди їх вести і що показувати. Акцентували увагу, на проведенні дезактивації, особливо "коли будуть зустрічати іноземців", зауважували: якщо вони захочуть подивитися лікарні, необхідно видати нові простирадла, оскільки медичний одяг має жахливий вигляд, починаючи від білизни. Крім цього, вирішили, що перед тим, як повести іноземних журналістів на ті об'єкти, на які вони вкажуть, слід провести профілактичну бесіду з персоналом: правильно його налаштувати і сказати, що говорити.

- А що мали говорити?

- Питання треба ставити, чого вони говорити не мали. Відомо, що у вересні 1987 року Урядовою комісієї СРСР з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було прийнято рішення щодо переліку відомостей, які засекречувались і "не підлягали опублікуванню у відкритому друці, у передачах по радіо та телебаченню". Фактично це рішення унормовувало ту практику подачі інформації, яка сформувалась з перших днів аварії на ЧАЕС. Розголошенню не підлягали питання про рівень радіації, стан здоров'я населення, кількість постраждалих, екологічну ситуацію на забруднених територіях тощо. Таким чином створювався певний інформаційний вакуум навколо катастрофи. 

- Ми говоримо переважно про партійні документи. А чи збереглися звернення звичайних громадян?

- Так, в архіві зберігаються листи на адресу партійних і радянських органів з різноманітних питань. Зокрема, збереглися листи співробітників ЧАЕС, які були направлені на роботу на інші атомні станції. Вони писали навіть колективні листи, тому що були незадоволені місцем направлення та умовами проживання. 

Також є чимало листів громадян про бажання повернутися до рідних домівок на вже дезактивовані території. Потрібно зауважити, що цей пласт документів відтворює трагедію з іншого боку – крізь призму конкретних людських доль.



ДОБРО НА ВВЕДЕННЯ СТАНЦІЇ В ЕКСПЛУАТАЦІЇ ПРИЙШЛО З ЦЕНТРУ

- Чи відображений суд над директором ЧАЕС Віктором Брюхановим та іншими керівниками станції? 

- У нашому архіві зберігається записка голови Верховного Суду УРСР Олександра Якименка від 30 липня 1987 року першому секретареві ЦК КПУ В.Щербицькому про результати судового процесу над тими, кого звинуватили в аварії на Чорнобильській АЕС, а саме над директором ЧАЕС Віктором Брюхановим, головним інженером Миколою Фоміним, заступником головного інженера Анатолієм Дятловим, начальником зміни станції Борисом Рогожкіним, начальником реакторного цеху Олексієм Коваленком, інспектором Держатоменергонагляду на ЧАЕС Юрієм Лаушкіним. Наприкінці цієї записки зазначалось, що "Весь процесс прошел организованно, никаких срывов не было".



Суд над керівниками ЧАЕС. Сидить крайній ліворуч Віктор Брюханов.

 - Чи відображені на сторінках збірника питання щодо технологічних недоробок при проектуванні та під час будівництва ЧАЕС? 

- Безпосередньо на своїх засіданнях Оперативна група ЦК Компартії України цих питань не розглядала. Дану інформацію можна почерпнути в інших архівних документах, датованих значно раніше року Чорнобильської трагедії і які стосуються побудови та введення в дію ЧАЕС. 

Загалом, архівні документи, які стосуються чорнобильської катастрофи, можна розподілити на три тематичні блоки. Перший – це документи про побудову і введення в дію ЧАЕС. Друге – це аварія, ліквідація, наслідки. Третє – поставарійні проблеми, що виникали з облаштуванням і забезпеченням населення, вшануванням пам'яті, нагородженням загиблих і ліквідаторів. Так ось, перша група документів свідчить, що при введенні станції в експлуатацію було дуже багато неполадок. Вказані документи доводять що, можливо, варто було відмовитися від побудови цієї АЕС поблизу столиці однієї з найбільших республік Радянського Союзу. 

Сам Брюханов згодом згадував, що підписав акт прийому ЧАЕС тоді, коли четвертий енергоблок вже видавав електроенергію, проте залишалося завершити деякі роботи з його облаштування, без чого рік-два можна було б обійтись. Але ж Брюханов не один той акт підписав. Якби якийсь фахівець проявив принциповість і сказав "ні", можливо, станцію не ввели б в експлуатацію. Якби позиція місцевого керівництва була одностайна, можливо, це зіграло б свою роль, і ЧАЕС не ввели б в експлуатацію. Але це лише припущення.

- Минулого року до круглої дати аварії Інститут нацпам'яті опублікував документи з архіву СБУ, які стосуються ЧАЕС, утому числі, висловлені застереження щодо будівництва станції саме біля Чорнобиля. Зараз вийшов цей збірник. Тобто з українського боку ці документи оприлюднюють. Яка ситуація з документами з російських архівів: вони відкриті чи засекречені?

- Відомо, що у 1992 році у Москві вийшов друком збірник "Чернобыль. Совершенно секретно", у якому були опубліковані протоколи Оперативної групи Політбюро ЦК КПРС. Наскільки повним було це видання - судити важко.

До речі, деякі з цих протоколів у 1996 році були наведені у першому в Україні фундаментальному збірнику "Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали". Це видання залишається актуальним і сьогодні, через тематичне і видове розмаїття представлених у ньому документальних матеріалів. 

Сподіваюся, що документи, які стосуються ЧАЕС та ліквідації наслідків аварії, ще будуть публікуватися. Тільки в нашому архіві чорнобильської катастрофи стосуються понад 1500 документів, і кожен з них дає ключ до розуміння причин та наслідків найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття та усвідомлення, що у справі збереження навколишнього середовища та екологічної безпеки людства не існує сторонніх. 


Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"