Допродається Україна в роздріб!

Хочу стати олігархом
До кінця року з молотка підуть 350 найбільших українських підприємств, Президент вимагає продати ще 1,5 тис. об’єктів. За скільки, кому і на яких умовах, наразі не знає ніхто Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ   

Перша хвиля масштабної приватизації, про можливість якої вже давно говорили «камікадзе», стартує до кінця нинішнього року. Збути у приватні руки планують навіть підприємства, які не зуміла впихнути у свою кишеню «Сім’я». Скажімо, Одеський припортовий завод чи «Центренерго» — один iз найбільших виробників електроенергії в Україні. Вести мову про якісь надзвичайні прибутки держбюджету в умовах економічної кризи було би смішно: найкращі часи для продажу наших активів уже минули.

Доля 350...

Міністр економіки Айварас Абромавічус, який оприлюднив рішення Кабміну, цього факту не приховує. Вартість «Центроенерго», на думку міністра, може принести до бюджету кілька сотень мільйонів доларів. «В ідеальній ситуації цей актив коштував би значно дорожче, ніж нині», — констатував Абромавічус.

За Одеський припортовий, який буде лідером у переліку з 350 підприємств, очікують виручити до півмільярда доларів. Виробник добрив має стати своєрідною іконою чесної і непідкупної приватизації 2015 року. Як, наприклад, «Криворіжсталь» під час роздержавлення у 2005-му.

Родзинкою ж цьогорічної приватизації стануть вугільні шахти. Більшість із них збиткові й навіть можуть мати від’ємне значення власного капіталу: вартість активів після погашення всіх боргів буде меншою, ніж нуль. Нині в уряді тривають дебати: продавати такі об’єкти за одну гривню чи ні.

Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк повідомив: хвиля роздержавлення прокотиться країною без жодних обмежень. Тобто перед претендентами не стоятиме ніяких додаткових умов. «У чому полягає різниця між нашими підходами і тими, що існували кілька років тому? — риторично перепитав сам у себе Прем’єр. І сам собі відповів: — Там виписували правила приватизації під конкретного покупця. Наш підхід сьогодні простий і зрозумілий: базовий критерій — це ціна. Хто більше заплатив, той більше отримав».

На думку очільника нашого Кабміну, такий підхід — тонка і добре продумана стратегія уряду. Оскільки дозволить залучити у великих кількостях зарубіжні кошти у напівзруйновану вітчизняну економіку. «Сьогодні, — повідомив зарубіжним грошовим мішкам Аресеній Петрович, — найбільш вдалий час інвестувати в Україну. Показник цього — ціна активів».

А тим інвесторам, хто все ще користується мудрістю, що гроші люблять тишу, Арсеній Яценюк пояснив: «Так, ризик є. Але цей ризик компенсується ціною. Заходите, вкладаєте гроші. Ви неодмінно заробите: не сьогодні, а через п’ять років. І ми також заробимо, адже нам потрібні робочі місця, нам потрібні податки».

Продаємо все!

За приватизацію виступає і Президент. Причому в його варіанті перейти у приватні руки має значно більше об’єктів, ніж 350 «спартанців» Яценюка. «У нас залишається 1800 підприємств. Життєво необхідні для держави — не більше двохсот, — заявив Порошенко. — Звичайно, ми не будемо продавати «Укрзалізницю» чи оборонні підприємства. Але хто може мені пояснити, для чого державі аж 14 кінних заводів, які також заборонені для приватизації?».

Економічного зиску, за словами глави держави, від надмірно роздутого переліку захищених від роздержавлення об’єктів, практично жодних. «Більшість підприємств, внесених до списку заборонених до приватизації, упродовж двох десятків років незалежності не отримали жодної копійки інвестицій, а тому вони просто приречені програти у конкурентній боротьбі», — сказав Порошенко. А обладнання і технології, за його словами, на цих об’єктах перебувають на рівні 30-х років минулого століття. «Вони не виживуть, якщо не отримають ефективні прямі інвестиції та ефективний менеджмент iз боку як вітчизняних, так і західних інвесторів», — підсумував Президент.

ФСБ і нувориші на низькому старті

Громадськість наразі не побачила тих самих нових і прозорих правил гри, про які говорив Арсеній Яценюк. А тому питань щодо процесу роздержавлення більше, ніж досить. Скажімо, як вкладається у просту формулу Прем’єра «хто більше заплатив, той більше отримав» реалії нашої війни з Росією? Чи існує механізм протидії, скажімо, теоретичної можливості, що олігархічно-державні російські корпорації запропонують більше і паралізують як український військово-промисловий комплекс, так і просто чутливі галузі економіки? Побоювання не вигадане, адже ще за часів стратегічного партнерства росіяни не гребували викуповувати підприємства-конкуренти своїм заводам на сході України, доводити їх до зубожіння і різати на метал — звільняючи ринок від зайвих гравців.

Ну і, зрештою, шановний Арсеній Петрович явно лукавить, стверджуючи буцімто прозорість у роздержавленні, це схема «хто більше дав, того і капцi». Адже приватизаційна угода дуже часто передбачає цілком конкретні соціальні зобов’язання нового власника — і цього правила дуже ревно дотримується Захiд. Іноді держава прописує і економічні показники, яких має досягти новий власник. Особливо, якщо справа стосується об’єктів, що їх продають за одну гривню.

Цікаво також, чи зможе влада виконати власну обіцянку і таки прозоро продати де-факто всю нашу економіку у державі, де корупція зашкалює. І її рівень — принаймні за суб’єктивними відчуттями українських бізнесменів, експертів і пересічних українців — абсолютно не зменшився після падіння донецького режиму. Факт існування небаченої корупції у нашій державі визнає навіть сам Арсеній Яценюк. Який, попри все, не проти продати невідомим багатіям усі наші активи за мінімальними цінами.

Про існування певної загрози внаслідок неконтрольованого роздержавлення повідомив і найвідоміший серед керівників облдержадміністрацій, екс-президент Грузії, а нині очільник Одеської ОДА Михайло Саакашвілі. «Є ризик, що ми отримаємо нову серію олігархів, які по-новому грабуватимуть Україну», — заявив він.

Позбуваємося чи нехай лежить?..

Спекуляцій на тему «Продавати чи ні?» завжди було дуже багато. Дуже часто найактивнішими критиками приватизації певних об’єктів були лобісти тіньових схем. Адже навіщо платити гроші за контрольний пакет, потім вкладати гроші й нести всю відповідальність за приватну компанію, якщо можна мати все те саме, обіймаючи «правильну» посаду у державній структурі — і отримувати ті самі прибутки, не вкладаючи і не ризикуючи?..

Згадаємо той же самий «Укртелеком», який вперто не хотіли продавати на вершині його ціни, а потім, коли проводові телефони практично відійшли у минуле, підприємство з унікальною системою зв’язку за безцінь віддали Рінату Ахметову. У цьому сенсі важко не погодитися з Арсенієм Яценюком, який сказав: «Політичні сили і далі хочуть сидіти на державних компаніях і висмоктувати з них гроші. Вони де-факто вже їх приватизували. Починаєш з’ясовувати, хто сидить, наприклад, на «Укрспирті», — чиста корупція».

Не варто відмахуватися і від російського фактора. Інформаційне поле після оголошення наміру про роздержавлення просто бурлить. Серед найбільших критиків ідеї продажу державної власності України — російська агенція «РІА-Новості». Серед найактивніших спікерів, які категорично виступають проти приватизації, — рупор екс-глави НБУ Сергія Арбузова та палкий прихильник економічної співпраці з Російською Федерацією.

Думка ж експертів із приватизації фактично сходиться на одній непорушній тезі: держава — це неефективний власник будь-якого підприємства. Але применшувати її роль в управлінні цим підприємством — просто злочинно. Адже головне завдання уряду — виписати такі правила гри приватизаційного процесу, за якими завод потрапить в управління доброго господаря.

Останні роки ми навіть не прагнули цього робити, намагаючись отримати зиск від процесу роздержавлення у власну кишеню чиновника та його друга-олігарха. Чи змінилися ми від періоду останньої революції, побачимо вже наприкінці року.

Щоправда, ціна надмірного оптимізму може виявитися надто високою.

УМ