Римський Статут як панацея для українського «правосуддя».

Європейська спільнота очікує від України дієвих практичних кроків на шляху зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та поваги до прав і свобод людини.

Тому одним з ключових заходів  має стати ратифікація Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, який Україна підписала ще у 2000 році. Загалом нині даний статут ратифікували вже більше 140 країн світу, серед яких – Австрія, Бельгія, Велика Британія, Канада, Німеччина та Франція. Одним словом – ті країни, де поняття «верховенство права» та «пріоритет прав та свобод людини» наповнені реальним змістом.

Але спершу треба розібратися в чому ж полягає специфіка діяльності Міжнародного кримінального суду. По-перше, необхідно наголосити - Міжнародний суд жодним чином не посягає на систему національне правосуддя, він не функціонує у якості певного «монопольного надсуду» для покарання осіб. Але водночас існує одна важлива особливість, яка випливає зі статті 17 Римського Статуту. Цей суд може приймати до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й з власної ініціативи, коли держава "не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином". Фактично з даного формулювання і випливає основне завдання суду – перешкоджання будь-яким проявам безкарності, спонукання національних органів судочинства притягати винних до відповідальності, надання можливості жертвам домагатися справедливості.

Окрім того, існує окремий перелік злочинів, по яким Міжнародний кримінальний суд може приймати справи до свого провадження. До них належать геноцид, військові злочини, злочини проти людства. З приводу саме останньої категорії хотілось зупинитись більш детально. У розумінні статті 7 Римського Статуту цими злочинами є, зокрема, переслідування за політичними мотивами, знущання та тортури, а також ув’язнення чи інше позбавлення фізичної свободи у порушення основоположних норм права.

Тож виникає слушне запитання: чи додалось би Міжнародному кримінальному суду роботи, якби України все ж таки ратифікувала Римський Статут? І найголовніше, хто саме опинився би на лаві підсудних по цим справам?

Адже, лише за минулий рік від насильства з боку міліції постраждало понад мільйон українців, а це на 300 тисяч більше, ніж 2010-го. А за останні два роки значно збільшилася кількість людей, які загинули в районних відділеннях міліції.

Більше того, існування тортур з боку українських правоохоронців та їх безкарність підтвердив Європейський суд з прав людини. Так, у рішенні "Каверзін проти України" суд засвідчив, що це системна проблема, яка існує на національному рівні, і її необхідно виправити.

Що вже тут й казати про політичні переслідування, які фактично стали візитівкою чинної української влади у міжнародному просторі.

Саме тому подальший розвиток подій щодо ратифікації Римського Статуту Міжнародного кримінального суду стане показовим для чинної влади. Адже те чи є у можновладців політична воля остаточно приєднатися до Римського Статуту засвідчить їхнє бажання чи навпаки небажання відповідати за свої вчинки.