Ключ до розгадки Карпат.

Його вже тоді захоплено називали «Другим Ломоносовим», а попереду відкривалися обрії блискучого наукового майбутнього. Та знову — черговий удар: помирає його вчитель, видатний академік Василь Струве, і шумерологію — науку про древній народ, що жив у ІV–ІІІ тисячоліттях до нашої ери, прибирають до рук опоненти на чолі з професором Ігорем Дьяконовим. Відтоді понад три десятки років — за незбагненною концентрацією зла — талановитого вченого Анатолія Кифішина безперервно переслідувала тупа заздрість колег, а почасти — й безгрошів’я та безпритульність.

І все ж він завзято продовжував працювати над загадками древніх цивілізацій, навіть за умов майже повної ізоляції у радянському науковому просторі. Коли про це в травні 2005–го, напередодні 70–річчя від дня народження, Анатолія Георгійовича в першому за кілька десятиліть вимушеного мовчання інтерв’ю запитав російський історик і видавець Павло Тулаєв, то почув у відповідь: «Я відчуваю себе унікальним фахівцем — таким же унікальним, як Юліус Опперт чи Арно Пьобель; вони з’являються приблизно раз у 60 років. Я себе високо оцінюю, але це — не результат зарозумілості. Просто я впевнений, що наступний фахівець такого рівня також з’явиться нескоро, років через 60. І пишу я зараз, як Опперт чи Пьобель, для людей майбутнього, котрі втямлять, про що йдеться в моїх дослідженнях. Поки що це залишається незрозумілим».

Ніколи і ні за яких обставин Анатолій Кифішин не приховував своєї українськості, хоча мав би безліч вигод, видаючи себе за великороса. Якось на запитання «Ви ж — росіянин?» учений відповів: «Народився я в Росії, але мої батько й мама — українці, і вдома ми розмовляли українською мовою. На російську я перейшов лише тоді, коли перебрався до Ленінграда».

На початку нинішнього тисячоліття світ нарешті побачила його солідна наукова праця «Давнє святилище Кам’яна могила». І хоча її неоднозначно сприйняли в Росії, про Кифішина шанобливо заговорили дослідники минувшини в Україні й звернув увагу тутешній політикум. За президентства Віктора Ющенка на території протошумерського святилища поблизу Мелітополя було створено історико–архітектурний заповідник «Кам’яна могила» зі статусом національного.

Торік Анатолій Георгійович побував на Івано–Франківщині, де ознайомився зі стародавніми святилищами, які досліджують науковці місцевого Інституту історії, етнології та археології Карпат. Цьогоріч йому присвоїли звання «Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника». На думку московського вченого, Карпатський регіон — надважливий ареал скупчення стародавніх культових пам’яток.

Утретє Анатолій Кифішин приїхав до Івано–Франківська нинішньої осені з однією метою — готувати молодих шумерологів. Його поселили в гуртожитку, неподалік гуманітарного корпусу університету. «Особливих умов не потребую, — знайомить учений зі своїми скромними апартаментами. Розмовляє добротною українською мовою, в яку лиш зрідка вкраплюються русизми. — Тут я мешкаю і тут же щодня о десятій ранку, крім вихідних, читаю лекції для всіх бажаючих».

— А то правда, що в часи тотального наступу «дьяконівців» вам навіть довелося обживати курінь?

— Правда. У сімдесяті роки, незважаючи на мої дипломи з відзнаками, у Москві не міг знайти будь–якої роботи за фахом, тому вивозив сміття з гуртожитків. Не мав прописки і змушений був перебратися в курінь біля станції Перловська Московської залізниці. Там ночував, а вдень зазвичай працював із фондами колишньої Бібліотеки імені Леніна, в яку дістав перепустку завдяки знайомству. Отже, жив у курені, поки мене звідти не «викурив» земляк–українець капітан міліції Коробченко. Довелося знову шукати пристанище в Москві.

— Дослідження Кам’яної могили стало справою вашого життя, а що цікавого для шумерології «затаїлося» в Карпатах?

— Івано–франківські вчені знайшли в тутешніх горах сотні написів та малюнків, подібних до тих, що відтворені в шумерському «Повчанні Шурупака». І дослідження, проведені в Кам’яній могилі, можна вважати ключем або своєрідним букварем для розшифрування таємничих карпатських ідеограм. Приміром, на плитах в урочищі Завоєли є зображення павука (по–шумерськи «анзузу» — той, що володіє знаннями небес), котрий спускається на колісниці — це символ створення світу. Неподалік — образ першолюдини (по–шумерськи «азалулу»). Далі — лисиця, яка своїм хвостом опоясує мамонта. Подібні зображення археологи знайшли в Бургундії, в печері неандертальця.

Хочу особливо наголосити, що й Кам’яну могилу, й карпатські святилища потрібно вивчати неспішно, всебічно і фахово. Якщо ми підготуємо кваліфікованих шумерологів, то завдяки вивченню безцінних карпатських написів, можливо, впродовж уже нинішнього століття довідаємося багато чого нового з прадавньої історії людства. Принаймні існує достатньо підстав вважати, що Карпати були одним із духовних центрів Арати — держави, яка стала правонаступницею протошумерської культури. Українцям випало бути хранителями одних із найстаріших на Землі ідеограм, і їх треба берегти як золотий національний запас.