"Настоящіє хірої - всєгда ідут в обход"!

За іронією долі президент, який прийшов до влади значною мірою завдяки проросійському совковому електорату, якого важко запідозрити у тому, що сповідує європейські цінності, який ментально і політично тяжіє до авторитарного стилю керування, веде Україну до Європи.

Тьху­тьху­тьху, щоб не наврочити. Несподіваний, мало ким очікуваний різкий геополітичний розворот Віктор Янукович зробив не від великого розуміння своєї історичної місії, а від біди, тобто від Росії. Подалі... 

Віктор Федорович змарнував багато годин на малорезультативні переговори зі своїми російськими колегами — Путіним і Медведєвим. Ніяких пряників не домігся. Росія звикла говорити з позиції сили і своїх звичок не збирається змінювати. Януковичзрозумів, що північний сусід колись таки задушить його в міцних “дружніх” обіймах. 

Спочатку українська влада мала якісь ілюзії, бо намагалася задобрити Кремль Харківськими угодами, гуманітарною та кадровою політикою, але збагнула, що дрібними подачками Росія сита не буде. Мета Росії — зробити з України слухняного сателіта. На цьому тлі неважко було зрозуміти, що в разі вступу у Митний Союз Україну чекає незавидна доля Білорусі. А Віктор Федорович хоче залишатися господарем у своїй хаті... Україну він трактує як свою “мічену” територію, як свою власність. Як і французький король Людовік XIV, якому приписують знамениту фразу “Держава — це я”, Янукович за якихось два роки побудував у країні ледь не абсолютну монархію. Він був готовий йти на поступки, навіть на деякі втрати національних інтересів, але не готовий під когось лягати, йти у залежність...

Все­таки політика — річ дивовижна. Яких тільки кульбітів та “закарлюк” не виписує! Ну хто б міг подумати ще кілька місяців тому, що нинішнє керівництво України повернеться до Європи обличчям, а до Росії задом?! Що Віктор Федорович стане завзятим євроінтегратором! З перших хвилин свого президентства він взяв курс на жорсткий адміністративний стиль керівництва. Про демократію, верховенство права та права людини, тобто базові європейські цінності, варто було забути. Янукович безцеремонно “нагнув” парламент, Конституційний Суд, підім’яв під себе усі гілки влади. В неконституційний, тобто незаконний спосіб повернув собі кучмівські повноваження. Владу почав формувати на основі кланово­олігархічного принципу: на усі ключові (а згодом і неключові) посади розставляв свої “в дошку”, тобто “донецькі” кадри. Доходило до абсурду і анекдотів... 

Потім взявся за Тимошенко. Усвідомлюючи в ній персональну загрозу, вирішив “прибрати” конкурента, запроторивши її за ґрати. Виглядало на те, що Віктор Федорович “пустився берега”, відчув повну вседозволеність та безкарність. За таких реалій перспективи країни, а відтак кожного українця, виглядали вельми сумними. Європа довго намагалася навернути українського керманича на шлях істинний, але марно. Після безуспішних спроб вмовити Януковича припинити практику “вибіркового правосуддя”, здавалось, європейські лідери махнули на Україну рукою. Торішні парламентські вибори мали стати лакмусовим папірцем для демократії в Україні в очах євроспільноти. Українська влада і цей тест провалила. Міжнародні спостерігачі розкритикували вибори в Україні. Європа помітно охолола до офіційного Києва. Керівники європейських держав почали уникати контактів з українським президентом. У 2012 році Янукович практично не здійснював офіційних візитів до європейських держав. Експерти пояснювали це тим, що європейські лідери не хотіли тиснути Януковичу руку. За таких умов українській владі нічого не залишалося, як рухатися у зворотному від Європи напрямку. Слабкість України відчула і Росія, і тут, думаю, вона перегнула палицю... Янукович звик тиснути на інших, але не звик, щоб тиснули на нього. 

Україні конче потрібні гроші. Казна порожня, а жити якось треба. Тільки МВФ може надати прийнятні кредити, не вимагаючи за це чи то газотранспортної системи, чи якоїсь іншої державної власності. Зрештою, і Захід нарешті усвідомив, що без України не може бути стабільної Європи. Посилення Росії, її спроби відновити імперію, створюють загрозу західній безпеці та демократії. Так збіглося, що Європі саме зараз стратегічно вигідно інтегрувати Україну в ЄС. Хоч вона і не сприймає українського президента з його авторитарними замашками як гідного партнера, але готова закривати на це очі. Янукович, своєю чергою, не сприймає європейських цінностей, не готовий їх сповідувати, але йому нині вигідно сховатися під європейську парасольку. В житті бувають різні парадокси...