Чорна столиця.

Тема столиці та бруду

1932 року, коли було утворено Донецьку область, до якої увійшло кілька донбасівських округів, серед претендентів на роль центру нової адміністративної території були Луганськ, Артемівськ, Сталіно (Донецьк) і Горлівка. В історичних матеріалах зазначено, що Луганськ та Артемівськ з різних причин одразу вийшли з обойми. Залишалися Сталіно та Горлівка. Тоді передбачалося, що у Горлівки було більше переваг: мовляв, місто перебувало в центрі області, і до нього з усіх боків підходили залізничні та шосейні дороги.

Незабаром у Донбас приїхав відповідальний за організацію Донецької області член Політбюро ЦК ВКП (б) Лазар Каганович. Коли він проїжджав через Горлівку, йшов сильний дощ, і його автомобіль на одній з ділянок дороги потрапив у непролазне болото. Як зазначається в історичних джерелах, Каганович, вийшовши з машини, втратив у ньому свої чоботи. Розсердившись, він вилаявся на адресу міської влади та заявив: «Поїхали до Юзівки – там буде обласний центр!».

Таким чином, дорожній бруд завадив Горлівці свого часу стати столицею Донеччини. Символи ж цієї історії досі не втратили своєї актуальності. Після недавньої аварії на «Стиролі» про Горлівку вкотре згадали як про найбільш екологічно брудне та небезпечне місто країни, а також приписали їй статус «чорної столиці».

Екологічне терпіння

«Горлівці – мужній народ, вони вже звикли до серйозних екологічних загроз, – каже місцевий еколог і громадський діяч Володимир Ющенко. – Це дуже погана звичка, але від цього нікуди не дітися. Екологічна обстановка у нас, звичайно, напружена, але я б не сказав, що вона критична».

Фахівець акцентує, що у шістьох загиблих в аварії на «Стиролі» практично не було жодних шансів вижити. «Коли прорвало трубу, аміак, перебуваючи в рідкому стані, почав литися на землю, – пояснює фахівець. – Потім він перейшов в газоподібний стан, і автоматично утворилася хмара. Тим, хто потрапив під цю хмару, врятуватися вже було неможливо. Один-два вдихи й відбувається рефлекторна зупинка дихання, і людина гине».

Поставарійної паніки чи особливої стривоженості серед місцевого населення сьогодні в Горлівці не спостерігається. З одного боку, можна все списати на характерну для нинішньої Донеччини соціальну апатію, яка проявляється і в політичних, і в екологічних питаннях. Водночас горлівцям, судячи з усього, просто не властиво відкрито виражати свій внутрішній страх перед постійними техногенними загрозами. «Живемо, як на пороховій бочці. До цього ніколи не звикнеш. Але наш народ упокорюється з усім», – каже горлівський таксист Андрій Вадимович.

Одна з ключових проблем Горлівки – нестача кваліфікованих екологів. На місцевій суспільно екологічній сцені практично немає активних гравців. Винятком можна вважати горлівський екологічний центр «Деко-Віта». Проте навіть ця організація останнім часом особливої активності не проявляє. Цілком імовірно, що перспективних екологів у Горлівці відстежують і швидко переманюють до себе на роботу місцеві підприємства. У результаті горлівський «третій сектор» залишається без екологічних експертів та активістів.

Навряд чи найближчим часом у Горлівці можливі такі масові екологічні протести, як торік у Маріуполі. «Люди чекають вирішення проблем з екологією від влади», – зазначає головний редактор сайту Gorlovka.ua Олександр Белінський. Утім, це не означає, що горлівці поголовно підтримують політику Банкової. Протестні настрої тут теж присутні. Однак на користь опозиції вони перетікати не поспішають, бо тут її мало хто розглядає як реальну альтернативу діючій владі. Це також характерна тенденція для сьогоднішньої Донеччини.

Місцеві політрозклади

Хай би там як, опозиціонери в Горлівці все ж таки можуть перемагати кандидатів від влади, якщо будуть не просто чіплятися за свою опозиційність, а провадити конкретну соціальну роботу. У приватному порядку це підтвердили квітневі вибори до Горлівської міськради. На одному з округів міста тріумфувала кандидат від Європейської партії Ірина Коржукова. Вона набрала майже 43%, випередивши з великим відривом кандидатів від ПР і КПУ.

А на останніх парламентських виборах з Горлівкою були пов’язані два обласні округи. Перемогли на них відповідно кандидати від Партії регіонів Анатолій Гончаров та Ігор Шкіря. Варто зазначити, що Гончаров отримав найнижчий показник (40%) серед усіх регіоналів-мажоритарників у Донецькій області. Проте останнім часом він активніше піклується про горлівські проблеми, зокрема – екологічні, та буває тут частіше, аніж Шкіря.

«Шкіря не з’являється в Горлівці вже більше чотирьох місяців, – зазначає  Белінський. – Він намагався очолити Горлівську міську організацію ПР, але в підсумку на місцевому партійному з’їзді в травні цього року знайшли іншого кандидата – Ігоря Крижановського. Він і очолив міську організацію ПР, за нього проголосували одноголосно. За деякою інформацією, у Шкірі є проблеми і у відносинах з губернатором області».

Що стосується Дмитра Фірташа, то,виходячи із спілкування з жителями Горлівки та місцевими експертами, стає ясно, що до власника «Стиролу» тут ставляться краще, аніж до загальнонаціональних і локальних лідерів Партії регіонів. Йому, безсумнівно, додало плюсів те, що після аварії він прямо або побічно не нарікав на «людський фактор», а зразу визнав технологічні причини інциденту. Крім цього, багатьох вразив і розмах допомоги, яку «Стирол» виділив сім’ям загиблих (по мільйону гривень) і постраждалим (крім оплати за лікування та матеріальної допомоги, ще й оплата навчання їхніх дітей у професійних і вищих навчальних закладах).

Утім, у Горлівці трапляються і негативні оцінки того, що робить господар «Стиролу». «Фірташ усіх нас труїть, тому він повинен доплачувати «екологічні» всім горлівцям, – вважає працівник одного з місцевих підприємств Володимир Петрович. Проте такі оцінки радше виняток з правил. Адже в Донбасі до впливових місцевих бізнесменів прийнято ставитися нейтрально або позитивно.