Передвиборчі перетрубації.

— Пане Олександре, травневе рішення Конституційного Суду про можливе відкладення ­виборів мера Києва на 2015 рік певною мірою поставило під сумнів і майбутні президентські вибори. Як ви вважаєте, чи справді існує загроза їхньому проведенню, про що вже заявляла опозиція?

— З одного боку, складно порівнювати президентські і київські вибори, щодо яких були певні різночитання Конституції й суперечності у зв’язку з тими змінами, що вступили у дію в 2005 році. Але по Києву є очевидним: навіть якщо не можна провести чергові вибори через недосконале законодавство, то строк повноважень київської влади закінчився, тому треба проводити позачергові вибори. Для цього є мільйон підстав. А небажання проводити їх і прикриття відповідним рішенням КС зумовлені політичними мотивами.

Щодо президентських вибо­рів різночитань немає. І сьогодні немає підстав сумніватися в тому, що вибори Президента відбудуться в належний термін.

Утім хто ще рік тому міг сказати, що так легко і просто будуть перенесені київські вибори? Це здавалося нереальним. Проте такий спосіб знайшли. Тож навіть якщо сьогодні ми не бачимо жодних підстав для відтермінування виборів Президента і Партія регіонів заявляє, що не збирається їх переносити, — це сьогодні. У нас спершу виникає політична доцільність, а вже під неї підганяють ідеальні чи сумнівні юридичні підстави. А це може бути що завгодно: і розпуск парламенту, і референдум, і зміна Конституції, аж до обрання Президента в парламенті. Або навіть без перенесення виборів змінять закон про вибори, проведуть їх в один тур, і це теж вплине на результат.

Тож хоча поки що розмови про перенесення президентських виборів виглядають як фантастика, український досвід показує, що в нашій політиці і такі фантастичні речі можуть стати реальністю.

— Чи варто очікувати в 2015 році варіанта з повторенням Майдану–2004? Якщо так, то чи можливий у зв’язку з цим надзвичайний стан чи інший силовий сценарій у виконанні влади?

— В Україні всього можна очікувати. Сьогодні безперечно зрозуміло кілька речей: ця влада тому чинить такі корупційні дії, що їй дуже важко буде втратити владу. В них є природний страх перед цим. З іншого боку, ми бачимо, що рейтинги провладної партії і її кандидата вже не такі захмарні, як були, хоча й досі залишаються досить високими. Можливо, владі вдасться вирішити питання виборів технологічно, а можливо, доведеться, як у 2004–му «ламати через коліно». Тоді ніхто не міг спрогнозувати, що буде такий Майдан. Були протестні настрої, команда Ющенка намагалася захищати свій результат, але вони самі не сподівалися, що вийде стільки людей. Революції не плануються.

Очевидно, що якщо опозиція програє вибори–2015, чесно або з порушеннями, то спробує підключити вулицю. Наскільки масовими будуть ці протести, наскільки активно люди підуть за опозицією — відповідно, такою буде реакція влади на це — вводити надзвичайний стан чи силовий сценарій.

Правильно каже Луценко: якщо на вулицю виходить 100 тисяч — дуже важко розігнати, а якщо тільки 10 тисяч — можна дуже легко «зачистити». Тому я б сьогодні утримався від будь–яких прогнозів. Я думаю, що влада вирішить своє питання — або щодо самозбереження, або щодо свого відходу, але більш–менш цивілізованим шляхом, під якісь гарантії. Якщо ж це не буде виходити, тоді можливі будь–які сценарії.

Протестні настрої нині дуже високі, але опитування показують, що ці емоції вирують всередині. Люди незадоволені, однак вийти на вулицю не готові. У багатьох є інерція розчарування 2004 роком. Утім, на відміну від тих подій, коли люди вийшли за громадські права і свободи, надалі протести носитимуть більш соціальний чи економічний характер — те, що зачіпає людей за живе, за їхнє побутове життя. А відомо, що соціальний бунт є більш радикальним, агресивним, без пісень і танців, як це було на Майдані–2004.

— Як на вашу думку, чи вдасться опозиційним лідерам визначити єдиного кандидата в президенти?

— Якщо будуть вибори у два тури — всі три лідери опозиційних фракцій підуть у президентську гонку. І до них ще долучаться Порошенко, можливо, Гриценко, Ляшко. А вже того, хто пройде в другий тур, будуть змушені підтримати партнери по опозиції. При цьому може бути і варіант Євгена Марчука 1999 року, який, будучи в опозиційній «канівській четвірці», не підтримав Симоненка, а пішов до Кучми.

Якщо ж влада змінить ­виборчий закон і проведе вибори в один тур, тут опозиції хочеш не хочеш доведеться домовлятися. Інстинкт самозбереження перевищить їхні амбіції. Тому що зрозуміло: якщо вони підуть на перший і єдиний тур кількома колонами — вони ці вибори програють.

Але, можливо, чиїсь амбіції будуть підігріті збоку. Соціологія показує, що Кличко дещо випереджає Яценюка, та це не означає, що він беззаперечний лідер в опозиційному таборі. Рейтинг Кличка високий, але його електорат не такий стабільний та відданий.

— Якою буде роль Юлії Тимошенко на виборах?

— 90 відсотків, що Тимошенко не братиме участь у виборах, — їй не дадуть. Хоча її роль буде серйозною. Подобається це комусь чи ні, внутрішній вплив Тимошенко на процеси в опозиції, її заклики й думки не доходять по тих каналах, які «вмикає» опозиція. Її месиджі не знаходять такого відгуку в серцях виборців, як це було б, коли Тимошенко промовляла б сама.

Якщо Юлія Тимошенко буде так чи інакше звільнена, але без можливості взяти участь у ­виборах (скажімо, відправлена на лікування), вона стане віп–агітатором опозиційного кандидата. Той, на кого вона вкаже, матиме великі переваги. Але якщо все залишиться, як є сьогодні, вплив Тимошенко дедалі зменшуватиметься. І це об’єктивно, адже не можна впливати на свідомість громадян хоча б без візуального контакту.

— Виїзд екс–Прем’єрки на лікування може ще якось вплинути на українську політику?

— Якщо Тимошенко якимось чином дадуть лікуватися за кордоном, питання підписання Угоди про асоціацію з ЄС буде практично вирішеним. Для цього владі потрібно знайти красиві юридичні механізми. Як показує досвід, було б бажання, а юридичні механізми знайдуть навіть, якщо їх немає.

— Чи є в Януковича бажання?

— Йому, з одного боку, — хочеться в Європу, тому що в більшості владної еліти там бізнес, з іншого — є страх того, що Тимошенко, навіть виїхавши за кордон, почне набагато більше впливати на політичні процеси в Україні. Яке почуття у влади пересилить? Я думаю, на сьогодні рішення немає. Є розуміння, що її треба випускати, є, очевидно, бажання підписати Угоду про асоціацію, і зараз у Президенті борються ці мотиви.

Оскільки в українській політиці все приймається в останній момент, то думаю, що розв’язка трапиться точно не влітку. Можливо, у вересні або навіть жовтні.

— Ваш прогноз стосовно довиборів у ВР у п’яти «проблемних» округах.

— Вони мали відбутися весною, потім влітку, тепер звучить дата 22 грудня — вибори «під олів’є». Ці вибори відбудуться, коли за них проголосує більшість у Верховній Раді. Більшість не хоче цих виборів, але змушена їх призначати у зв’язку з Вільнюським самітом. Тож обирає такі дати, на які жодним чином не погоджується опозиція...

Опозиції боротися за ці вибори набагато легше, ніж боротися на виборах. Їхні кандидати в округах мають переваги, але ситуація буде не така, як у 2012 році. Швидше за все, буде не п’ять, а сім округів, конкуренти будуть інші, можливо, будуть вкладені більші кошти, задіяні інші технології.

Для більшості не стоїть питання — обирати п’ять чи сім «додаткових депутатів». Навіть якщо всі сім мандатів відійдуть опозиції, на розклад у парламенті це не вплине. У більшості є запас 25–30 голосів. Тут питання психологічне: хто виграє «розминку» перед президентською кампанією–2015. Це боротьба не за персоналії, не за мандати, а за маленькі перемоги перед великою битвою.