Знову сонце, і
знову Петрович мружить очі після сирого підземелля, вугілля добули, але
вхекалися.
Таки мрії були випити кружечку пива, і йіти
відсипатися, щоб знову в нічну зміну добувати вугілля.
Але сталося, як не думалося. На зустріч йшов
кум Лёня, і побачивши Петровича, дуже зрадів:
-Петрович, я тебе вітаю.
-Привіт Лёня, як
поживаєш?
-Та ну його нах,
не ночував дома, тепер зараз відгрібаю,
допоможи.
-Чим?
- та треба корову
на пасовисько відвести, хліба купити, ну а далі в мене є пляшечка.
Петрович
подивився на вранішне сонце, і відповів куму:
-а чом би й ні.
Лёня, зайшов в
обійстя, вивів корову через хвіртку, примотав налигач за руль велосипеда, і
пішли вони втрьох, Лёня, Петрович, і корова прив’язана за вєлік, в степ.
Поки йшли, Петрович розповів про кляте
підземелля, з сраним гірничим майстером, і директором мать його. Лёня про
фермера,і трактор мать його.
Але щось пішло не так. Корову таки мабуть вкусив
якийсь гедьзь. Вона задравши хвоста рвонула з космічєскою скоростью, Лёня і велосипед полетіли за
коровою. Через метрів десять, Лёня таки пикою застряв в бур’янах, а
корова летіла далі, з прив’язаним вєліком,
Чим більше вєлік цокотів, тім більшу швидкість добавляла корова, курява стояла негірше чим в шахті.
Першим Петрович підняв кума, синець під
оком, і одежа зелена від трави. Далі вдвох пішли на луки шукати корову. Та
мирно паслася і косила темним оком на кумів. А от вєлік після такого родео був
в хлам, одного колеса не було, і рама зігнута.
Потім таки сиділи куми під вишнею, пили
самогон, закусювали салом з часником, Петрович розказував про техніку безпеки з корвою і вєліком,
а Лёня за підвищення викосу пшениці центнерів з гектару.
