Важкий гріх міністра Табачника

Наприкiнцi минулого тижня мiнiстр Табачник здiйснив третю вiдчайдушну спробу врятувати себе i своє крiсло пiд тиском очевидних фактiв, якi засвiдчують, що вiн — один iз тих таємних покро­вителiв, котрий останнiми роками безпосередньо опiкувався скандальним псевдолiкарем Слюсарчуком.

Такий крок мiнiстра був очiкуваним, бо вiн справ­дi втрапив у халепу. Ще б пак, посадовець особисто зробив усе, аби людина, яка нi­коли не закiнчувала нiякого вищого навчального закладу, не мала жодного диплома про вищу освiту, стала “професором кафедри нейрохiрургiї”. Без пiдпису Табачника на атестатi цього не було б нiколи. Особистий пiдпис мiнiстра зробив неможливе можливим — те, що, здавалось би, не продається за жоднi грошi, сталося: аферист став “професором”. У лапках, звiсно, але з бланком справжнього документа.

А потiм Табачник пiшов ще далi. Як голова Комiтету з присудження державної премiї у галузi освiти особисто пiдписав подання Президентовi на нагородження свого спритного пiдопiчного та його безпутного водiя, Сашу Червоного, державними премiями — кожному по 150 тисяч гривень. Можна сказати, що все у цих людей iшло чудово. I, найiмо­вiрнiше, нiхто нiчого нiколи не запiдозрив би. Псевдолiкар щедро дiлився б зi своїм най­бiль­шим патроном грошима, що їх отримував вiд родичiв убитих ним жертв, високопо­ставлених друзiв-збоченцiв псевдопрофесора, якi гвалтували дiтей, студентiв, котрi ставали наркоманами. I, скидається на те, мiнiстр не гребував би такими вiддяками, бо, як засвiдчує подальший перебiг по­дiй, мораль i мiнiстр Табачник — це двi планети, якi рухаються орбiтами, що не перетинаються.

Усе це напевно вiдбувалося б, якби хтось там, на небi, стежачи за подiями цього майже двадцятирiчного i майже детективного трилера, не вжах­нувся. Нам, журналiстам “Експресу”, судилося викрити усе те, що так ретельно приховували, маскували, фальшували. За кiлька тижнiв розслi­ду­вання ми дiйшли одного з найважливiших висновкiв — Слю­сарчук дiяв не сам. За ним стояли впливовi покровителi. Ми документально довели: один iз них — мiнiстр Табачник.

Країною i свiтом уже котилася хвиля викриття найгуч­нiшої з афер, яка дiяла пiд прикриттям Мiнiстерства освiти України. I замiсть того щоб попросити у покалiчених, у родин померлих вибачення та подати у вiдставку, мiнiстр й далi вдавав, що нiчого не сталося.

А потiм Табачник неспо­дi­вано вiзьме вiдпустку i зникне. Вiн навiть не з’явився 5 груд­ня на зустрiч з євроко­мiсаром iз питань освiти Андрулла Вас­сiлiу. Це — вершина нетактовностi, бо така зустрiч була заздалегiдь внесена до плану мi­нiстра. I важлива для Ук­раїни.

Чому ж так вчинив мiнiстр Табачник? А що йому мертвi чи єврокомiсар... Рятувався сам. Бо лише одна причина могла бути поясненням усього цього: мiнiстр i його команда працюють над обгрунтуванням нової версiї, що мала кiнцево пояснити, як сталося, що україн­ське Мiнiстерство освiти зро­било з бездипломного петеуш­ника-афериста професора та лауреата держпремiї.

I ось п’ятниця, 16 грудня. Мi­нiстр Табачник дає прес-конференцiю. Звiсно, для обмеженого кола журналiстiв, оскiль­ки чи не вперше анонс прес-конференцiї не був роз­мi­ще­ний на сайтi мiнiстерства. Ви­никало враження, начебто мi­нiстр хоче, аби його думки по­чуло обмежене коло людей: наприклад, Президент, вiд котрого залежить його доля.

Однак, на нашу думку, було б дуже несправедливо, якби думки мiнiстра Табачника не почув широкий загал. Адже вони висловленi на офiцiйному заходi, а отже, можуть у подальшому мати велику цiннiсть для слiдства.

Схематично сказане Табачником зводилось до такого:

1) Слюсарчук справдi не має вищої освiти, вiн не закiнчував росiйського вузу.

2) Мiж Росiєю i Україною дiє мiждержавна угода, яка встановлює еквiвалентнiсть освiтнiх документiв обох країн пiсля процедури їх визнання. 3) Слюсарчук надав для визнання свого начебто отриманого в Росiї диплома про вищу освiту його ДУБЛIКАТ. 4) Цей дублiкат вiн отримав унаслiдок помилки працiвникiв росiйського медичного вузу. 5) Помилка сталася тому, що працiвниця архiву п. Крикун сфальсифiкувала “архiвну до­вiд­ку”, яка послужила пiд­ста­вою для видачi нею дублiката диплома. 6) Панi Крикун звiльнено з вузу ще торiк. 7) Росiйськi чиновники визнали свої помилки i щиро розкаюються. 8) Вiн, мiнiстр, доклав неабияких зусиль, щоб нарештi з’ясувати iстину в цiй скандальнiй iсторiї.

Висновок, який зробив мi­нiстр Табачник, генiальний. Цитуємо: “Росiяни визнали дев’ять своїх помилок, якi призвели до видачi ними фальшивого диплома”. Про свої огріхи мі­ністр скромно промовчав.

Упевнений, що пiсля прес-конференцiї мiнiстр Табачник, зачинившись у кабiнетi, залпом випив щонайменше 200 грамiв коньяку за те, аби цього разу всi повiрили у сказане ним.

На жаль, Дмитре Володимировичу, на жаль, хоч ви — мi­нiстр, але iстина дорожча. Хоч ми дуже добре знаємо, як ви любите Росiю, як вiрите в неї, цього разу вона вам точно не допоможе.

Ця ваша версiя, пiдкрiплена навiть листом за пiдписом першого проректора вузу пана Хабрiєва, справдi блискуча. Вiдчувається, скiльки ви вклали в неї особистої працi думки, справжньої сутi душi своєї. Та є лише один маленький, але дуже суттєвий дефект — вона неправдива. I ви нiколи не вдалися б до її озвучення, якби бодай для себе вчасно зрозумiли, що ваш пiдопiчний, пан Слюсарчук, насправдi бiльш талановитий аферист, анiж ви, мiнiстре Табачник. Вiн перевершив вас, забувши, правда, вас про це поiнформувати. Ось тому ви зробили в минулу п’ятницю таку фатальну помилку, навiть не пiдозрюючи цього. Ви викрили себе цiлковито, навiть того не збагнувши.

Тому читайте далi дуже уважно, пане мiнiстре.

Отже, пункт перший i най­важ­ливiший: працiвниця архiву п. Крикун НIКОЛИ не вида­вала “архiвної довiдки №264”, на пiдставi якої начебто було видано дублiкат диплома про вищу освiту.

Що дозволяє нам зробити такий висновок? Дуже простi, але беззастережнi факти: ця довiд­ка пiд одним i тим самим номером iснує... щонайменше в чотирьох варiантах. У рiзних справах рiзних рокiв вона фiгу­рує як єдиний i неповторний оригiнал. Нiкому, мабуть, у життi не спало б на гадку ворушити кадровi справи багатолiт­ньої давностi та зiставляти їх. Але ми це зробили. I результат вразив.

Слюсарчук та його бригада, "штампуючи" довідки-підробки, навіть не завдавали собі клопоту виправити елементарні помилки.      

У першому варiантi довiдки, що з’явилась на свiт ще в далекому 2005-му, ви, пане Табачник, можете знайти дивовижнi речi. Наприклад, українську лiтеру “i” у росiйському словi “унiверситет”, слово “соцальний” замiсть “социальный” у назвi росiйського вузу. I найголовнiше, помилку в прiзвищi завархiву — “Кригун” замiсть “Крикун”. I ще з десяток граматичних помилок.

Чи могли цю так звану архiв­ну довiдку виготовити в Росiї, як це стверджують Табачник i новий обдурений ним перший проректор московського вузу п. Хабрiєв? Нi, бо в росiйському навчальному закладi нiхто не використовує клавiатури з українською розкладкою, тож лiте­ру “i” у текстi документа, який справдi готують у Росiї, вдрукувати неможливо.

По-друге, завархiву мала би бути хiба що дуже п’яною, аби пiдписати документ, де її прiз­вище так перекручено.

По-третє, завархiву вищого навчального закладу мала би бути дуже неграмотною людиною, аби допустити стiльки помилок у документi.

По-четверте, завархiву мала би бути самогубцем, якому наплювати на Кримiнальний кодекс, якби вона могла безкар­но з 2005-го по 2010-й видавати довiдку з одним вихiдним номером, але з рiзними датами, та щоразу з удосконаленим, краще вичитаним текстом.

Ми теж дуже любимо Росiю та росiян, а тому навiть не будемо продовжувати цього ана­лiзу, бо то справдi може їх образити. Бо вони таки не причетнi до фальсифiкацiї цiєї так званої архiвної довiдки. Ви, шановний мiнiстре Табачник, даремно втягнули цiлковито невинну людину панi Крикун i першого проректора пана Ха­­брiєва у цю свою нову та досконало непродуману аферу. Такi вашi дiї ображають два народи.

Але, ми розумiємо, ви пiшли на це, розраховуючи, що Слюсарчук дiяв логiчно, рацiональ­но, вiдповiдально, якщо хочете, у своїх безвiдповiдальних вчинках. Ось тут i криється ключова помилка. Ви, пане мi­нiстре, звиклi до розкошi, розманiженi улесливiстю оточення, нiколи не зможете збагнути логiки дiй iнтернатiвської дитини-сироти, здатної на все, аби пробити собi шлях у життi. I готовий вiн був це робити в будь-який спосiб i за всяку цiну.

Отже, хто тодi пiдробив ключовий документ, що став головною пiдставою для того, аби ви визнали i фальшивий диплом про вищу освiту, i фальшивий атестат професора Слюсарчука, який вiн, зрозумiло, нiколи не мiг отримати у Росiї теж? Якщо цього не зробила завархiву росiйського вузу п. Крикун, то хто?

Вiдповiдаємо: особисто Слю­сарчук i його помiчник Роман Ференц, теперiшнiй помiчник прокурора мiста Iршави. Вони це зробили в гуртожитку №14 м. Львова тодi, коли домовились зi слiдчим мiлiцiї, котрий вiв справу доведеного до суїциду студента Микити, про те, що її “закриють” пiсля восьми рокiв розслiдування. Бракувало лише документа, який дозволив би слiдчому написати в постановi про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи заповітні слова — “за вiд­сут­нiстю в дiях Слюсарчука ознак складу злочину”. I ось цi два аферисти нашвидкуруч виготовили на своєму комп’ютерi “довiдку”, яку й хотiв слiдчий. Вони навiть виготовили для цiєї мети печатку росiйського вузу, яку потiм серед десяткiв iнших печаток у великому чорному пакетi кинуть пiд лiжко в кiм­натi на четвертому поверсi цього гуртожитку.

Вони тодi ще не думали анi про вченi ступенi, анi про звання. Вони рятували свої задницi, а тому побоялися дати цей документ, цю першу “архiвну довiдку” людинi, котра виправила б помилки.

Але слiдчий старший лейтенант Т.С. Керод, пiдполковник мiлiцiї В.О. Демчук, майор мiлiцiї В.В. Кирилюк, чиї пiд­писи стоять на вiдмовнiй постановi, вдадуть, що помилок не помiтили. “А.Т. Слюсарчук не є суб’єктом злочину, оскiльки здобув вищу медичну освiту”. Так напишуть, навiть не почер­вонiвши. Цi слiдчi, цi негiд­ники — якщо бути точними, стали першими, на кому Слюсарчук i його бригада вiдпра­цьовували свою концепцiю — “лiкар, який навчався у Мос­квi, але у зв’язку з втратою оригiналу надає дуб­лiкат свого диплома та архiвну довiдку, що пiдтверджують факт навчання у росiйському вузi”.

Коли б не вони, не було би подальших убивств, не було би насилля — у тому числi й до малих дiтей. Прокурор теж не побачив порушень. Боже, який цинiзм, яка ницiсть, яка нi­к­чемнiсть! Як цi люди можуть i далi носити погони, називатись пiсля всього мi­лiцiо­нерами, прокурорами!?

Але джина випустили з пляшки. Вашому пiдопiчному Слю­­сарчуковi, пане мiнiстре, усе сходило з рук. I наступну вер­сiю довiдки, бiльш досконалу, Слюсарчук подасть при пра­це­влаштуваннi до Iнституту но­вiтнiх технологiй iменi Чорновола. Номер довiдки — той самий.

Що змiниться? Хтось порадить забрати з довiдки рукописний текст, вiн, мовляв, мо­же допомогти шляхом почеркознавчої експертизи встановити, хто причетний до її створення.

Потiм ще один варiант до­вiдки нададуть — у наступнi мiсця працi. Вiн стане ще досконалiшим. А вже (чи лише) 2010 року цю ж “довiдку”, пiд тим самим номером i майже без помилок, iз правильним прiзвищем завархiву Слюсарчук ОСОБИСТО принесе у ВАК та мiнiстерство освіти.

Як би все те Табачник знав, вiн, звiсно, нiколи б у п’ятницю, 16 грудня, не вийшов на прес-конференцiю.

Однак вiн, бiдолашний, не вiдав про цi деталi, йому не вистачило такої ж наполегливостi, з якою вiн вибиває український дух iз навчальних програм, у простiшiй справi — перевiрцi достовiрностi документiв, що їх подають на визнання.

Усе ж можна було викрити так просто! Мiнiстерство, пiд­тверджуючи начебто здобутий у Росiї диплом Слюсарчука про вищу освiту, мало би дотриматись формальної процедури. А саме: надiслати до Москви запит i — ОФIЦIЙНИМИ КАНАЛАМИ — отримати належну вiдповiдь. Натомiсть це про­iгноровано, чиновники в телеефiрах пiдтверджують, що Слюсарчук особисто принiс документи до мiнiстерства.

Тож процедура дотримана не була. Це пiдтвердив i мiнiстр Табачник на прес-конференцiї, заявивши, що ли­ше тепер, у груднi, росiйськi колеги вперше дали пiдтвердження того, що дипломи сфальсифiкованi.

Уперше? А як тодi встановлювали достовiрнiсть диплома пiд час нострифiкацiї? Що дало пiдстави вам, пане мiнiстре, у листi до прокуратури Львiвської областi 27 травня 2010 року дослiвно написати таке: “Процедурою визнання в Українi диплома (дублiкат) ВСБ 0917142... було встановлено факт навчання Слю­сар­чука А.Т. у вищезазначеному навчальному закладi (очна форма навчання)”. I поставити пiд цiєю маячнею свiй пiдпис? I, на запит редакцiї у жовт­нi 2011 року, пiд­твер­дити, що такий лист ви справдi пiдпи­сували? Невже тi 300 тисяч доларiв, про якi в кулуарах говорять вашi колеги як про винагороду, що начебто ви отри­мали вiд Слюсарчука?

А якщо нi, то що? Ненависть до українцiв, котрих ви дозволили “лiкувати” бездипломному петеушнику?

Вiдповiдати на ці запитання теж до­ведеться. Прес-конференцiя пiд­твердила лише те, що знали на цей момент уже всi — Слюсарчук справдi не здобував вищої освiти в Росiї. Однак на сьогоднi цього вже замало. Якщо вину за появу сфальсифi­ко­ваного дублiката про вищу освiту мiнiстр ще спробував — недолуго i без­пiдставно — перекласти на росiй­ських колег, то питання про походження “росiйського” атестата професора взагалi зосталось без вiд­повiдi. А саме на пiдставi процедури визнання цього документа мiнiстр Табачник зробив з випускника Червоноградського ПТУ “українського професора” Слюсарчука.

Мiнiстр Табачник безпросвiт­но застряг у полонi несусвiт­ньої брех­нi. Це абсолютно очевидно й документально доведено.

Йому термiново слiд готувати наступну, фiнальну прес-конферен­цiю. Схематично ми допоможемо мiнiстровi накидати її тези. Ось що мiнiстр повинен сказати:

1) Я звiль­няю керiвникiв департаменту Мiнiстер­ства освiти, що допомагали менi здiйснювати цю аферу i вводити в оману громадськiсть, — Бондаренка, Нагiрного, Сулiму.  

2) Я визнаю, що хотiв використати Президента кра­їни у своїх цiлях, зробивши подання стосовно нагородження двох аферистiв держпремiєю. 3) Я винен, легалiзу­вав­ши афериста без будь-яких пiдстав на це, зробивши його “професором нейрохiрургiї”. Я винен у смертi та сльозах сотень громадян країни. Я винен у калiченнi долi дiтей. 4) Я подаю у вiдставку i прошу слiдчих довести мою вину в судi, обiцяю їм усiляко в цьому сприяти.

От що вам треба сказати, пане Табачник. Цього разу повiдомте, будь ласка, широкому загаловi точнi дату i годину своєї прес-конференцiї. Усi вже зачекались її.

Iгор ПОЧИНОК