Північна Корея напередодні війни.

або комуністична країна-тюрма.

Російський блогер Павло Боярінов відвідав Північну Корею недавно. У складі туристичної групи. Іншим способом відвідати цю країну неможливо виявляється.Коли я побачив його фоторепортаж - мені здалося що то не Земля взагалі а якась інша планета.Щось, наприклад, на кшалт планети Саракш з повісті "Населений острів" братів Стругацьких. І так, ласкаво просимо на "заселений острів".Точніше, на заселений півострів.Коментарі я зберіг авторські, тільки переклав з російської.

Вирушаючи до Північної Кореї, я планував здійснити своєрідну подорож назад у часі, подорож в історію власної країни. Однак протягом 20 років, що минули з моменту краху СРСР, політичні технології соціалізму теж не стояли на місці.

Я очікував побачити культ особистості. Але побачив щось інше: це не культ особистості, це релігія. Релігія, в її давньоєгипетської формі.

Згідно з офіційною версією, Кім Чен Ір народився на священній горі Пектусан. У момент народження вождя на небі з'явилася нова яскрава зірка. (Насправді він народився в селі Вятское Хабаровського краю і його справжнє ім'я Юрій).

Все, до чого торкався вождь в Кореї, тепер є святинею. Кожній статуї обов'язково потрібно кланятися в підлогу. Якщо у нас в будинках іноді трапляються ікони, то в Кореї в обов'язковому порядку в кожному будинку (класі, адміністратора, вагоні метро і т.д.) є портрети вождів: батька і сина (Кім Ір Сена та Кім Чен Іра). Літочислення в країні ведеться від різдва Кім Ір Сена (зараз йде 102-й рік). Коли вождь помер, сонце стало світити набагато тьмяніше, а орбіта Землі трохи змістилася, що було зафіксовано вченими в усьому світі.

Найбільше сучасне життя Північної Кореї нагадує діяльність релігійної секти.

У Північну Корею не можна приїхати самостійно. Її можна відвідати тільки в складі організованої групи. Відразу ж по прильоту в країну нас взяли під опіку два гіда і водій. Весь наступний тиждень ми провели під їх пильною увагою. І не тільки їх: періодично ми помічали різних людей, які явно стежили за нами і навіть фотографували. Покидати готель без супроводу гіда суворо заборонено. Сам готель знаходився на острові посеред річки в Пхеньяні. Контроль воістину тотальний: гіди знають що ви їсте, куди ходите в готелі, що фотографуєте. Всі кімнати в готелі прослуховуються (але про це нас попередив туроператор ще в Москві).

Вид з готелю

У країні великі проблеми з електрикою. Навіть у столиці світло дають тільки з 8 вечора до півночі. Але навіть в нашому готелі напруга була настільки слабкою, що літр води в чайнику закипав хвилин 20. Світла немає навіть у громадському транспорті. Трамваї ходять з неосвітленим салоном навіть у темряві. Майже вся доступна в країні електрика витрачається на обертання центрифуг на заводах зі збагачення урану і на підживлення напругою колючого дроту, який по периметру оперезав усю країну. У квартирах здебільшого лампочки Ілліча.

Вечірній Пхеньян нагадує місто-привид

З транспортом взагалі проблеми. Приватних машин немає, а велосипеди в обов'язковому порядку ставляться на облік. Машина у приватній власності може бути тільки в тому випадку, якщо тобі її подарує особисто вождь, тобто майже ніколи. У людей є тільки велосипеди. Кожен велосипед в обов'язковому порядку ставиться на облік.

У Пхеньяні рівень життя значно вищий, ніж за його межами. Але навіть в Пьхеньяні автобус возив нас тільки по строго певних вулицях, навіть якщо це було не по дорозі. Фотографувати з автобуса не можна. Взагалі фотографувати можна тільки там, де дозволяє гід і тільки в тому напрямі, в якому він дозволяє. Виходили з положення як могли: у сучасних фотоапаратах є безшумний режим зйомки, але безшумний він номінально, а на ділі все ж трохи чутний. Наш гід відразу помітила, що ми фотографуємо з автобуса і навіть стала переглядати мої фотографії, видаливши деякі, які їй не сподобалися. Наступного разу довелося завертати фотоапарат в куртку, щоб повністю прибрати звук затвора. Так що перепрошую за кривизну фотографій.

А фотографувати з вікон було що.

міські вулички

Черга в тролейбус

Практично все в країні робиться вручну

ремонт тротуару

дорожній ремонт

Навіть залізні дороги ремонтуються голими руками. Робоча сила тут майже безкоштовна.

У країні майже немає нафти, і з цього є два головних наслідки: практично повна відсутність асфальту в країні і вантажівки на дровах. Дороги просто жахливі: голі, роз'їхалися між собою бетонні плити замість асфальту. 200 кілометрів дороги за містом при повній відсутності машин відняли у нас 4 години часу.

А вантажівки з дров'яної тягою дійсно існують, хоча і дуже повільно їздять.

У країні є 2 моря: Західно-корейська (Жовте) і Східно-корейська (Японське). Всі підходи до моря затягнуті колючим дротом під напругою. За офіційною версією, озвученою гідом, це зроблено для того, щоб японці та інші імперіалісти НЕ висадилися на корейській землі з води. У реальності людей позбавляють останньої можливості втекти з країни.

Кожен день туриста в Кореї розписаний до хвилини. Відхилення від програми неприпустимі. Якщо ми заходимо в ресторан або магазин, то тільки в той, що передбачений програмою. Заклад спеціально відкривають для нас, так що перетнутися з місцевим населенням немає ніякої можливості.

Якщо ви надто вибагливі в їжі, то це може стати для вас проблемою: у ресторані немає меню - що принесли, то й їж. Вся їжа за розкладом. Їсти корейську їжу дуже непросто. Вся їжа жахливо гостра. Один раз їли навіть собаку.

Возять тільки по зразково-показовим місцям, в яких гід гордо дозволяла фотографувати, але навіть вони виглядають жахливо.

Ось, наприклад, зразково-показовий дитячий садок. Діти співають патріотичну пісню.

Дітей готували до приїзду іноземних гостей і вони радісно махають нам ручками

Обов'язкові атрибути зразково-показового дитячого садка: гойдалки

карусель

Зразково-показова школа. На уроці фізкультури дітям прив’язують одну ногу: і спорт, і строєм заодно бігати навчаться.

весілля

У будь-якому зразково-показовому закладі всі роблять, вигляд, що нічого не відбувається і вони так і працювали до твого приходу. Хоча цілком очевидно, що всі люди найжорстокішим чином видресирувані.

Зразково-показовий колгосп, заради візиту в який ми проїхали півкраїни. Тут навіть є трактор.

Але навіть у цьому радгоспі ми виглядаємо "білими воронами"

За межами зразково-показового радгоспу орють здебільшого коровами. Трактор - це дивина для Кореї. Коли я бачу запряжену корову і людей які по коліно стоять у багнюці, я згадую, як виглядають поля по інший бік 38 паралелі, як у Південній Кореї поля обробляються взагалі без участі людини за допомогою повністю автоматизованих комбайнів, що орієнтуються по GPS. Але здебільшого тут працюють просто голими руками.

Коров'ячу тягу використовують навіть у передмістях Пхеньяну і просто в невеликих містечках.

Коли корів немає, запрягають дітей

Зразково-показова перукарня

Це священна хурма. Одного разу вождь подивився на це дерево і з тих пір воно плодоносить за трьох. У цій історії особливо цікаво те, що в неї не просто вірять - її розповідають туристам. У людей взагалі не закрадаються сумніви в божественному могутність своїх лідерів.

Гіди постійно ставлять одні і ті ж питання: ким працюєте (хоча вони це і так прекрасно знають за нашими анкетам з посольства), чим займаєтеся, не журналіст чи ви, чи немає у вас GPS-приймача в телефоні. Після кожної розмови гід все записує. Сказати один одному щось тихо майже неможливо: гід просто суне голову до вас і слухає - таке відчуття, що вони здають іспит на слух перш, ніж стати гідами. Телефони речі віднімати не стали, але переписали і задекларували їх в аеропорту - толку від них все одно не було: ні у одного стільникового оператора роумінгу там немає. Змусили декларувати не тільки всі електронні пристрої, але і всю друковану продукцію. Будь-які книги підлягають декларуванню при в'їзді в країну. І взагалі валізу свій довелося чекати в аеропорту півгодини - напевно несли довго від літака :)

На всіх картах Корею малюють єдиною. Південна частина вважається окупованою американцями.

Поклоніння вождям по істині фантастичне. Мавзолей представляє з себе величезний подвійний храмовий комплекс, одна частина якого відведена батькові, інша - синові. Навіть туристичне відвідування мавзолея представляє з себе довгий ланцюжок ритуалів. Туристів пускають тільки в строгому одязі. На вході в мавзолей потрібно почистити підошви свого взуття, потім здати всі речі в камеру зберігання. Далі ескалатор довжиною в 1 кілометр (так сказала гід, але є підозри, що насправді ескалатор дещо коротший), який їде зі швидкістю 2 кілометри на годину. Йти по ескалатору не можна, стояти спершись не можна, руки в кишені засовувати теж не можна - поки їдеш на ескалаторі можна тільки стояти солдатиком і слухати патріотичну музику, що грає від усюди. І це тільки на півшляху до трупа. Тіло лежить у величезному залі. Підійшовши до тіла, робиться 1 уклін в ноги спереду і по три поклони з інших сторін.

Потім вся історія повторюється з іншим вождем.

Мавзолей зовні. Усередині фотографувати суворо заборонено і навіть монети з кишені попросили здати.

На вулицях повно військових. Військові крім основного призначення займаються всім, чим завгодно, наприклад, ремонтують вулиці.

У Кореї майже немає світлофорів. Зате багато регулювальників. Майже всі регулювальники - жінки.

Пропаганда і перекручування історії має просто фантастичний розмах. Я думаю, що якщо дати цим людям підручник історії, то вони просто не повірять в те, що в ньому написано - настільки яскраво факти з підручника будуть контрастувати з їх картиною світу.

Гід уважно стежить, щоб на ваших фотографіях ні в якому разі не обрізати зображення вождя, навіть якщо це іконка у вагоні метро - не дай бог сфотографувати статую без голови.

Взагалі метро у Пхеньяні монументально - все за зразком Радянського Союзу. Ми навіть проїхали 1 станцію. Проїзд у метро коштує 1 рубль на наші гроші (зі слів гіда)

Не розумію, звідки у комуністів така любов до сірого кольору. Таке враження, що в країні немає жодної кольорової будівлі.

Я не раз бував у "бананових" республіках і завжди твердо був упевнений, що там люди самі винні у своїй ліні і своєї бідності. Але тут ситуація принципово інша. Люди в Кореї працюють від зорі до зорі і мають 1 вихідний раз в 10 днів (у містах раз на 7 днів), але вся праця цих людей йде на підтримку влади існуючого режиму, на його обслуговування. У відмінності від "бананових" республік, ці люди не винні у своїй бідності. Цим людям підчас нічого їсти, але у них є атомна бомба. Це дуже явно характеризує режим. Гід навіть не соромиться говорити про те, що тих, хто недостатньо старанно плакав на похоронах вождя, засудили до року виправних робіт

Взагалі в Кореї не страшно. Там цілковита ізоляція і ніяка інформація не проникає ззовні. Привід для занепокоєння нам дали лише одного разу. При в'їзді в країну у нас відібрали паспорти, а потім на п'ятий день несподівано повернули, хоча виліт у нас був тільки через 2 дні. І повернули нам їх на День Сонця (день народження вождя), тобто саме в той день, коли багато хто очікував запуску ракет і взагалі мало не початку війни. Все б нічого, але в паспортах значилося, що ми залишили країну 17 квітня, хоча на дворі було тільки 15 число. Тобто штамп стояв майбутньою датою. Але нічого страшного не сталося.

Парадний вигляд на Пхеньян зверху